Тяжкий рік для інфекціоністів Херсонщини: ексклюзивне інтерв’ю

В останні дні року спілкуємося на тему, яка протягом всього 2021-го залишалася головною для всієї країни. Це пандемія COVID-19. Кореспондент «Нового дня» побував у Херсонській обласній інфекційній лікарні ім. Г.І. Горбачевського, яка спеціалізується на лікуванні коронавірусу. На всі запитання відповідає директорка цієї медичної установи, інфекціоніст з більш як 20-річним досвідом,  заслужений лікар України Олена Тимошенко. 

 -Олено Миколаївно, рік, що минає, видався дуже складним. Безперечно, найважче було медикам. Але хотілося б почути із перших вуст: як же інфекціоністам Херсонщини вдалося впоралися з останньою хвилею COVID-19?

-Рік був дуже насичений і важкий, у тому плані, що було багато людей, особливо з вересня, з тяжким переходом коронавірусної хвороби. І якщо у 2020 році ми пролікували 872 хворих, то цьогоріч — 2893 пацієнта. Це досить велика цифра. Якщо минулоріч це були хворі більш зрілого віку (після 60-70 років), то цьогоріч це люди віком 40-50 років. На жаль, деяких з них нам не вдалося врятувати… Важко було колективу. Особливо жовтень-листопад працювали з підвищеною завантаженістю. Ліжка практично не бували порожніми. Одного пацієнта виписували, інший — займав місце. Це був самий пік, коли Херсонщина тільки-но увійшла до «червоної зони». Якщо зазвичай за добу до нас надходили 8-10 хворих, то в ці пікові дні приймали 30-35 пацієнтів. Ми працювали і зверх відведених годин, тому ще потрібно було надавати допомогу. Вважаю, що колектив навантаження витримав, виконавши свою роботу. З «червоної зони» ми вийшли гідно. Всі, хто надходили до обласної інфекційної лікарні, допомогу отримали на високому рівні.

-Але як це все витримав колектив лікарні ім. Г.І. Горбачевського? Чи були придані сили, штат збільшився, чи ні?

-Працювали тими ж силами. Штат не збільшували, тому що не було медпрацівників, яких би нам дали. Коли тільки почався спалах, пам’ятаю, як зараз, у квітні 2020 року, і нашу лікарню перевили у статус госпіталя для надання допомоги ковідним хворим, частина колективу пішла. Це десь 20%. На жаль, пішли лікарі, які давно працювали. Не захотіли мати справу з цією інфекцією, в екстремальних умовах. Одні йшли за віком, деякі — через відчуття страху перед новою хворобою. Боялися принести додому, заразити своїх близьких.  Ми працювали під час спалахів холери, дифтерії, кору. Це теж тяжкі захворювання, особливо небезпечні інфекції, з якими нелегко боротися. Але вони давно вивчені. Зараз у нас той колектив, який працює з 2020 року. Цього року кадрових втрат у нас не було.

-Вийшло так, що в дуже непростий  час найважчий тягар впав на Ваші жіночі плечі. Ви очолили лікарню під час коронавірусного піку, усвідомлюючи рівень відповідальності. Зрозуміло, що багато років віддали обласній «інфеційці», були на посаді заступника лікаря з медичної частини. Але скажіть, чи не боялися? 

-За мною стояв колектив. Я завжди знаю, що колеги прийдуть на допомогу. У лікарні злагоджена робота, яку для себе знає кожен працівник. Саме відчуваючи підтримку колективу й наважилася взяти на себе таку відповідальність. 

-Зрозуміло, що COVID-19 лікується за протоколом МОЗ. Але ж, певно, в інфекціоністів вже з’явилися власні напрацювання, відкриття, враховуючи досвід декількох хвиль коронавірусу?

-Ми працювати практично за тими навиками, які здобули протягом пандемії. Багато залежало й від відношення медпрацівників до пацієнтів. Відчуття страху, того, що можуть померти, — все це треба було перебороти. Нашим медикам доводилося бути психологами, спілкуючись і з родичами, і з хворими. Коли приходить лікар, та ж медсестра, і підтримує морально, пацієнти бачать, що вони в надійних руках, це теж сприяє одужанню.

— Уявляю, як важко постійно перебувати в такому напруженні, і фізичному, і моральному. Де ж знайти психолога самим медикам?

-У колективі нашої лікарні тримаються один за одно, знаючи, що завжди є кому підставити дружнє плече. І тільки завдяки цьому медики вистояли. Плюс – сім’ї, в яких теж була підтримка. До речі, коли почали надходити перші ковідні хворі, постало питання, щоб залишити медпрацівників у стінах лікарні. Та ми прийняли рішення, що будемо їздити додому, дотримуючись всіх санітарно-епідемічних вимог. Бо ж залишатися в лікарні й після роботи дуже важко, та й на кожного чекають рідні. Так, іноді було дуже страшно йти додому, думаючи, а чи не приніс чогось? Бо в кожного діти або старенькі батьки. Але якось себе переборювали.

-Про надскладні випадки можете пригадати?

-Багато було тяжких хворих. І були такі, що вже прощалися з рідними, впевнені, що помруть. Потім дякували за лікування. Я ж хочу подякувати пацієнтам, які, пройшовши тяжкий шлях до одужання, виписавшись, надавали лікарні спонсорську допомогу, маючи на те можливості. Нам купили і біохімічний аналізатор, і променевий аналізатор, і кагометр. Допомагали фермери, привозили продукти. Багато чого зробив «Данон», працівники лікарні отримували молочні продукти. Це була важлива підтримка колективу. Дуже велику допомогу надав благодійний фонд «Захист», який очолює Лариса Польська. Вони привозили нам засоби індивідуального захисту, захисні костюми, халати. Були й просто люди, які приносили халати й рукавички. Юрій Рожков надав підтримку, а на День медика привіз подарунки лікарям та медсестрам.  Дуже важливо, що про нас не забували, допомагаючи щодня. Величезна подяка кожному за підтримку. І, до речі, якщо ми зверталися до обласної ради чи голови ОДА, теж була допомога. Гроші на засоби захисту, медпрепарати, аби їх не купували пацієнти, виділялися завжди. Окремо хочу подякувати Національній гвардії, яка була з нами в той тяжкий час. Її співробітники охороняли лікарню і ми завжди відчували себе в безпеці, і вдень, і вночі. Навіть гуманітарну допомогу розвантажували хлопці.  

-Обласна інфекційна лікарня все ще працює в статусі ковідної?

-Так, ми є опорним закладом першої хвилі для надання допомоги пацієнтам з коронавірусною хворобою. До речі, недавно отримали лист від МОЗ про те, що статус кровідного закладу нам продовжили. 

-Скільки зараз у вас хворих?

-На даний момент у нас 50 хворих з коронавірусом. У пік захворюваності було 146. Зараз у реанімації є 8 хворих, їхній стан тяжкий. Тож, не зважаючи на вихід з «червоної зони», потреба в порятунку ковідних хворих залишається, і ми рятуємо. 

-Хто наразі фінансує обласну інфекційну лікарню?

-Ми перейшли на роботу з Національною службою здоров’я. У нас була укладена угода про надання стаціонарної допомоги, як дорослим, так і дітям. Коли розпочався спалах COVID-19, з’явився спеціальний пакет, про надання допомоги хворим на коронавірус. З того моменту працюємо на цих умовах. Лікарню фінансує НСЗУ. У пакеті передбачена оплата за пролікований випадок і 300% на оплату праці. Але ж якщо врахувати повністю фінансування лікарні, цього пакету недостатньо, щоб утримувати заклад, безкоштовно лікувати, плюс — харчування, енергоносії і т.д. Добре, що допомагає обласна рада (діє спеціальна програма), спонсори підтримують.

-Витрати на медичний кисень, напевно, дуже збільшилися?

-Якщо у 2020 році ми обходилися кріоциліндрами, то цьогоріч поставили 20-тонну діжку. Використання кисню зросло в декілька разів. За добу в нас йшло до 2 тонн цього життєвонеобхідного ресурсу. Практично кожен хворий був під’єднаний до кисню. Але дефіциту його в нас не було. Укладено угоду з відповідним підприємством, яке постачає нам кисень. А в піковий час  нашу лікарню заправляли двічі на тиждень. 

-Які в лікарні, персоналу, у Вас плани на рік наступний? 

-Ми дуже скучили за профільними пацієнтами, маю на увазі, доковідний стан справ. Звісно, персонал втомився від роботи в такому режимі. Постійно в захисному одязі, постійно в напрузі. Люди психологічно виснажені. Але, попри все, ми налаштовані надавати допомогу як хворим з коронавірусом, так і вцілому за інфекційним профілем. Може виникнути спалах кору, поліомієліт знову з’являється. Ніхто не відміняв ангіни, кишкові палички, сальмонельоз. Колективу під силу всі завдання, які перед ним ставляться. Готові працювати в будь-якому режимі, допомагати і рятувати.

-Дякую Вам за змістовну розмову. За дорученням редакції газети «Новий день» передаю величезну подяку всьому колективу лікарні ім. Горбачевського. Низький уклін медикам за титанічну працю!

Спілкувалася Марина САВЧЕНКО.