Касл і Ніккі Хіт по-українськи — Віктор Янкевич і його біблотекарка-детектив Юлія

1 месяц назад 0

Херсонка Юлія Майстренко стала прототипом головної героїні двох детективних повістей Віктора Янкевича.

    Після "Копії" "Тенет" маємо "Відплату" —
    Вже на Ринку у книгарні почали вбивати.
    Ще із автором таким матимем мороку,
    Якщо з'їздить разів три знову на Толоку,
    Понаписує таке, що не будем сонні.
    Хто зна, що він ще знайде в нашому Херсоні?..
    Віктор Братан, 13.10.2019

Навіть не просто прототипом — на обкладинках її фото (до речі, автори світлин теж наші земляки — Ігор Бойченко та Микола Третьяк, який вже давно є москвичем). А 13 жовтня в Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Бориса Лавреньова на презентації була змога поспілкуватися і з автором, і з його героїнею.

Віктор Янкевич — молодий український автор з Кременця, пише у детективному жанрі. Вийшли друком його романи «Тенета» (огляд на каналі «Читаємо разом») і «Копія» та повісті «Відплата» і «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9». Головна героїня повістей — бібліотекарка Юлія Левицька, прообразом якої і стала Юлія Майстренко.

Юлія Майстренко — завідувачка сектору соціокультурної діяльності Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Бориса Лавреньова, відома як господиня літературної кав’ярні «ЛітTERRA».

— Вікторе, розкажіть, будь ласка, як взагалі наша Юля потрапила у ваші книги?

Віктор Янкевич: Торік у Херсоні на фестивалі «Книжковий Миколай»  познайомився з Юлею, яка здивувала мене своєю нестандартністю. Бо, зазвичай, коли  питаю в людей, як ви бачите бібліотекаря, вони мені кажуть: отаку собі жіночку в камізелечці, в тапочках, вона сидить у бібліотеці і нервується, коли хтось приходе і щось від неї хоче. І тут з'являється Юля, яка просто живе своєю роботою… І коли ми вже їхали з Херсона, я їй сказав: «Я напишу про тебе книгу». А от що вона подумала в цей момент — я не знаю…

— А що подумала Юля?

Юлія Майстренко: Думаю: хай пише. Про мене ще книжки не писали…

— Взагалі, вірила, що про тебе напишуть книжку?

Юлія Майстренко: Не думала, що це буде так швидко. Бо за два місяці Віктор мені надіслав перший розділ книги. Ми обговорювали, читали, я певні свої уточнення давала.

Віктор Янкевич: З уточненнями  було дуже весело,   вона мені писала або дзвонила і казала: «Вибач, але в такій сукні я не ходжу, і взагалі, з чого ти взяв, що я могла вдягнути саме таку сукню. Тому давай  зробимо так: сукня буде така-така, в такому-такому кольорі, з вирізами-вставками і таким іншим…» Або: «З чого ти взяв, що ми тут книжки читаємо? В нас стільки різної роботи!» Я усе це записував.  Знаєте, коли в тебе є класна головна героїня, коли в тебе є локація, яку ти любиш, з'являється сюжет, то повість можна написати за місяць-два. В натхнення я не вірю — це робота. Але коли в тебе всі ці компоненти є, пазли складаються дуже легко. І саме Юля робить детективну повість живою.

— А локація — це, часом, не Херсон?..

Віктор Янкевич: Ще ні. У «Відплаті» я описав своє місто Кременець, яке дуже люблю, але писав про нього як своєрідний путівник. Юля приїжджає до нас з Херсона, ходить під час свого розслідування містом, бачить історичні місця — будинки-близнюки XVI століття, єзуїтський колегіум, в одному розділі вона йде у нічний клуб — в реальний нічний клуб, власник його вже ставить мені безкоштовні коктейлі за те, що я вписав його нічний клуб в свою книгу.

Юлія Майстренко: Це справжня назва нічного клубу?

Віктор Янкевич: Так, справжня. Це такий путівник, в якому можна пройтися по історичних місцях і заодно взнати, де можна випити пива після 11 години, де  пообідати або повечеряти і де можна класно потанцювати. І там навіть дають знижки на коктейлі, якщо ви покажете цю книжку. А взагалі, задум вписувати в книжки справжні місяця в мене пішла з «Копії».

— Історії про бібліотекарку-детектива обмежаться двома книжками чи  буде якийсь цикл?

Віктор Янкевич: Я дуже на це сподіваюся. Такий персонаж, як Юля, просто не може втратитися на другій книзі. Якби Шерлок Холмс втратився на другій книзі — ми б не знали, хто такий Шерлок Холмс. Якби Пуаро втратився на другій книзі — ми б не знали, хто такий Пуаро. Це унікальний персонаж, унікальна людина, яка  мандруватиме з книги у книгу. Думаю зробити цикл детективів (не будемо зараз згадувати книгу про вбивство у бібліотеці) — цикл путівників по містах України. У кінці «Вбивства у бібліотеці…» Юля їде в Рівне…

Юлія Майстренко: Це вже спойлер…

Віктор Янкевич: Ні, це не відноситься до сюжету. (Юлі) Ти ще в Рівному не була?

Юлія Майстренко: Ні,  не була.

Віктор Янкевич: У книзі будеш. Чому в Рівне? По-перше, я в Рівному жив 7 років, я це місто знаю дуже добре. Я хочу написати про Рівне так само, як у «Відплаті» — історичні, розважальні моменти, алеї, кінотеатри, бульвари — як путівник. Думаю, треба буде мені переїхати і в Херсон хоча б на 2-3 місяці, щоб таки написати про Юлю в Херсоні. А то виходить, що Юля з Херсона їздить містами Західної України, а про Херсон я ще нічого не написав. Думаю, дія четвертої або п’ятої книги про Юлію Левицьку буде в Херсоні. До речі, ми разом вигадали прізвище головної героїні. В мене були різні варіанти, і в один момент Юля мені написала: «Давай вона буде Левицька». Кажу: «А давай!».

— Юлія Левицька — наша відповідь фільмам про бібліотекаря?

Віктор Янкевич: « Бібліотекар» — це містичний фільм, а потім серіал, це інше.

— Але ж вони теж взяли негероїчну професію, яка вмирає…

Віктор Янкевич: Це в нас професія негероїчна і в нас вона вмирає. Я 5 днів тому був у Польщі, в місті Ярослав,  за 100 км від нашої границі. Населення — 39 тисяч, а бібліотека велика: там є комп'ютерний зал, там 3-D фільми показують, там є апаратура для сліпих. Хто погано бачить — можна покласти книгу в апарат, книга зчитується і озвучується. Вони живуть цією роботою і в них дуже багато людей! Там бібліотекар — престижна професія!

— А по бібліотеках України поїздили? Що як експерт скажете?

Віктор Янкевич: За пару років — поїздив. Якщо бібліотека живе своєю роботою — це видно одразу. Це радіо, це телебачення, це місцева газета, на зупинках якісь афіші — люди займаються промоцією. А іноді приїжджаєш в бібліотеку… В мене була така ситуація: мене запросили, я приїхав, а бібліотекарка мені каже:

— Хто ви?

— Я письменник, приїхав на презентацію.

— На яку презентацію?

Навіть афіші на дверях нема. Люди не прийшли, і я поїхав, витративши свої кошти. Мені здається, бібліотекар — як вчитель, це покликання. Людина повинна це любити і жити — так, як Юля, так, як Таня Пилипець зі львівської бібліотеки на Ринку, 9.

— Це теж реальне місце ?

Віктор Янкевич: Я вам більше скажу — там перший розділ з реального життя переписаний. Після «Відплати», дія якої відбувається у Кременці, Юля зустрічається зі мною (я ввожу себе як персонажа книги), і ми разом їдемо в Львів на презентацію моїх книг у бібліотеку на Ринку, 9, куди нас запрошує Тетяна Пилипець — універслаьна, чудова, неймовірна харизматична бібліотекарка зі Львова. І тут я описую все, що було насправді — в лютому мене запросили в бібліотеку провести презентацію, і зробили її як місце злочину: огородження  стрічкою, розкидані речові докази, намальоване місце, де як би лежав труп, збоку покривало в крові (насправді кетчуп), плями крові на землі. І назва книги пішла з назви презентації, яку я назвав «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9» — і тільки потім, коли я побачив те, що вони зробили, я подумав: «А непогана назва для книги! А чому б ні?» В мене є головна героїня — класна! В мене є локація — бібліотека на Ринку, 9. Все — мені залишилося знайти, кого вбити і за що його вбити. Тому я привів на свою презентацію сім'ю з п'яти чоловік…

Юлія Майстренко: Без спойлерів!

Віктор Янкевич: Але я відпускаю живих людей додому, а тоді ми з Юлею беремося до розслідувань. При чому я виступаю в ролі такого маленького-маленького Ватсона, який спостерігає за всім збоку. Головну ролі відіграє, звісно, Юля.

— Юлю, в тебе які враження від книг?

Юлія Майстренко: Мені сподобалося, тому що читаєш легко, і взагалі такий стиль, як у «бабці» Агати — класичний англійський детектив для поціновувачів саме класичного детективу, а не таких жахастиків-триллерів, які зараз багато хто пише. Це саме класика в сучасній українській інтерпретації.

— Вікторе, чому ви стали писати саме класичний детектив?

Віктор Янкевич: Перші мої книги відрізняються від класичного детективу. Саме перед тим, як написати «Відплату», я прочитав всі книги «бабці» Агати. Я люблю класичний детектив, це дуже класно — розслідування без зайвої стрілянини, коли головний герой за допомогою свого розуму дізнається, хто вбивця (спочатку, може, помиляється, і разом з ним і ми помиляємося, а потім   знаходить логічне завершення) — це ж класно! Не просто вибив двері, взяв за горлянку, приставив пістолета до голови — і всі зізнаються. Агата Крісті і надихнула створити такий детектив — класичний, але український.

— Яким зараз є український детектив? Чи можна дати йому характеристику?

Віктор Янкевич: Після подій 2013-14 років жанр детективу розвивається. Український детектив є різний — зовсім різний. Наприклад, Богдан Коломійчук, як на мене, написав просто шедевральну книгу «Готель "Велика Пруссія"» — я читав і насолоджувався. А інколи починаєш читати, зупиняєшся на 10-20 сторінці. Але на кожну книгу знайдеться свій читач. Хтось любить погоні, бійки, стрілянину, хтось любить відпочити біля коминка, читаючи класику. Треба писати будь який детектив, який надає насолоду читачеві.

— Чи є в українського детективу своя родзинка що вирізняє його серед інших історій детективного жанру?

Віктор Янкевич: Кожен український детектив не схожий ні на що. Бо в нас є те, чого немає в інших — ну от не буде наша людина стояти біля кривавого трупа, як Пуаро з Гастінгсом, пити чай і думати, як вони ввечері  йтимуть до якогось лорда на коктейль. У нас є свої реалії. У нас зараз ситуація на Сході, у нас конфлікти на рахунок мови, на рахунок музики, у нас вже стільки конфліктів — нав'язаних нам конфліктів! Тому книга, якщо це книга про сучасність, повинна показувати українські цінності, українське сьогодення. Наприклад, буквально рік тому у нас був конфлікт, дуже яскравий конфлікт, коли жіночку вигнали з автобуса, тому що вона просто попросила водія вимкнути російський шансон. І треба про це писати! Такого не може бути в Польщі! Такого не може бути у Франції, Америці чи будь-де! Це може бути тільки в нас! Що детектив, що мелодрама — навіть фентезі показує в певному розумінні саме Україну зсередини. Тому ми можемо бути цікаві Європі, цікаві Америці, тому що в них немає того, що відбувається в нас. Вони можуть читати і бачити Україну не такою, як їм показують по російському телебаченню — наприклад, у Франції українського просто немає. А якщо будуть переклади українських книг настільки глобальні по Європі, вони зможуть побачити Україну справжню. Тому на фоні розслідувань, на фоні фентезі, на фоні любовних історій, повинна бути справжня Україна. І це робить книги українських авторів унікальними.

— А чому взагалі ви стали писати детективи, хто ви за освітою?

Віктор Янкевич: В мене дві освіти — я економіст і юрист. Почав писати детективи у 2013 році — тому що прочитав в газеті жахливий реальний випадок в Україні про доведення до самогубства через соціальну мережу. Тоді не було ще «Синіх китів», груп смерті, які з'явилися десь в 2016-му. А ви уявіть: 2013 рік, Україна, створена фіктивна сторінка в соціальній мережі з фото якоїсь 18-річної дівчинки, і через цю сторінку маніяк довів до самогубства 26 жінок в Україні. Цей реальний випадок повністю відображений в моїй книзі. Цього маніяка зловили, знайшли ноутбук, але йому нічого не зробили, бо у нас не було закону про доведення до самогубства саме через соціальну мережу — він з'явився лише в 2017 році. І в мене логічне питання: якщо в Польщі він з'явився в 2007 році, в Білорусі в 2009 році, то чому в Україні — в 2017 році? Невже не можна подивитися на сусідів, побачити проблему і зробити щось для безпеки своїх громадян? Можна. Але поки в нас немає 100, 200, 500 жертв — ніхто не буде це робити. Це як на дорозі не ставлять знак, поки когось не вб'ють. У нас був випадок, коли сказали: «А скільки на перехресті було трупів? 10? 10 мало, треба хоча б 15». Це реальний випадок, це Україна — тут можливо все.

— Ця історія про маніяка і увійшла в роман « Тенета » ?

Віктор Янкевич: Так, це соціально-психологічний детектив. І я там навіть не змінив ім’я маніяка, його місце проживання. Я все ще чекаю листа від цієї людини — з погрозами, напевно. Я хотів, щоб про це почули — голосніше, ніж якась стаття в газеті. Я хотів, щоб про це знала вся Україна. Я довго писав роман майже 4 роки — я вчився на ньому. Вийшов він 2018 року в лютому місяці.

— А до письменництва ким працювали?

Віктор Янкевич: Тим саме, чим і зараз займаюся — бухгалтерією. Я працював — де я тільки не працював! — і в державних структурах, і в приватних. Я бухгалтер.

— Знання цієї галузі вам допомагає у створенні детективної інтриги?

Віктор Янкевич: Будь-який життєвий досвід допомагає у книгах дуже сильно. Якщо ми  сидітимемо в одному місці, за столом  — то треба мати дуже-дуже-дуже розвинену фантазію, щоб написати про якусь динаміку. А якщо у тебе в житті були пригоди в податковій, наприклад, — треба податки заплатити, може, якийсь штраф тобі виписують — це вже якісь емоції, а емоції завжди можуть лягти в книгу і зробити персонажа живим — таким, в якого повірять люди. Слава Богу, в Юлю повірять усі. Я подивився на неї, на її емоції, як вона сприймала «Книжковий Миколай», як  вела себе там  — і ці емоції даєш головній героїні. До речі, в мене питання до Юлі: а ти впізнала себе, коли читала? То, що ти знала, що ти прототип — це одне, а чи впізнала?

Юлія Майстренко: В чомусь так. Впізнаваність певна є, як на мене. Людям зі сторони краще видно, ти себе оцінюєш і сприймаєш по-іншому.

— Книжки коли вийшли з друку?

Віктор Янкевич: 19 вересня я вперше побачив ці дві книги «Відплату» і «Вбивство в бібліотеці…» на Львівському форумі. Я написав «Відплату» першою, писав з січня по березень, «Вбивство…» писав з середини березня по травень-червень, і одразу два рукописи здав у видавництво, але сказав, що їх треба розділити, видати окремими книгами і обов'язково малого формату. Тому що в бібліотеках затаскані детективи Марініної, Донцової — і більше немає нічого. Нам треба їх викинути і забутися про них. Книги Марініної і Донцової — це погані детективи, які я не раджу читати. Тому ми з Сергієм Синюком, детектив якого «Падь» теж вийшов у цій невеличкій серії, вирішили взяти цей маленький формат, покет-бук,   щоб він був доступний, щоб його кожен міг купити. До того ж його можна покласти в кишеню, в сумку і читати в дорозі, в потязі  — та будь-де!

— А про тих, хто читає електронні книжки, ви подумали?

Віктор Янкевич: Більше того — електронний варіант перших двох моїх книг вже є на Yakaboo. Їх можна придбати і прочитати в електронному варіанті. Дві останні, думаю, з'являться десь за півроку. Але моя особиста думка: ніщо ніколи не замінить паперову книгу.

Юлія Майстренко: Особливо яка щойно з друку.

Віктор Янкевич: Але я за читання в будь-якому вигляді. Хай діти читають в паперовому вигляді в електронному, на стіні — аби вони читали. Хоча молодь зараз дуже класно читає. Позавчора в Черкасах прийшов у школу — 30 учнів. Всі 30 купили книги, всі 30 за 2 дні написали мені відгуки. Це супер взагалі! Я такого ще не бачив! Діти, які читають — це просто чудово! І зараз повертається мода на читання.

— Але ж якісь люди все одно скажуть, що детективи — це несерйозна література…

Віктор Янкевич: Я скажу, що масова література завжди була в моді. Кожна книга має свого читача.

Юлія Майстренко: Література має бути різною — на всі випадки життя.

Віктор Янкевич: Аби люди читали. Хтось хоче прочитати мелодраму, хтось  детективи, комусь не вистачає високої літератури, комусь —  казки і він читає фентезі. І ми, письменники, їздимо по всіх фестивалях,   в бібліотеки — не для того, щоб показати, що мій жанр, мої книги найкращі, а щоб показати, якими бувають книги. Ми,  українські автори, хочемо показати, що є дуже цікаве наше, українське, де ви впізнаєте свої міста,  вулиці, бібліотеки, історичні будівлі, поряд з якими  живете. Це цікавіше. Читайте українське — ми все для вас робимо.