Януш Панченко: «У своєму місті я був першим ромом, який вступив до вишу»

1 год назад 0

Ромський поет та дослідник — про волохів, сервів та те, чому освіту слід робити престижною.

У свої 26 років він отримав ступінь магістра, склав словник діалекту ромів-волохів, пише поезію та перекладає ромською світову класику. Історія Януша Панченка, що живе у Новій Каховці, нетипова для медіа й того, що ми звикли чути про ромів. Наскільки складно ромові здобути вищу освіту в українському суспільстві? Про це, своє формування як науковця та різні ромські субетноси й діалекти Януш розповів «Вгору».

Януше, ти займаєшся вивченням ромських діалектів, що мотивувало тебе до цього?

— Інтерес до своєї історії та мови цілком природний: ще у шкільні роки мене цікавило,  звідки ми й чому наша мова звучить саме так. Цікавість зросла ще більше, коли ми вивчали роман «Собор Паризької Богоматері», який наповнений ромською тематикою. Мене здивувало, що в описаній Віктором Гюго Франції XV століття вже були роми. З того часу я почав шукати літературу, в якій  ідеться про ромів. Мене почали цікавити інші діалекти мови, я порівнював їх із нашим. Зараз певний  науковий інтерес маю до діалектів волохів та сервів. І сам я з сім’ї сервів. У 2013 році видав граматику волоського діалекту та короткий словничок «Вивчення волоського діалекту: пошуки та знахідки». Окрім того, з 2011 року я займаюся створенням словника волоського діалекту, зараз він уже готується до публікації. Після цього планую почати роботу над словником діалекту сервів.

На Закарпатті волохи — це ті групи населення, які переселились із Румунії. А звідки вони тут, на півдні України?

— В сучасній Україні є дві етнічні ромські групи, які мають однакову назву — «волохи», через що заведено вважати, що це одна група. Але насправді етнічні групи різні. Обидві прибули з  Румунії, але в різний період. Втім, окрім назви, їх нічого не об’єднує.

Закарпатські волохи не знають ромської мови й говорять переважно румунською. Вони мають зовсім інші культуру та історію появи в Україні. Ті ж волохи, які живуть на півдні країни — одна з перших ромських етногруп, які тут з’явились: перша згадка про них датується 1624 роком. Ця група мігрувала з південної частини Румунії — Валахії. Очевидно, що в мові волохів чимало румунських лексем.

Зараз це одна з найбільш консервативних ромських груп на пострадянському просторі. До 1956 року вона вела кочовий спосіб життя. Традиційний ареал кочівників-волохів — південні регіони України та Російської федерації, зараз їх можна зустріти майже в будь-якій частині цих країн.

Розкажи більше, які ромські групи є в Україні?

— На території сучасної України проживає близько 15 ромських груп. Окрім волохів, про яких я вже згадував, поширеною етногрупою в країні є серви. Вони, як і волохи, мігрували в Україну дуже рано, і вважаються питомо українськими ромами. Іноді серви називають себе «украінскі рома». Багато сервів уже й не знають ромської, говорять лише українською чи російською. Обрядовість у них частково запозичена в українців, населення сервів різноманітніше за будь-яку іншу ромську групу. В межах одного етносу можна зустріти як украй консервативну сім’ю, так і цілком асимільовану.

Це пов’язано з тим, що серви почали осідати в різний час. Деякі почали вести осілий спосіб життя ще в XIX-XX столітті, й до цього моменту групи вже були значно асимільовані. Інші ж прийшли до осілості лише після 1956 року, і це найбільш консервативні групи.

Окрім сервів, можна відзначити кримських ромів, які потрапили на територію сучасної України із приєднанням Кримського ханства до Російської імперії. Зараз їх можна зустріти по всій південній Україні. Особливістю цієї групи є те, що це єдині роми в Україні, які сповідують іслам. Іще вони багато запозичили з турецького та кримсько-татарського суспільства. В них збереглись доволі консервативні традиції, як-от інститут «калиму». Це викуп, який сплачувався батькам нареченої. До речі, схожа традиція є і в консервативних груп волохів та котлярів.

Також в Україні представлені групи кишиневців (вихідців із Молдови), руських рома, які, відповідно, прийшли з Росії, котлярів, які мігрували з Австро-Угорської території. Окрім того, є унгрика рома й ловари — вихідці з Угорщини, словацика рома — зі Словаччини, та інші.

— Скільки в Херсонській області ромів і до яких груп вони належать? Як між собою взаємодіють?

— За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в Херсонській області проживає 1752 представники ромської національності. Проте в рамках мого соціолого-етнографічного дослідження виявилось, що в області живе 2500-2700 ромів. Треба взяти до уваги, що ми опитали 1721 респондентів-ромів і працювали в  лише в 11 регіонах (плюс Херсон) із 18.  З’ясувалось, що  47% з них — серви, 44,5% — кримські цигани, 5,5% — волохи, 2,5% — кишинівці. Здебільшого кожна етногрупа спілкується лише всередині своєї спільноти, шлюби загалом ендогамні. Натомість є групи, між якими дистанція менша. Це, зокрема, серви — вони комунікують з волохами та руськими рома, спілкування ж з кримськими ромами та кишинівцями більш віддалене.  Кишинівці вважають близькими собі волохів та котлярів.

Ромське насления в Херсонській області. "Servurja" — Сервуря (Серви), "Krymja" — Крим (Кримські цигани) "Vlaxyrja" — Влахуря (Влахи) "Kishinjovcurja" — Кішиньовцуря (Кишинівці).

Великою особливістю ромської мови є те, що раніш вона не була писемною. Поясни, із чим це пов’язано і як зараз ромську мову адаптують у письмовій формі?

— Немає нічого дивного, що в історично кочового народу немає писемності. Це стосується не лише ромів, а й будь-яких кочовиків. Проте віднедавна почали виникати різні спроби передати нашу мову письмово. У Східній Європі — на основі кириличного алфавіту, в Західній — на основі латинського. Цими способами  користуємося і ми.

Класичний варіант ромської писемності кирилицею базується на основі російського алфавіту, але з появою придихових звуків «пх, кх, тх», додається також буква з українського алфавіту — «ґ». На Закарпатті користуються тільки українським алфавітом.

Дехто пропонував використовувати індійську писемність деванагарі як найбільш доступний метод передачі ромських звуків, але ця ідея виявилася провальною, позаяк ми живемо в Європі і для більшості ромів такий спосіб передачі мови є просто нечитабельним.

Рідна мова для ромського населення в Херсонській області.

Ти, мабуть, бачив фільм «Папуша» , де розказано історію про ромську поетку, яка вчиться мови в єврейки, але в таборі цього не приймають, а її вірші — засуджують. Чи зустрічався ти сам, як поет, із неприйняттям?

— Я не особливо поширюю інформацію, що пишу вірші та роблю переклад світової класики на романі. Майже нікому їх не читаю, хіба що найбільш близьким людям. Поки що я не надаю особливого значення своїм віршам — це просто хобі, інструмент творчої самореалізації. Я не відчуваю жодного осуду чи тиску з боку ромського середовища. В сучасному ромському світі є багато освічених ромен, які з цікавістю ставляться до будь-якої літератури ромською мовою, головне, щоб вона мала сенс та надихала.

Чи є в тебе вчителі у поезії? Чи опираєшся на якусь традицію?

— Етап поетичного формування я здебільшого пройшов сам, аналізуючи світову класику. Розбираючи твори на частини, я почав розуміти, з чого складаються вірші, зрозумів, що є різна рима, ритм, форма, такт, навчився відрізняти примітивні віршики від поезії. Перші роки деякі поради мені давала Ліліт Мазикіна, яка пише вірші ромською мовою. Зараз інколи мене консультує Ілона Махотіна. Загалом же я постійно намагаюсь вдосконалюватись не лише в написанні текстів, але й у розвитку власної мови, позаяк це перші спроби створення літератури на волоському діалекті. Тому несвідомо у своїх віршах я почав створювати писемну волоську мову.

Яку саме літературу ти перекладаєш, чи будуть ці переклади опубліковані?

— Я перекладав поезію з польської, російської та української мови, намагаючись зберегти оригінальний такт, форму та ритм. Це, наприклад, вірші Константи Ільдефонса Галчинського та К. «Парна» Герлинського. З української поезії я переклав вірші Івана Франка, з російської — Велимира Хлєбнікова та Арсенія Тарковського. Поки що жоден із перекладів неопублікований. Коли назбираю більше перекладів, можна буде видати збірку перекладів. Зараз вони доступні до прочитання на моїй сторінці у фейсбуці та на сайті «Міжнародного товариства дослідників циганської культури».

— Чи багато ромів вміють читати рідною мовою і на яких діалектах? І хто їх вчить, якщо цього в школі не викладають?

— Всі роми, які вміють читати загалом, вміють читати тексти і ромські, якщо вони написані кирилицею. Для цього не потрібно особливих навичок. Інше питання, що деякі роми, не знаючи письмової граматики романі, передають свою мову інтуїтивно, на слух, і часом деякі звуки записують досить своєрідно. Наприклад, звук «дж» передають як «ч», «о» можуть записати як «у» та робити інші модифікації. Це фіксація мови на слух, тому інколи виходить дисонанс. Більш освічені роми не стикаються з такими проблемами. А що стосується запису ромської мови латинкою, це приходить з допомогою інтуїтивного вивчення та прочитанню багатьох готових текстів. Так вивчився і я.

  Розкажи про те, як ти здобував освіту. Ч и доводилось тобі стикатись із дискримінацією?

— Я був першим ромом у своєму місті, який вступив до вишу. Із того часу моє життя почало розвиватись у паралельному напрямку. Спочатку я зіткнувся з великим нерозумінням у своїй спільноті, тому що роми вважали це дивним, незрозумілим і точно вже неромським заняттям. Багато хто вважав, що через навчання я вийду з ромської громади, створю сім’ю з неромкою, асимілююся. Іноді вони навіть засуджували мій дивний вибір, але все ж таки це закінчилось тим, що мене почали ставити у приклад своїм дітям і всіляко наслідувати.

Я закінчив столичний Національний авіаційний університет, а потім довідався про існування Ромського освітнього фонду та Міжнародного фонду «Відродження». Тепер вони відіграють велику роль у моєму житті, підтримують будь-яку мою діяльність та залучають до різних заходів. Також на мене суттєво вплинула співавторка та колега Ілона Махотіна: вона допомогла мені зосередитись на найважливіших речах. Зараз я активно беру участь у громадській діяльності та привертаю до неї увагу молоді, проводжу різні дослідження, займаюсь ромською етнографією.

Особливої ксенофобії чи дискримінації я поки що не відчував, хоч зовсім без цього не обійшлось. Наприклад, коли я вчився в НАУ, то спершу не казав, що я ром. Уже потім відкрито почав про це говорити. Одного разу якийсь невідомий у Києві зарізав за 10 гривень перехожого, і викладач від час лекції сказав: «Ну, тільки циган міг так вчинити». Деякі викладачі ставилися до мене з цікавістю й пробачали всі речі, які не минали так просто українським студентам. Інші ж не соромились негативно висловлюватися про ромів за моєї присутності.

Коли я жив в гуртожитку, мій сусід по кімнаті, м’яко кажучи, недолюблював ромів. Часто це створювало відчуття напруги та дискомфорту. Але життя склалося так, що зараз ми з цією людиною є  найкращими друзями. Я часто буваю в нього вдома, і ненависті до ромів він більше не відчуває.

Чим плануєш займатися далі?

— Цієї зими я отримав ступінь магістра, зараз готуюсь до вступу в аспірантуру, щоб отримати звання кандидата історичних наук. У співавторстві я підготував п’ять  наукових статей з етнографії та фольклору сервів та волохів. Також цьогоріч  завершив «соціолого-етнографічне дослідження ромів Херсонській області», за результатами якого ми отримали інформацію про те, скільки в регіоні ромів, який у спільноти етнічний та релігійний склад, який рівень освіти й так далі. Це має стати першим кроком до інтеграції ромів Херсонщини.

Також на основі отриманих даних, разом з Кобяшаровим Андрієм та Михальським Янушем ми готуємо до подачі кілька проектів, які пов’язані з підвищенням мотивації до отримання освіти та престижністю освіченості серед ромської молоді та дітей з формуванням молодих активістів із ромського середовища. Також маємо в планах провести виставку матеріальної культури ромів. Усе це буде втілено в Херсонській області.

P.S.  Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.