Ми з сім’єю пережили цей коронавірус, і я вам чесно скажу, що це дуже страшно

5 месяцев назад 0

Українська акторка та режисерка Анастасія Любченко вже 10 років живе в Амстердамі. У березні разом із чоловіком, нідерландським композитором, та трирічним синочком жінка захворіла на коронавірус. Недуга стала неабияким випробуванням для родини. У 32-річного чоловіка української мисткині була важка форма. У самої ж Анастасії хвороба протікала легше, тож жінка доглядала за хворим коханим та дитиною. Вірус змусив творчу родину забути про сцену. Так тривало майже місяць. Зараз пара з дитинкою вже одужали. До них повернулися сили та натхнення, щоб реалізовувати нові проєкти.

На навчання в Амстердам Анастасія приїхала у 2010 році. Це була її мрія – навчатися в Амстердамській театральній академії на відділенні "Міме".

Анастасія не просто пройшла конкурс, ба більше – із 200 абітурієнтів вона стала першою українкою за всю п’ятдесятирічну історію відділення.

Зараз Анастасія є директором міжнародного фестивалю фізичного театру Mime Wave Festival. Фестиваль вона організувала торік у Києві. Участь у ньому тоді взяли театрали та митці з України, Нідерландів, Швеції, Іспанії та Німеччини. Анастасія певна, що саме мистецтво надихає та зцілює, тож вирішила під час карантину запустити онлайн-версію фестивалю 2019 року.

Анастасія Любченко наразі перша та єдина громадянка України, яка захворіла на коронавірус у Нідерландах, принаймні, згідно з офіційними даними. Українська режисерка та акторка поділилася з Укрінформом своїми найстрашнішими моментами, які їй та її рідним довелося пережити через коронавірус. Про лікарів у спецодязі, й як її чоловік боровся за життя, задихаючись ночами через недугу. А ще про те, як після пережитого ставиться до тих, хто досі не вірить в існування COVID-19 і розповсюджує в інтернеті інформацію, що коронавірус – фейк.

— Пані Анастасіє, розкажіть, будь ласка, коли ви захворіли? Хто ще з вашої родини підхопив коронавірус?

— Дуже важко сказати на сто відсотків, коли саме це трапилось. Через те, що мій чоловік першим відчув симптоми коронавірусу, то рахуємо приблизно 8 березня як дату зараження. Але можливо й раніше, бо інкубаційний період триває 14 днів. Тож захворіли ми ще до того, як усе почалося серйозно та гучно висвітлюватися у нідерландських ЗМІ й було запроваджено перші протиепідемічні заходи, зокрема заборону проводити масові заходи, збиратися більше 100 людей, закриття кафе та ресторанів.

Ще тоді, на початку березня, ми розуміли, що кількість випадків заражених коронавірусом тільки зростатиме, тож дотримувалися всіх запроваджених заходів, але швидкість розповсюдження вірусу залежить не тільки від тебе самого, це також відповідальність людей навколо тебе. Кожен може бути носієм і тривалий час навіть не мати жодної уяви про це. Саме тому так важливо всім бути відповідальними.

— На вашу думку, де ви могли підхопити вірус?

— Важко сказати точно, але думаємо, що, можливо, від колеги. Ми згодом вже дізнались, що він перехворів, мав легку форму.

— Коли ви почали погано почуватися? Як довго ви та члени вашої родини хворіли?

— У мого чоловіка на початку все виглядало як звичайна застуда. З 10 по 14 березня боліло горло, кашель, головний біль і трохи підвищена температура. Щойно він почав погано почуватися, то з того моменту сидів удома у повному карантині й, звісно, я теж із нашим 3-річним сином.

— Як ви зрозуміли, що це саме коронавірус?

— Це було 15 березня. Все раптом стало набагато серйозніше, ніж раніше. Почалося щось таке, чого мій чоловік ніколи раніше у своєму житті не відчував – задуха. Йому було дуже тяжко дихати. Він просто задихався.

— Медики кажуть, що передусім коронавірус становить найбільшу небезпеку для людей похилого віку, тих, хто має проблеми зі здоров’ям. Зокрема йдеться про дихальні розлади, проблеми з легенями, серцем, нирками. Чому, на вашу думку, вашому чоловіку було важче боротися з вірусом, аніж вашому організму?

— Мій чоловік молодий – 32 роки. Він здоровий, не курить, не має проблем із легенями. Тож ми зрозуміли, що це коронавірус. Усе дуже індивідуально. Вірус дуже дивний, і у кожного він виникає у тій чи іншій формі. Звісно, ми чули статистику, що він у молодих і здорових людей проходить легко і швидко, тому не очікували таких ускладнень. Наразі інформація в Нідерландах змінилася, і вже багато випадків, коли саме молоді люди хворіють з ускладненнями, тому треба всім бути обачними та сидіти вдома.

— Яким ви побачили вірус? Коли було найстрашніше?

— Мій чоловік прокинувся від задухи. Йому було важко дихати. Він ділився зі мною, що в нього було таке відчуття, що хтось схопив його за легені, або хтось поклав на них гантель. У нідерландській мові є таке слово “benauwd”, яке важко перекласти українською, але це означає, що він фактично не міг дихати. Потім був пік, що тривав 5 днів, точніше сказати, 5 ночей, коли особливо було важко дихати вночі – й такий стан задухи міг тривати 8 годин. Він не міг заснути, бо задихався, і це було для нас обох дуже лячно. Після цих екстремальних 5 ночей самопочуття почало покращуватися, але не надовго, що дуже характерно для “корони”, наче хвилями. Коли один день можеш бути енергійним і здається, що все пройшло, але ввечері задуха повертається. Також одним із піків хвороби були фактично провали у пам'яті, запаморочення, зупинка дихання. Лікар сказав, що це сталося, мабуть, через те, що півтора тижня чоловік провів сидячи, бо в іншій позиції йому було дуже важко дихати.

— Як у вас протікала хвороба?

— Саме в мене все почалось пізніше, приблизно за тиждень. Я відчувала, як хвороба опускається в легені, дуже дивне відчуття. Спочатку в роті – це був перший день, потім у горлі, й протягом кількох днів дійшла до легень, аж поки не настав пік, як і у мого чоловіка, з задухою. У мене найтяжчий стан був лише одну добу. Це було вдень з 13:00 до 17:00, коли я не могла дихати, а тієї ж ночі не могла спати. Зараз уже місяць минув і ми обоє одужали, але досі дуже швидко втомлюємося.

— Зараз в інтернеті розповсюджують багато різної інформації. І дехто намагається переконати, що жодного вірусу немає. Що ви думаєте щодо таких закидів?

— Дуже прикро чути чи бачити новини про те, що коронавірусу нібито не існує. Люди, що не вірять у реальну загрозу хвороби й розносять фейкову інформацію, діють дуже безвідповідально, бо просто не розуміють справжньої ситуації та загрози. Вони не є експертами та наражають багатьох інших людей на небезпеку своїми безвідповідальними вчинками. Коронавірус можна зупинити лише разом.

По-перше, ми з сім’єю пережили цей коронавірус, і я вам чесно скажу, що це дуже страшно. Кілька ночей я дійсно була перелякана, бо не знала, що відбувається з моїм чоловіком, який був просто білого кольору. Він не міг говорити, а коли щось казав, то це було про те, що він не може дихати. Стільки людей по всьому світу хворіють і вмирають, економіка цілого світу йде шкереберть – і є ті, хто досі не вірить у коронавірус? Що ж, це просто люди, яким, мабуть, не вистачає здорового глузду, може їм хочеться якоїсь уваги, або це дивні люди. Вчені в усьому світі працюють над розробкою вакцини, намагаються знайти ліки. Лікарі працюють 24/7, наражаючи себе на небезпеку, щоб тільки врятувати пацієнтів із коронавірусом. У нас теж є знайома нашого віку, лікар, яка наразі допомагає одужати хворим на коронавірус. Ми ж, щоб полегшити медикам життя, можемо лише дотримуватися запроваджених заходів та залишатись вдома. Це дуже важливо, бо поки триває світова війна з вірусом, і якщо хоча б у такий спосіб ми можемо допомогти і протидіяти COVID-19, то ми повинні до цього ставитись дуже серйозно. Особисто для мене, це злочин – розповсюджувати неправдиву інформацію щодо коронавірусу в інтернеті, створювати фейкові новини. Ці люди мають розуміти, що таким чином вони наражають на велику небезпеку не лише оточуючих, а також себе та людей, яких вони люблять.

— Як ви діяли? Куди зверталися? Розкажіть, як налагоджена система надання допомоги хворим у Нідерландах? Чи задоволені ви тим, як усе організовано? Який саме у вас коронавірус?

— У понеділок, 16 березня, було зрозуміло, що треба звернутись по допомогу. Тож ми подзвонили домашньому лікарю. Він прийшов до нас додому у спеціальному одязі, окулярах та масці. Лікар прослухав легені чоловіка, провів різні дослідження та одразу сказав, що це на 99,9% коронавірус. Вже майже із самого початку я у соцмережах повідомила про те, що захворіла. Українська діаспора це побачила, мене почав моніторити наш український консул у Нідерландах Юрій Карпук. Я цього навіть не очікувала, але мені було важливо відчувати підтримку. Зв’язок був дуже швидкий. Усім обов’язково варто звертатися до посольства за підтримкою.

— Як діагностували коронавірус? Чи була проблема зробити тест?

— Ми хотіли зробити тест, але навіть досі недостатньо тестів у Нідерландах. Тож таке дослідження не роблять удома, тільки в лікарні. Але за всіма нашими показниками було зрозуміло, що це саме коронавірус. Лікар одразу зауважив, що впевнений у цьому майже на 100%, і не тільки мій чоловік, а й я теж хвора, і наш малий. Тож сказав нам сидіти на повному карантині. Так ми і прожили майже чотири тижні вдома, у повній ізоляції. Нам приносили їжу знайомі або кур’єр. Коли ми одужали, було дуже дивно після довгої ізоляції пройтись трохи вулицею. Ніколи в житті цього не забуду.

— Чому вашого чоловіка не поклали до лікарні?

Він не міг дихати 3 ночі поспіль і його хотіли забрати в лікарню. Коли було дуже важко вночі, дзвонили в лікарню, мали з лікарем довгу розмову – і той ще раз підтвердив, що це коронавірус, але оскільки мій чоловік молодий і його організм може боротися, швидку не прислали. Я була готова, що його можуть забрати в лікарню, але, чесно кажучи, ми того дуже не хотіли. Тож слава Богу, що все обійшлось і вдалося вилікуватися, перебуваючи вдома. Зараз недостатньо медичного персоналу та кількості місць у лікарнях, тож усі лікарі кажуть, що до останнього треба сидіти вдома. Ми це розуміли і ставились із повагою.

— Які поради отримали від медиків?

— Що ж, поради прості: лише відпочивайте і пийте дуже-дуже багато води.

— Як консультувалися з лікарем?

— Скачали додаток до телефону, де нас дистанційно моніторили лікарі, а наш домашній лікар приходив оглядати нас додому.

— Що вас найбільше шокувало? За що найбільше переживали?

— Найбільше переживали за батьків мого чоловіка. Їм за 70 років, і хоч вони мають гарне здоров’я, ризик захворіти для них дуже великий. Але ми були обачні: мили руки, дотримувалися дистанції вже з початку березня. Тож, хоч ми і мали контакт із ними, ми їх не заразили. Також ми дуже переживали за нашого сина: хто з ним залишиться в разі, якщо ми обоє будемо лежати в ліжку на піку захворювання. Йому 3 роки, такій дитині потрібно сто відсотків уваги. Але найгірше нас оминуло і було лише кілька днів, коли ми вдвох із чоловіком були дуже-дуже хворі. Малий був дуже активний весь час, крім кількох днів, коли кашляв, але це все. Тож схоже, що коронавірус у нього був у дуже легкій формі.

— Як ви вважаєте, чи достатньо запроваджених заходів, адже в інших країнах ввели жорсткіші обмеження, аніж у Нідерландах?

— Дуже важливо всім бути вдома. І я вважаю, якщо запровадять жорсткіші правила, я не буду проти, бо розумію, для чого це. Більшість нідерландців також, але водночас я бачу, що всім важко стриматись і постійно сидіти вдома, особливо, коли гарна тепла погода. Та я сподіваюся, що люди розуміють, наскільки важливо дотримуватися дистанції 1,5 метра.

— Розкажіть про навчання в Амстердамі та свою творчість. Це правда, що ви єдина українка, якій вдалося вступити до нідерландської театральної академії?

— Навчатися в Амстердамській театральній академії – це була моя мрія. Там тебе навчають, як бути автентичним актором, що може створювати сцени, концепти, втілювати власні ідеї у життя. Актори саме “міме” дуже цінні у театральному світі Нідерландів і працюють у багатьох театрах, звісно, вони також працюють із текстом.

У дитинстві я мріяла бути балериною, тож почала танцювати класичний балет у 6 років. Потім закінчила кафедру пантоміми у Київській естрадно-цирковій академії (завідувачка відділення Н.Я. Ужвенко) і це мене сформувало. Згодом ще продовжила навчання в університеті Карпенка-Карого на режисера анімаційного фільму, і лише після того приїхала на останнє своє навчання в Амстердамі. Звісно, треба ще зазначити, що у Києві я брала участь у трирічному навчальному майстер-класі від МАРА, пересувної академії з Нідерландів, з Іде ван Хейнінгеном. Власне, він мені порадив академію в Амстердамі, де я пройшла конкурс із 200 абітурієнтів і стала першою українкою за всю історію відділення – 50 років. Навчання було фантастичне і важке водночас. Спочатку наш клас налічував 12 чоловік, а випускалося вже 8 людей.

— Ваш чоловік також людина творча. Як ви познайомилися?

— Мій чоловік – музикант, композитор. Він пише музику для кіно і театру, він також актор, але основна його діяльність у театрі – це його театрально-музичний колектив Zoutmus. Так ми з ним і познайомилися, під час створення вистави, коли я мала стажування в театрі Orkater. Потім я залишилася в Нідерландах створювати сім’ю, проєкти та продовжувати свою місію – розвиток проєктів спільно з Україною.

— Ви директор міжнародного фестивалю фізичного театру Mime Wave Festival. Розкажіть про фестиваль, який ви створили. Як коронавірус надихнув вас на його онлайн-версію?

— Вже з 2011 року я кожен рік поверталася в Україну для створення спільного навчального мистецького проєкту. І найбільшим досягненням став мій міжнародний фестиваль фізичного театру – Mime Wave Festival 2019 року в моєму рідному місті Києві. Участь у фестивалі взяли театрали з України, Нідерландів, Швеції, Іспанії, Німеччини та інших країн. Я виступила директором, художнім керівником та продюсером фестивалю, і з невеликою командою, але справжніх професіоналів, ми змогли втілити мою найбільшу мрію. Я маю на меті популяризувати фізичний театр в Україні, створити платформи для талановитих українських митців, незалежних театрів та нових вистав. Через коронавірус та карантин виникла ідея створити онлайн-версію фестивалю 2019 року. Усі охочі можуть відвідати вистави протягом карантину на YouTube та на Facebook щоп’ятниці та неділі. Це унікальна можливість побачити вистави фізичного театру Mime Wave Festival, де одним з найголовніших інструментів вираження емоцій є тіло. Онлайн-фестиваль – це, знову ж, можливість дистанційно бути і учасникам, і глядачам ближче одне до одного.

Розповідаючи про театр «Міме», Анастасія Любченко пояснила, що він у Нідерландах відрізняється від пантоміми. Пантоміма – це жанр, в якому ми використовуємо тільки тіло, як основний засіб вираження, а також уявний світ та уявні предмети, трансформації образів одного актора. В той час як нідерландський "Міме" – це не жанр, а більш ширше поняття філософії створення театру. В результаті якого, на сцені можуть використовуватись і декорації, й текст, і мультимедія. Київська школа пантоміми і "Міме" амстердамської школи мають спільне коріння "мім", це – в самій базі виховання та тренування актора по школі француза Етьєна Декру.


Подписывайтесь на "Новости Херсонщины" в Telegram!
Каждый день мы составляем рейтинг самых читаемых новостей для тех, у кого нет времени читать всё подряд.