Претензії Угорщини щодо української мови дивним чином синхронізувалися з позицією Росії

3 месяца назад 0

У вересні 2017 року набув чинності новий закон “Про освіту”, який спричинив міжнародний скандал. Одна з його норм передбачає перехід з 5 класу на українську мову навчання дітей з родин нацменшин. З цього часу вони вивчатимуть рідну мову в школі як окремий предмет, а весь процес навчання проходитиме українською.

Така вимога викликала різку критику з боку Угорщини. Офіційний Будапешт вбачає у цьому дискримінацію угорської нацменшини в Україні й до врегулювання конфліктного питання блокує проведення політичних зустрічей Комісії “Україна-НАТО”. А це уже впливає на інтеграцію України до Альянсу…

Майже два роки Конституційний суд розглядав подання 48 нардепів щодо конституційності даної норми. На перше відкрите слухання у даній справі прийшов тодішній посол Угорщини Ерно Кешкень.

Минулого тижня Конституційний суд визнав закон конституційним. Тобто діти представників нацменшин уже з 2020 року таки мають навчатися українською. Хоча на рівні уряду є ініціатива відтермінувати цю дату до 2023 року…

Чому закон “Про освіту” був визнаний конституційним, Укрінформ розпитав у судді-доповідача у даній справі Ігоря Сліденка. Він, до речі, розглядав іншу резонансну “мовну” справу — так званий закон “Ківалова-Колесніченка”, котрий у результаті Конституційним судом був скасований. В інтерв’ю суддя розповів і про внутрішню “кухню” суду та про “супер касації” бізнесу під виглядом конституційних скарг.

— Ігорю Дмитровичу, ви були доповідачем у поданні стосовно мовного закону “Ківалова-Колесніченка” , який врешті був визнаний неконституційним. Тепер підготували до розгляду справу стосовно конституційності 7 статті закону “Про освіту”, яка в принципі також стосувалася мовного питання. Як так сталося, що до вас потрапили одразу два такі резонансні подання?

— Про випадковість свідчить той факт, що третя справа про конституційність закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який щойно вступив у силу, потрапила іншому судді. Тому говорити, що мені йдуть усі справи, які пов’язані з аспектами застосування української мови, уже не можна. Хоча певна “посмішка долі” у цьому теж була. Я став суддею по квоті парламенту, партія “Свобода” була ініціатором розгляду закону “Ківалова-Колесніченка” у Конституційному суді. Я, суддя-представник від парламенту, доповідав справу, ініціатором якої були парламентарі. Однак конфлікту інтересів тут не було.

— Подання щодо неконституційності статті 7 закону “Про освіту” надійшло до КС іще у жовтні 2017 року. З чим пов’язаний такий тривалий розгляд цієї справи?  

— Для Конституційного суду це недовго. Приміром, справа про заборону діяльності компартії розглядалася п’ять років. Є певні процесуальні терміни, які обумовлюють рух справи. У відведені строки відбулися усні слухання, потім у ході закритої частини розгляду справи виникли ряд обставин, які потребували додаткової перевірки, що і позначилось на термінах. Наприклад, частина суддів поставили під сумнів процедуру голосування і треба було додатково з’ясувати – чи голосували, приміром, депутати особисто. В результаті виявилося, що у цій справі неособисте голосування не вплинуло на прийняття цього закону. 

— До речі, саме закон “Ківалова-Колесніченка” вперше був визнаний неконституційним через відсутність на засіданні частини народних депутатів, голоси яких були зараховані. Тобто, прецедент спрацював – і судді зараз на це звертають увагу? 

— Справді, та справа відкрила шлюзи для перевірки законів, які оскаржуються у Конституційному суді, в тому числі й з точки зору дотримання конституційної процедури прийняття закону.

Ця проблема постійно спливає у Конституційному суді. Схоже, вона почала турбувати і законодавців, тому що одне з останніх рішень голови Верховної Ради Парубія полягало у тому, щоб встановити спеціальну сенсорну кнопку для голосування.

— Можете коротко обґрунтувати – чому стаття 7 закону “Про освіту” була визнана конституційною?

— Суть зводиться до того, що Конституційний суд завжди оцінює різні інтереси, впливи, взаємозв’язки з точки зору конституційних норм і виявляє – що в даному конкретному випадку є важливішим. Наприклад, у цій справі – отримувати мовою нацменшин середню освіту чи можливість соціалізуватися. Мається на увазі – продовжити далі навчання, знайти собі роботу, співпрацювати з іншими членами соціуму… Очевидно, що людина, яка живе в Україні й не знає української мови, як і будь-де – у Німеччині, Швеції, Великобританії – соціалізуватися належним чином не може. Кожен день потрібно контактувати з різними службами, десь працювати… В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли в деяких місцях на Закарпатті, Буковині, у колишній Бессарабії в Одеській області, української мови взагалі немає.

Яскравий приклад цієї проблеми — місто Берегове, де на вулицях рідко можна почути українську мову, а в селах її взагалі може не бути. Соціалізуватися особам, які там проживають, в Україні практично неможливо. У них немає ні мовного середовища, ні відповідної освіти. Якщо вони хочуть соціалізуватися, їм залишається лише еміграція. Або жити в таких мовних анклавах. Суд зважив ці дві проблеми і вирішив, що соціалізація важливіша, аніж навчання до випускного класу в середніх закладах освіти мовою нацменшини.

Також треба мати на увазі, що мова йде про державну освіту, тобто ту, яку оплачує платник податків. У приватних закладах освіти навчання може бути будь-якою мовою.

Про яку елементарну справедливість можна говорити, коли платники податків в Україні оплачують, приміром, угорцям можливість навчатися своєю мовою до випускного класу, а вони не знають при цьому української?

— Через 7 статтю закону “Про освіту” погіршилися відносини з Угорщиною. Тепер Будапешт блокує проведення політичних зустрічей Комісії “Україна-НАТО”, а це впливає на інтеграцію України до Альянсу. У вашому рішенні йдеться, що права нацменшин на навчання рідною мовою не порушуються. Чому ви дійшли такого висновку?

— Рішення Конституційного суду не забороняє навчання мовою нацменшини у закладах дошкільної освіти і початковій школі. Мова йде про основний етап навчання, який пов’язаний з активною соціалізацією.

КСУ не побачив мотивації угорців – у чому власне полягає порушення їхніх прав. У тому, що вони не можуть отримати повну середню освіту за державний кошт в Україні угорською мовою?

В Україні є й інші анклави, де в силу різних причин і політики попередньої влади українська мова приживається слабо. Це стосується насамперед Буковини і колишньої Бессарабії — частини теперішньої Чернівецької й Одеської областей, де панує румунська мова. Однак Румунія претензій такого плану до України, на відміну від Угорщини, не виставляє. Румунія також є членом НАТО і ЄС. Звідси я роблю висновок, що Угорщина питанням мови елементарно спекулює.

Якщо згадати постійні територіальні претензії Угорщини до інших своїх сусідів – Румунії й Словакії, провокативні намагання ще за часів президента Кучми встановити на території України історичні камені на легендарних кордонах держави угрів, то стають зрозумілі причини в цьому питанні. Держава завжди йде за мовою. Угорщина елементарно зазіхає на територію інших держав, у тому числі – на територію України. Мова – дуже зручний інструмент такого зазіхання. Про те, що Угорщина спекулює на цьому питанні, доводить позиція США. Вони рекомендували Угорщині привести свою політику до України у цивілізоване русло.

— Чи виявляв бажання хтось із представників влади з вами зустрітися у той час, коли ця справа перебувала у вашому провадженні?

— Зараз різне говорять про “режим Порошенка” і “режим Зеленського”, але мушу сказати, що на мене не чинився тиск. Водночас специфіка посади судді Конституційного суду така, що прямих впливів і не потрібно. Як у випадку розгляду закону “Ківалова-Колесніченка”, можливий непрямий вплив, коли справа просто не ставиться на розгляд головою суду.

— Яке значення для української правової системи має ухвалення даного рішення?

— Конституційний суд здебільшого вирішує проблеми, де переплітається політика і право. У цій справі на перший план вийшла міжнародна політика. Україні висунули ряд претензій низка держав у найскладніший момент, коли вона фактично веде війну. І однією з причин цієї війни була позиція держави-агресора Російської Федерації щодо застосування однієї з мов нацменшин.

Причому такого роду претензії Угорщини дивним чином синхронізувалися з позицією Росії.

Про те, що проблема штучна, свідчить і висновок Венеційської комісії щодо закону “Про освіту”, у якому є фрази: “Венеційська комісія не може зайняти однозначну позицію з цього питання”, “точні наслідки статті закону “Про освіту” на цьому етапі іще не встановлені”. Тобто навіть цей орган не зміг достеменно довести конкретні негативні наслідки від дії цієї норми.

— Нещодавно у зв’язку з розглядом Указу президента про розпуск парламенту до КС була прикута увага усього суспільства. Рішення про конституційність даного указу було ухвалене на межі кворуму – і семеро суддів висловили окремі думки. Що залишилося за лаштунками ухвалення даного рішення?

— Оскільки ця справа розглядалася як термінова, то якихось особливих подій не було. Ну, окрім візиту в Конституційний суд президента.

Завжди є трансформація уявлень про предмет розгляду в суді, у даному випадку – щодо розуміння проблеми дострокового розпуску парламенту. Це комплексна проблема, у якій права мало. До права тут значною мірою домішані політика, соціологія, особливості поточного моменту… Новообраний президент у день інавгурації заявляє, що він розпускає парламент через те, що у парламенту занадто низький рівень довіри. При цьому – приймаючи присягу в стінах цього ж парламенту. Потім – Указ про розпуск за три місяці до закінчення каденції Верховної Ради. Цікаво буде подивитись, що такого зробить новообраний парламент за ті три місяці, які не допрацював попередній.

— Чи був тиск під час розгляду цього питання?

— Як на мене, – очевидно, що був. Якщо у соціумі через засоби масової інформації формувалася думка, що коли Конституційний суд не прийме рішення про розпуск Верховної Ради, то значить, всі судді взяли хабарі. Або, якщо рішення буде про неконституційність, то його не слід виконувати. Або, якщо він не розпустить, то його (суд — ред .) народ розпустить. Як це можна трактувати, якщо не як тиск? 

— Чи впливає новообраний президент Володимир Зеленський на КС?  

— Мені нічого не відомо про якісь впливи з боку президента.

— Нинішній голова Офісу президента Андрій Богдан розповідав журналістам про зустрічі з колишнім головою КС Шевчуком…

— Загальновідомий факт, що нинішній голова Офісу президента іще у березні мав зустрічі з колишнім суддею Конституційного суду Шевчуком. І важко сказати, що вони там обговорювали. Очевидно, що і колишній суддя Шевчук, і нинішній голова Офісу президента нічого конкретного не скажуть з цього приводу.

Однак така людина як Богдан, яка, за його ж словами, змусила теперішнього президента іти на вибори і була мотором виборчої кампанії, просто так, маючи на руках у березні результати всіх рейтингових агентств, які показували колосальну електоральну перевагу кандидата Зеленського, – очевидно є супер впливовою. Однак не без вразливих місць, зокрема через внесення в люстраційний список. Тим більше, коли саме КСУ вирішує справу про люстрацію.

Я говорю про те, що, коли хтось має такий вплив, він повинен бути дуже обережним у своїх контактах, особливо, коли такі контакти ставлять більше запитань, ніж відповідей. 

— Чи відомо зараз про зустрічі голови КС Наталії Шаптали з кимось із Офісу президента?  

— Мабуть логічніше про це запитати у неї. 

— Новим законом “Про Конституційний суд України” у 2017 році був запроваджений інститут конституційної скарги й прості громадяни отримали змогу направляти до КС клопотання перевірити на конституційність певний закон, який був застосований в остаточному судовому рішенні у їхній справі. У цьому році КС ухвалив перші рішення. Одне з них – за скаргою „Запорізького заводу феросплавів“, серед акціонерів якого – олігарх Ігор Коломойський. Оскільки конституційна скарга є інструментом для захисту прав людини, то як взагалі була прийнята до розгляду скарга юридичної особи?

— Конструктори конституційної скарги допустили низку фатальних помилок, які призвели до того, що зараз конституційна скарга свою функцію виконує не належним чином. Обмеженість конституційної скарги проявляється у прив’язаності виключно до дій судової влади. У цьому сенсі це скоріше супер касація, ніж конституційна скарга.

З приводу юридичних осіб, то вони мають змогу звертатися до Конституційного суду відповідно до цього закону. Інша справа – які юридичні особи, з яких питань і чи був там власне конституційний конфлікт.

— Чи не є це рішення прецедентом вирішення через КС бізнесових суперечок?

— Очевидно, що коли справа розглядається у Конституційному суді, позивачем є господарюючий суб’єкт, а ціна справи – мільярди гривень, то навряд чи там щось є, окрім бізнес-інтересів. Це показує, що такі юридичні особи використовують Конституційний суд як додаткову можливість поза апеляційним чи касаційним судом вирішити справу на свою користь.

— Значить, тепер відкрита дорога для вирішення у КС бізнесових питань?

— Це легітимний інструмент, який надала держава. То чому б таку можливість не використовувати? Розумні адвокати одразу це зрозуміли й звернулися до Конституційного суду. До того ж, скарга “Запорізького заводу феросплавів” – не єдина такого кшталту, яка розглядається у КС…

Я вважаю, що ця справа не повинна була вирішуватися як конституційна скарга. Можливо, вона мала б якісь перспективи, коли надійшла б як подання від народних депутатів або президента щодо конституційності відповідного положення закону “Про Національне антикорупційне бюро”. Але цей позов “Запорізького заводу феросплавів” немає ніякого відношення до конституційної скарги.

— Але цю скаргу прийняли до розгляду і винесли у ній рішення…

— Були судді, які вважали по-іншому…

— Нещодавно в інтерв’ю Укрінформу голова КС Литви Дайнюс Жалімас розповів, що у них суд виносить рішення протягом року від дати надходження. Водночас наш КС може розглядати справи роками. З чим це пов’язано?  

— Є дуже багато факторів, які на це впливають. Починаючи від об’єктивних, що пов’язані з саме такою моделлю конституційного контролю, яка прийнята в Україні, і закінчуючи суб’єктивними факторами, які уже не залежать від закону. Наприклад, був період, коли Конституційний суд функціонував у неповному складі, а знайти більшість серед 13-14 суддів набагато важче, ніж серед 18-ти. Особливо коли ціна вирішення справи – лише один голос. 

— Коли можна очікувати на рішення у справі закону про люстрацію?

— Ну, мабуть тоді, коли на сайті з’явиться інформація про те, що суд прийняв рішення у цій справі (посміхається — ред. ).

— У травні цього року судді звільнили голову суду Станіслава Шевчука на підставі негативного висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики КС. Що стало причиною конфлікту?

— Рішення стосовно звільнення Шевчука було консолідоване, за нього проголосувала визначена законом необхідна кількість суддів. Спецзасідання проходило у таємному режимі – й хто як голосував, ніхто не знав.

До цього Шевчук зрозумів ситуацію і, щоб не допустити розгляду цього питання, самоусунувся. Він закрив засідання і пішов.

Рішення було ухвалене в рамках процедури, передбаченої законом “Про Конституційний суд” і Конституцією. Місяць працювала комісія, був прийнятий висновок комісії, з яким Шевчук ознайомився задовго до засідання і він знав суть претензій, але не вважав за потрібне на них цивілізовано реагувати. Він робив вигляд, що проблем, пов’язаних з його діяльністю, не існує.

— Про що саме йде мова?

— Про нічим не прикриту політичну діяльність, яка прямо заборонена профільним законом. Він робив політичні заяви під час виборчого процесу. Це офіційні заяви про те, що він не проведе інавгурацію, якщо будуть якісь порушення. Це підтримка ним окремих кандидатів. Я маю на увазі заяву Української асоціації міжнародного права, яка перед першим туром підтримала експрезидента Порошенка, а Шевчук – не просто член цієї організації, а входить до її правління. При цьому він є головою Конституційного суду, який асоціюється з усім судом. І коли він починає агітувати за одного з кандидатів або говорити, що не приведе до присяги, то в умовах нервозної виборчої кампанії це може будь-яким чином вплинути на результат виборів. І, очевидно, вплинуло. Бо ніхто не знає, які були б остаточні результати, коли б не такі заяви.

Про серйозність проблеми свідчить той факт, що протягом березня-квітня усі його заяви висвітлювалися у ЗМІ. Конституційний суд зі свого боку був змушений зробити офіційну заяву про те, що не залежно від того, хто буде головою суду, це не вплине на процес інавгурації. Він штучно пов’язував інавгурацію з власною персоною.

— У висновку Постійної комісії з регламенту та етики, яка рекомендувала суддям звільнити Шевчука, йшлося, що він незаконно призначив собі радників. Чому до них виникли претензії?

— У щорічній доповіді, яку випускає Конституційний суд, сказано, що призначення так званих радників призвело до утворення паралельної організаційної структури в суді. Вона була потрібна для певних цілей. Для яких — відомо Шевчуку, і те, що вона дезорганізувала роботу Секретаріату суду, констатовано самим судом. Можливо, як у випадку, який розглядався комісією, коли він будучи в Іспанії дзвонив з телефона, зареєстрованого в Ісландії, і здійснював вплив на суддів, щодо розгляду конкретних справ.

— Станіслав Шевчук вважає своє звільнення політично вмотивованим і оскаржує його у суді. Як працюватимете далі, якщо він поновиться на посаді?

— У мене теж таке питання. Особливо після заяв Шевчука про «антиконституційний переворот в КСУ», «захоплення державної влади з боку осіб, які посідали посади суддів КСУ»… Буквально днями ДБР зареєструвало справу, пов’язану з таким «переворотом». Голова цього органу нібито буде допитувати суддів Конституційного суду. Мені цікаво – як після цих потоків бруду і відвертої неправди він далі працюватиме в такому досить невеликому колективі? І що буде з деяким державними органами в такому випадку? Адже, якщо адмінсуд, в силу одному йому відомих причин, вирішить, що Шевчука позбавили посади незаконно, відкривається надзвичайно плідна проблема легітимності глави держави, включно з його указами, зокрема, – і про розпуск парламенту. У такому випадку виходить, що його приводив до присяги нелегітимний голова КСУ.

Найстрашніше у цій історії – що, з огляду на реакцію Шевчука, він не зробив жодних висновків з цієї сумної історії. Як свого часу французький адмірал де Пан написав про роялістів «Us n 'ont rien appris, ni rien oublie», – нічого не забули і нічому не навчилися. 

— Яка зараз ситуація у суді? Чи є консенсус?  

— Суд працює в звичайному режимі, приймає рішення. Не з усіма я погоджуюся. До деяких рішень пишу окремі думки, але тих проблем із функціонуванням суду, які були при Шевчуку, наразі немає.

— У голови КС Наталії Шаптали у вересні закінчуються повноваження судді і відповідно – голови суду. Чи обговорюється кандидатура наступника?

— Офіційно – ні, але, очевидно, що у декого з суддів є амбіції. У будь-якому випадку, Конституційному суду в нинішніх умовах потрібен голова, котрий зможе мудро, виважено і з честю провести цей корабель через шторми, які нас всіх очікують уже в недалекому майбутньому.