«Виходити на вулиці підстав поки немає» — Олег Сенцов

4 недели назад 0

Український режисер з Криму, колишній в'язень Кремля Олег Сенцов після повернення в Україну в рамках обміну заручниками потрапив у справжній вир подій: зустрічі, інтерв'ю, презентації його книг, закордонні візити. 

Цього тижня Олег побував на знаменитому Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку, найбільшому у світі. Тут презентували його книгу «Жизня» в німецькому перекладі. Також на Українському національному стенді представлена ​​його нова книга «Маркетер», яку Сенцов днями презентував удома.

Автор спілкувалася із Сенцовим через кілька днів після його звільнення, коли він був запрошений до Берліна. Коли вдалося поговорити з Олегом на виставці, на нашому стенді, він виглядав іншою людиною — часто посміхався, сміявся і відчував себе зовсім не так скуто, як буквально нещодавно. І погодився відповісти на кілька запитань Укрінформу.

— Олеже, вашу книгу «Жизня» переклали німецькою. Вона представлена ​​на виставці …

— З'явилася — і добре.

— Чи сподіваєтеся Ви, що її перекладуть багатьма іншими мовами?

— Я пишу книги; якщо купують і перекладають — добре.

«Жизня» переклали п’ятьма мовами. Добре. Перекладатимуть далі — добре.

Написав нову книжку «Маркетер», писатиму ще. Перекладатимуть — добре. Від мене це не залежить. Від мене залежить тільки писати хороші книги. Написав, віддав до видавництва, далі вже не моя робота.

— Коли може з'явитися наступна хороша книга?

— Не знаю. Я ще жодної хорошої не написав (сміється) .

— На національному стенді ви — один із хедлайнерів. Можна навіть почути, як Ви читаєте уривок із книги. Ви самі вибирали, що читати?

— Ні, мене змусили це робити. Було дуже неприємно. Але довелося піти назустріч організаторам.

Вони мене змусили практично.

— Ви самі обрали б інший фрагмент?

— Я б ніякий не обирав. Я ж письменник. Письменник в лапках з маленької літери. Я ж не диктор. Вони просто переплутали.

— В останні дні презентації ваших книжок проходять регулярно, і в Україні, і за кордоном. Вас це напружує чи Вам це лестить?

— Лестить???

Спокійно до цього ставлюся. Це частина мого життя, яке триває. Усередині мене це ніяк не стосується.

— Давайте трохи про життя. Уже майже півтора місяця, як ви повернулися. Можете сказати, що життя увійшло в нормальне русло, нормальну колію?

— У нормальне ще не увійшло, але вже стало трохи спокійніше. Я вже став зараз нормально спати. Перший тиждень взагалі важко спалося, не міг заснути. Якось все потихеньку устаканюється. До нормальності ще далеко, але вже стало легше.

— Побутові проблеми вже більш-менш повирішували?

— Є хоч одна людина, яка вирішила до кінця свої побутові проблеми? ( Сміється ).

— Влада обіцяла вам квартиру в Києві. Обіцянку виконала?

— Я знаю, що всім уже купили квартири. Проблема в мені: ми не можемо вибрати варіант, тому що у нас велика сім'я і хочеться вибрати щось більш-менш прийнятне для всіх. Але ми вже на фінішній прямій.

Тобто проблема не в них, а в мені. У мене було мало часу для цього. Зараз я цим питанням зайнявся, сподіваюся, що ми його в найближчі кілька тижнів закінчимо.

— А поки де перебиваєтесь?

— Винаймаємо квартиру.

— Ви в понеділок приходили підтримати акцію за звільнення Марківа. У деяких випадках, за кордоном, наприклад, ця акція проходила паралельно з акцією «Ні Капітуляції». Ви підтримуєте цю ініціативу?

— Якби я її підтримував, я б на неї прийшов і виступив серед перших. Це різні речі.

Хтось хоче скористатися цією ситуацією. Я бачу ці ігри, і вони мені не дуже подобаються.

Є люди, які щиро переживають за Україну, я теж переживаю. Але, як я вже писав у Фейсбуці, поки виходити зарано, тому я не виходжу. Щойно я побачу, що треба виходити, я вийду. От і все.

— А як же «формула Штайнмаєра», яку багато хто вважає зрадою?

— Поки нічого страшного не сталося. Зеленський виконує те, що підписав Порошенко. Я не розумію, чому Порошенкові це не подобається.

— А вам, з урахуванням Вашого сумного досвіду, є що порадити команді президента, як не потрапити в пастку Путіна?

— Я не даю поради.

У нинішньої влади є своя голова на плечах. Там не одна людина. Слава богу, там є дуже багато хороших хлопців. Я сподіваюся, що вони все розуміють і все зроблять.

А те, що вулиця виходить, це їм (владі — авт.) як зайве попередження: хлопці, не загравайтеся, розумійте, що Україна тут.

— Контрольна функція суспільства …

— Так, так. Тому це дуже добре.

Я не те щоб не підтримую ці протести, я на них не виходжу поки, тому що вважаю, що ще нічого страшного не сталося. Те, що люди виходять, це добре, вони показують державі: ви дивіться, обережніше, ви підійшли до небезпечної теми, небезпечної межі, не переступіть її. А держава у відповідь посилає меседж: так, ми розуміємо, не переживайте, ми все проконтролюємо.

Подивимося, як будуть розвиватися події далі. Я не поспішаю зазвичай з висновками. Не біжу кудись відразу.

— Але Ви не вважаєте, що Зеленський не повинен зустрічатися з Путіним? Чимало людей вважають це неприпустимим, кажуть, що Путін неодмінно обдурить і затягне Україну в такі пастки, з яких нам вже буде не вибратися …

— Знаєте, зустрітися з Путіним — нічого страшного. А ось коли дівчинка Ярослава гине від кулі снайпера, це погано. Ось це погано.

Якби було все зроблено нормально і було розведення військ, з дотриманням двокілометрової «сірої зони», вона б не загинула.

Ось це важливо. А зустрітися з Путіним — не проблема. Проблема у загиблій дівчині. І в усіх, хто гине практично щодня. Ось у чому проблема.

— Ви вже багато разів говорили, що будете опікуватися питанням повернення наших політв'язнів, у Росії їх ще 87…

— Щоразу, коли мені до рук потрапляє мікрофон, я про це говорю. На кожній своїй зустрічі, яких я проводжу дуже багато, але не всі афішую.

У мене немає жодних інструментів, щоб це зробити (звільнити — авт.). Усе, що я можу, — це достукатися до тих людей, від яких залежить не лише ухвалення якихось рішень, а й загальна підтримка.

— Ви маєте на увазі іноземних політиків?

— Наших не потрібно вмовляти.

Я з послами зустрічаюся в Україні, представниками ЄС. Багато зустрічаюся. Просто не всі ці зустрічі озвучую. Не всі мають офіційний характер. Але у мене регулярно відбуваються бесіди, і я всюди це питання порушую, бо розумію, що є якимось символом. Я не маю жодного морального права про них забути. Я — людина, я розумію, як вони почуваються. Тому роблю, що можу.

— Наприкінці листопада Ви будете Брюсселі, в Європарламенті, Вам вручать премію.

— Так, там буде сесія, вони хочуть, щоб я виступив.

Це мало бути у жовтні, після цієї виставки, просто перенеслися дати.

Я поїду.

— Ще якісь візити найближчим часом?

— Якщо я Вам відкрию графік, то до кінця року там все розписано. Щотижня практично нова країна. Я їду і роблю все, що можу. Це громадська робота, яку я зараз роблю, оскільки до мене існує певний інтерес.

— Життя на волі складається не лише з роботи й громадських обов'язків. Ви ось відвідали матч Україна-Португалія. Ви взагалі «буйний» уболівальник? Кричите, розмахуєте банерами і шарфиками?

— Я — інтроверт, у мене все всередині.

З приводу матчу я все написав у Фейсбуці. Мені додати нічого. Ми перемогли, ми — Молодці! Такої збірної, як ця, я давно у нас не бачив. І я радий, що у нас така команда, яка не перемогла випадково, а саме перемогла заслужено, особливо в цей день, День захисника України. Це подарунок, це супер! На мою думку, цей матч увійде в історію. І я радий, що я на ньому був.

— У в’язниці у Вас не було доступу до об'єктивної інформації про те, що відбувається вдома, в Україні. Тепер Ви повернулися. Ви не розчарувалися в реальності?

— Я, перебуваючи там, всі 5 років, намагався розуміти й дізнаватися, що відбувається в Україні. Зараз у мене ширші можливості для цього. Я більше дізнаюся, я читаю все, що можу, в Інтернеті, новини. І, перш за все, спілкуюся з людьми. Простими людьми, а не тільки на високому рівні.

— Шоку ви не зазнали після ейфорії, якщо була ейфорія?

— Не було ейфорії.

Все дуже важко. Треба працювати, щоб було добре. От і все.

— Олеже, журналісти вам докучають проханнями про інтерв'ю. Яке журналістське запитання дратує Вас найбільше?

— Усі! (Сміється) .