Витинанки та мотанки — магічні захоплення Вікторії Мірошниченко

1 год назад 0

Фото Ігоря Бойченка

Тут опиняєшся у казці: наліво глянеш — мотанку побачиш, направо — від витинанок очей не відведеш, а вперед підеш — на башту попадеш. Гарно та й дивно! 14 вересня в рамках святкування Дня міста в художньому музеї відкрили виставку білозерської майстрині та педагога «Мереживні витинанки Вікторії Мірошниченко». І представили новий виставковий простір — майже під самим дахом.

Фото Онеги Халікової

Можна годинами милуватися цими ажурними витворами. Робота дуже тонка і акуратна, навіть не віриться, що створено це паперове мереживо звичайнісінькими мнікюрними ножицями! Але не витинанками єдиними. Від мотанок просто очі розбігаються! Які вони різні, в кожної свій настрій, свій характер! Музейні ж працівники у захваті від доброти та теплоти Вікторії, від її майстерності, від естетичного оформлення робіт, які вона оздоблювала сама. Так, для своєї першої персональної виставки Вікторія Мірошниченко дуже постаралася, а в музеї постаралися показати якомога більше її творів. Але не всі — вистачить ще на одну експозицію.

Фото Онеги Халікової

А ще пані Вікторія дуже цікаво розповідає про обидва свої захоплення — і про ляльку-мотанку, яка своїм корінням проникає вглиб віків, і про витинанки — ажурні паперові прикраси житла, які прижилися в Україні відносно недавно — з розповсюдженням паперу.

Паперове мереживо витинанки

Пані Вікторіє, як давно ви займаєтесь цією дивною справою?

20 років. З витинанками я познайомилась у 1998 році — випадково побачила в журналі «Малятко» маленькі картиночки, там було написано, що це витинанки, їх можна зробити, склавши папір навпіл — і все. Я спробувала, з цього все і почалося. Рік-два для мене це було просто хобі. Але ж я тоді працювала на Білозерській станції юних натуралістів, вела гуртки з декоративно-вжиткового мистецтва, і ввела у гурток елемент витинанкарства — дітям це сподобалося. Потім ми разом з Любов'ю Анатоліївною Даниловою почали набиратися досвіду, шукали матеріал, написали три авторських програми з витинанкарства. На той час це було моєю професією — були гуртки, були діти, були майстер-класи для дорослих. А зараз знову стало хобі, бо 2014-го я перейшла працювати у дитячий садок.

Невже на новій роботі не згадуєте те, над чим працювали 20 років?

Чому ж ні? Коли в мене старша група, ми проводимо гурткову роботу з витинанкарства.

Памятаєте свої перші роботи?

В той час по витинанках  інформації не було — ніде. І ми шукали в книжках гарні картинки, трансформували їх під витинанку, вирізали. Перші свої картини я робила з чорного паперу на білому фоні, і були вони зовсім малесенькі. А коли 2008-го вперше побувала на святі народного мистецтва «Українська витинанка», коли подивилася, як працюють майстри (а там були не тільки аматори, такі, як я, — були справжні художники), коли поспілкувалася з ними, побачила великі роботи — мій світогляд помінявся. Насправді, напрямків дуже багато: хто займається політичними витинанками, хто сучасними, хто, як я, народними — квіти, тварини, жар-пташечки… Я все це називаю «Мій маленький рай». Коли мені сумно, розкладаю по хаті — і душею відпочиваю.

Кольорові витинанки — це теж традиція?

Так. Коли хочеться щось підкреслити, це дуже зручно і красиво. Загалом, є декілька видів витинанок: одноколірна, є багатоколірна, накладна — вона виходить як об’ємна аплікація, її не можна вставити у рамку та придавити склом. В мене таких немає, мені більш за все подобається проста витинаночка, вирізана на одному листочку.

Скільки часу забирає виготовлення витинанки?

По-різному. Інколи ескіз кілька разів переробляється, перш ніж я перенесу його на папір. А буває так, що за пять хвилин намалювала — і тут же вирізала.

Ви працюєте за ескізами?

Тепер так. Раніше  малювала зразу на папері — і вирізала. А потім мені порадили робити ескізи. Бо робота дарується або з виставки не повертається, а як я її зробила — вже не пам’ятаю, повторити не можу. Тепер в мене є ескізи всіх робіт. Деякі з витинанок для цієї виставки я зробила заново, бо старі втратили свій вигляд, коли мандрували по виставках.

Мотанка vs Барбі

Мотанками захопилися тоді ж?

Трохи пізніше. На станції юннатів влітку огранізовували табори, і ми щодня робили майстер-класи. Одного разу робили ляльок із трави — вони такі самі, як мотанки, але із природного матріалу. Спробувала — сподобалося. Пробувала робити з соломи. А коли треба було зробити щось цікаве для виставки, крім витинанок, спробувала покрутити ляльку-мотанку. Спочатку не виходило, а потім захопилася — і в мене пішло. Поступово вчилася сама і вчила своїх діток.

Мотанка — це більше іграшка чи оберіг?

Мотанки є оберегом. Коли ми хочемо зробити іграшку дитині, робимо її без хрестика на лиці. Якщо є хрестик — то це вже оберіг або помічник, бажальник — дуже багато є назв за призначенням. Нерозлучники (пару) дарують на весілля, на золоте весілля з побажаннями щасливого сімейного життя. Масляна робиться до масляної, є колодій, є різдвяна, є успішниця — лялечка з сумочкою, щоб дитина добре вчилася. А якщо в сумочку покласти грошики — вийде гарний подарунок для бізнесмена. Це справді магічні ляльки, я їх не роблю просто так — дарую на весілля, на свято, на народження дитини або просто так — з гарним настроєм, з гарними побажаннями.

Хрестики на обличчі мотанок справді різні чи так здається?

Різні, кожна майстриня сама придумує, як їх крутити. Головне — робити від чистого серця і з дуже гарними помислами. Спочатку хрестики робили однією ниткою — червоною, чорною або білою, потім почали їх з’єднувати разом. На сучасному етапі хрестик сам вважається мистецтвом, і від того, як ти поведеш ниточку, виходять дуже різні хрестики. Загалом, з мотанками дуже цікаво працювати: і хрестики бувають різні, і дуже гарний народний одяг можна придумати. Дітям це дуже подобалося. На жаль, в дитячому садочку, дітки ще маленькі,  але і з ними ми крутимо мотанки. Можна мотанку, зробити навколо маківки — і тоді вона торохтить. Або береться звичайний волоський горіх, витягається серединка, туди вставляються горошиночки, замотується лялька — і виходить торохтушка для маленьких діток.

Тож мотанка може «скласти конкуренцію» Барбі?

Мені здаєьться, що їх не можна порівнювати. Лялька Барбі бездушна, її можна поламати та викинути. А мотанку не викинеш, особливо якщо вона зроблена своїми руками, — вона тепла, з душею. Мотанка завжди несе твою інформацію, і коли даруєш її, людина завжди відчуває твоє тепло. Коли я почала працювати з дітьми, то казала, що це не просто ляльки — вони магічні, виконують бажання. І діти цим зацікавилися. Дівчатка потім прибігали: "Ви уявляєте, Вікторіє Миколаївно, збулося, збулося!" Діти зовсім інакше сприймають мотанку — не так, як звичайну іграшку, завжди розпитують про неї, тримають її дуже бережливо. До речі, в гуртках займалися не тільки дівчата, було багато і хлопчиків. Хлопці крутили ляльки і дарували їх дівчатам. Я колись чула: "Ти не ходиш на гурток — на тобі ляльку. Вона виконує бажання.  Я сам її зробив!" І діти їх бережуть.

І в чому секрет?

Коли ти даєш мотанку в руки, ти розказуєш про неї: «Я тобі дарую ляльку, щоб ти добре вчилася, або щоб ти була слухняною. Це не звичайна лялька — вона чарівна, виконує бажання». Буває, приходить дівчинка, жаліється: не можу здати, славлять трійку — і все. Кажу:  «А ти мотай-мотай ляльку, розказуй їй, що в тебе не виходить, а ти дуже хочеш». Через деякий час приходить: «Мені 12 балів поставили! Це лялька допомогла!» А простій ляльці свої проблеми розкажеш?

P.S. Шукайте експозицію на 4-му поверсі, дорогою на башту. І не лінуйтесь підійматися сходами — роботи Вікторії Мірошніченко варті уваги. Гарний настрій та душевний спокій гарантовані, доброту та теплоту мисткині ви теж відчуєте.