Українці – це народ, який переміг Чорнобиль: ліквідатор про наслідки аварії на ЧАЕС

5 месяцев назад 0

Відверта розмова із ліквідатором аварії на ЧАЕС про зміни у Чорнобильській зоні та негативний вплив серіалу "Чорнобиль" на сприйняття однієї з найвизначніших перемог українців у новітній історії.

Еколог Сергій Мирний був командиром взводу радіаційної розвідки під ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році. Займався науковою розробкою теми подолання наслідків аварії на ЧАЕС. Написав кілька художніх романів про те, що відбувалось у Чорнобильській зоні у квітні 1986 року. Став одним з тих, завдяки кому в Україні з’явився цивілізований чорнобильський туризм. Є директором з наукової роботи об'єднання організацій "Чорнобиль тур", де активно працює над тим, аби ліквідувати інформаційне забруднення після аварії на ЧАЕС.

В інтерв’ю 24 каналу він розповів, як змінилась Чорнобильська зона за останні кілька років та пояснив, що не так із надпопулярним серіалом "Чорнобиль", який знову актуалізував тему трагедії на українській АЕС у світі.

Сергій Мирний. Фото 24 канал

Про уроки Чорнобиля

Люди знову сидять вдома і їм радять зачиняти вікна. Чорнобиль знову палає. Влада знову мовчить. У Вас немає відчуття дежавю?

Дежавю немає, але, дійсно, є дуже багато схожого. З початком епідемії дуже актуалізувались згадки про Чорнобиль. Ситуація із коронавірусом склалась дуже подібна – неналагоджена комунікація, перебільшена небезпека, дещо хаотична і не зовсім адекватна реакція. Я не кажу що вірусу немає чи що він цілком безпечний. Але самою хворобою шкоди буде завдано менше, ніж над-реакцією суспільства і влади на цей вірус. Я маю на увазі економічну кризу, погіршення якості життя, безробіття, депресії, самогубства, злочинність.

І недооцінка інформаційної політики, яка може бути як цілющою, так і руйнівною силою. Все це було тоді, є і тепер. Оце той урок Чорнобиля, який не був, на жаль засвоєний, і не увійшов у культурну тканину світогляду ані звичайних людей, ані управлінців і політиків.

Наскільки небезпечними є ті пожежі, які охопили Чорнобильську зону останнім часом?

Пожежі ще продовжуються і досі є ризик їхнього розростання. Там все залежить не лише від дійсно героїчних дій пожежників, лісників та підтримки волонтерів. Насправді все критичним чином залежить від погоди. Величезне полум’я придушив дощик, який пройшов. Якби його не було, ми би зараз мали дійсно катастрофічну ситуацію.

Ще є величезні території де є джерела тління, які роздмухує і розносить вітер. Зараз туди уже кидають значно більші ресурси на гасіння вогню. Але вони запізнюються, і пожежа розповсюджується. Є ризик, що вона перекинеться на Білорусь, і це означатиме вже міжнародну відповідальність України. Наша держава чомусь хронічно недооцінює масштаб небезпеки і переоцінює власні сили, тому запізнюється із реагуванням. Це, до речі, також нагадує події часів Чорнобильської аварії.

А радіаційно ці пожежі безпечні?

Так. Поки що ніякого впливу на здоров’я людей за межами 30-кілометрової зони вся ця пожежа не має. Але серед людей знову ширяться панічні чутки, звучать порівняння з самою Чорнобильською аварією. Це абсолютно незрівняні ситуації. Коли була аварія на ЧАЕС, у прямому сенсі у повітря винесло ядерний реактор із десятками тон високорадіоактивних матеріалів. Зараз – це крихітні частинки того, що колись вилетіло у повітря і було зафіксовано в основному у верхньому шарі ґрунту. А при пожежі з верхніми сантиметрами ґрунту мало що робиться. Тому поки що радіаційна небезпека нам не загрожує.

А ось далі… Пожежа продовжується, охопила торфовища – а це якісно інший, підступніший вид пожежі. Якщо пожежу роздмухає на порядок і вона охопить нові значні території, то є і радіаційно-небезпечні сценарії. Повторюсь: це – не Чорнобильська аварія, але із цим треба рахуватись.

Про те, як змінився Чорнобиль

З моменту нашого останнього спілкування у Чорнобильській зоні сталось багато чого: добудували арку, про Чорнобиль зняли серіал. Як все це змінило Чорнобиль?

Об’єктивно, ситуація змінилась корінним чином. Арка майже повністю припинила вивітрення радіонуклідів із саркофага, який не був герметичним. Я там часто буваю поряд, і навіть на відстані кількасот метрів гама-випромінення зменшились у два-три рази. Дослідження показали, що виноси радіоактивності із залишків реактора зменшились разів у п’ять і більше разів. Арка, на відміну від саркофагу, – повністю контрольована споруда. Її спорудження – це досягнення світової науки і техніки, подвиг міжнародного співробітництва. Радіоактивна виразка у центрі зони фактично перестала існувати.

За ці роки чорнобильський туризм став повноправним і визнаним видом діяльності у зоні. З 2014 року число кількості туристів три роки поспіль подвоювалось, а потім зростало у півтора рази щороку. Минулого року, завдяки серіалу про Чорнобиль, ця цифра ще збільшилась, перевищивши всі прогнози, і у Чорнобиль приїхало близько 125 тисяч туристів.

Як взагалі серіал вплинув на ці процеси?

Він актуалізував тему Чорнобиля та підвищив до нього інтерес. Це добре. Але мені не подобається, що серіал став проблемою у ліквідації психологічних та культурних наслідків Чорнобильської аварії.

Завершення будівництва арки над саркофагом/ Фото: 24 канал

Чому?

Тому що він побудований на тій концепції розуміння наслідків аварії на ЧАЕС, яке було виражено четверть віку тому Світланою Алексієвич у її книзі "Чорнобильська молитва". Тоді ще багато чого було не зрозуміло, був максимум психологічного стресу через аварію.

Алексієвич зробила хорошу документальну журналістську роботу, яка зафіксувала оцей стан суспільства після Чорнобиля, як абсолютну і безпросвітну поразку, яка є страшна і непереборна. Але з того часу багато що змінилось.

Про те, що викривлено у серіалі

Зараз потрібно сприймати Чорнобиль інакше?

Зараз більш актуальна концепція подолання наслідків Чорнобиля. Уже зрозуміло, що він мав не лише негативні наслідки. Він мав чимало позитивних наслідків глобального значення у культурній сфері, політичній, у питання екологічної свідомості та суворого контролю ядерної енергетики. Зрештою, Радянський Союз, який став на заваді розвитку цілого континенту, розвалився. Наслідок аварії на ЧАЕС великим чином є і незалежність України.

Поясніть.

Багато людей позбулись страху перед радянським репресивним апаратом, тому що виник інший, більший страх – що за такої організації суспільства, яка була у Радянському Союзі, нові Чорнобилі не просто можливі, вони – обов’язкові. І це – страшніше за будь-які можливі репресії радянської владі.

Інший аспект: з часом стало зрозуміло, що людський організм набагато міцніший, ніж ми вважали раніше, він може ефективно захищатись від тих доз радіації, які одержали абсолютна більшість чорнобильців.

Українці – це народ, який переміг Чорнобиль. Так, це була трагедія і проблема. Але ми її пережили і перебороли. У серіалі цього всього немає. Там є лише безпросвітний морок і страх. Там немає того, що завжди є у житті: історії подолання і перемоги життя.

Крім того, цей серіал, як на мене, естетично застарілий.

Чому?

Оцей стиль зображення радянських реалій – у традиціях Голівуду 1950-х років, розпалу Холодної війни. Життя тонше, цікавіше і дотепніше, ніж оця карикатурна подача радянської реальності.

Як на мене, серіал ще і з етичної точки зору вийшов абсолютно хамський. Вони розповіли ту версію подій, яку їм цікаво було розповісти, використовуючи імена реальних людей. Причому, ці люди були зовсім іншими, вони були справжніми професіоналами. Так, з обмеженнями і недоліками, але і з сильними сторонами також.

Наприклад, директор ЧАЕС Брюханов. Він живий до цього часу. Це уже дуже літня і дуже нездорова людина. Він, як кажуть всі ті, хто його знали, був хороший інженер і хороша людина. На його місці міг бути будь-хто, йому ж просто не поталанило. Його і інших засудили багато в чому несправедливо, і потім він мав жити із цим моральним, і, як на мене, великою мірою – несправедливим тягарем.

Ставлення авторів серіалу до учасників тих подій, як до якихось аборигенів – неприпустиме. Якби мова йшла про американців – автори ще дуже добре подумали би. Бо їх би напевно засудили за використання реальних імен, за наклеп і так далі.

У Вас, як у безпосереднього учасника подій, тоді не було такого безпросвітного відчуття мороку?

Ні, не було ні разу. Від слова "взагалі". Нас тоді готували до Третьої світової війни із використанням, як тоді планувалось, ядерної, термоядерної, бактеріологічної і хімічної зброї. Мене вчили на спеціальність "Командир взводу радіологічної, хімічної та бактеріологічної розвідки". Мене і таких як я – мільйони чоловіків і жінок – готували до роботи в умовах використання ядерної зброї, опромінення і бойових дій. У порівнянні із такою Третьою світовою, до якої нас готували, те, що було у Чорнобилі, як це не дивно прозвучить, було відносно нескладною роботою. Бо там була лише радіація, і ніхто в нас не стріляв і не бомбив…

Зрозуміло, що ми теж відчували страх, переживали. Я перші дні теж побоювався… Але з досвідом там страхи зменшуються – а потім і притупляються з утомою, коли просто немає сил на емоції. Що, до речі, ставало причиною проблем, бо втрачаєш пильність. Тому у нас бували і невиправдано ризиковані ситуації у розвідці. І в тилу теж, коли через нестриманість, різку поведінку мали конфлікти з начальством. Нормальна фронтова ситуація.

Безпросвітності у нас тоді точно не було, навіть в умовах тої радянської військової системи, яка постійно тебе пригнічує настільки, що навіть прокидатись зранку не хочеться. Але гумору теж вистачало. Ситуація була незвичайною, але люди часто поводились як завжди, і оця невідповідність реальності та поведінки дуже часто бувала комічною. Крім того, наукою доведено, що гумор є однією із захисних психологічних реакцій у екстремальних умовах. Так що він був закономірним і природним.

Ще щось у серіалі не відповідає дійсності?

Ой, та дуже багато чого… Скажу тільки по те, свідком чого я був особисто. Ціла серія, присвячена ліквідаторам, це – повна туфта і карикатура. Там зображений табір, який існує в умовах повної антисанітарії. Такого бути просто не могло. Такий табір просто одразу скосила б дизентерія та різні інші хвороби. На перших же військових польових зборах перше, чому вчать, підтримувати чистоту: мити казанок, ложку кружки зразу після їжі, міняти підворотнички і так далі. Це ж армія, там мав бути порядочок такий, що іноді, аж занадто.

У нас ніхто не бухав, так як це показано у серіалі. Так, було не без того, що хтось дістав десь в селі самогон… Але це скоріше виключення. Бо там просто навколо тридцятикілометрової радіаційної зони зробили, мабуть, 30-мильну зону сухого закону. І це зрозуміло – 100 тисяч мужиків щодня працюють на небезпечних роботах у постійному стресі. Їм там тільки бухла не вистачало, ага…

Після цієї серії також складається враження, що чи не головною роботою армії був відстріл собак у покинутих селах. Для розуміння ситуації: у армії зброї не було, зовсім. Бо вона була там непотрібна і лише створювали б зайві ризики… А собак, яких залишили у селах, довелось постріляти, щоб не почалась епідемія сказу. І робили це спеціальні бригади цивільних, мисливці.

А військові ліквідатори мали колосальний, просто епічний обсяг робіт. Взагалі, це була колосальна, епічна подія. А у серіалі її показали дрібно й дуже плоско.

Чим фільм ще безумовно корисний – він нагадав, чим насправді була радянська влада. Бо багато хто почав про це забувати, а молоде покоління яке ніколи цієї влади не знало, часом починає її ідеалізувати.

Про майбутнє чорнобильського туризму

Чорнобильський туризм має майбутнє?

Безперечно! Зрозуміло, що чорнобильський туризм, як і весь туризм зараз, призупинений. Але він відновиться. Всі ці роки я бачив, як не просто зростає потік туристів, а як навколо них створюється інфраструктура. Матеріальна та інтелектуальна. Чергам туристів потрібні дороги і прийнятні умови перебування. Потрібно не лише привезти туди туристів, а й притомно, правдиво і цікаво розказати їм про ці місця та подію. Це – складова ліквідації наслідків аварії, ліквідація шкідливого психологічного та інформаційного забруднення після неї.

Щоб успішніше їх долати, як на мене, потрібно змінювати стиль увіковічення події в історії, стиль пам’ятників, присвячених Чорнобилю, зокрема. Бо абсолютна більшість цих пам’ятників, виглядає так, ніби їх на кладовищі поставили. А найголовніший пам’ятник Чорнобильській катастрофі – це сама Чорнобильська зона. І добре, що із закритої, тоталітарної за суттю управління зони, вона перетворюється на відкриту, сполучену з суспільством і підконтрольну йому систему, що працює більш ефективно і на благо суспільства.


Подписывайтесь на "Новости Херсонщины" в Telegram!
Каждый день мы составляем рейтинг самых читаемых новостей для тех, у кого нет времени читать всё подряд.