ЯК ХЕРСОНСЬКИЙ МОРЯК ПРИРУЧИВ ВІТЕР ТА ВОДУ. Лонгрід

2 месяца назад 0

Електроенергію в кожний будинок. Херсонський винахідник Павло Ремізов побудував унікальну пересувну вітроелектростанцію, яку можна розміщувати на будь-якій водній поверхні.

Меня зовут Павел Ремизов. Я капитан дальнего плаванья с 20-летним стажем. В морях, в рейсах постоянно раздумываешь о том, что 2-3 тысячи лет назад люди также плавали под парусом. А что нового в этой технологии можно изменить, придумать? Вот так и появилась идея сделать механический парус, – починає свою розповідь херсонський винахідник Павло Ремізов.

Задум із часом переріс в повноцінний проект – плавучу вітроустановку. Ексклюзивну розробку херсонець запатентував.

Первый экспериментальный день – турбины заработали на свободном ходу! – Павел Ремізов не приховує своєї радості, продовжуючи, – сама турбина тихо идет, никакого лязга, ничего. Совершенно тихоходная и бесшумная технология.


Втілення ідеї зайняло у Павла Ремізова більше 10-ти років. Перша зйомка вітряка на даху була в 2014 році. І ось уже п’ять років технологія просувається як силами самого винахідника, так і його командою.

Мы встретились с Павлом Павловичем Ремизовым пару лет назад. Он мой коллега, капитан. Разговорились и он мне поведал, что работает над передвижной ветровой электростанцией. А я довольно длительное время работал на парусных судах, в которых как раз активно используется естественная энергия ветра. Поэтому я начал консультировать и подсказывать ему, где, что и как можно улучшить, – згадує завідуючий кафедрою управління судном Херсонської держаної морської академії Олег Товстокорий.

Олег Миколайович підсумовує: побачивши перші результати роботи, реальну конструкцію, усвідомив – це нове і це те, про що він ніколи не чув.
Ще одну підтримку в реалізації задуманого Павло Ремізов знайшов в стінах Херсонського національного технічного університету. Декан факультету інженерії та транспорту ХНТУ Ігор Сєліверстов ділиться: коли Павло Павлович звернувся до них за допомогою у перевірці попередніх математичних і технічних розрахунків – ідеєю загорілася вся кафедра.

Знаете, когда самолет проектируют – его все равно поднимают в небо и испытывают. То же самое происходило и у нас. Конечно, было очень много технических проблем. В некотором плане даже шли на упрощение самой установки, на изменение конструкции. Параллельно велась трудоёмкая работа по созданию чертежей, – ділиться кандидат технічних наук Ігор Сєліверстов.

А ось виготовляти незвичайну конструкцію взялася маленька зварювальна організація. Зварювальник Валерій – один з трьох працівників, які побудували конструкцію за півтора року. Виготовленням деталей займалися кожного дня. І тільки нещодавно, нарешті, зібрали установку в єдине ціле. За словами Валерія, аналогів такій конструкції вітрогенератора в Україні, да й в усьому світі, на сьогодні немає.

Солнечные батареи ставим? – Ставим. Ветряки пропеллерного типа ставим? – Ставим. Наши ресурсы уже достаточно истощены, поэтому это очень интересная и важная тема. Так как эта конструкция может встать на любой воде и давать, допустим, какому-то поселку маленькому, куда не могут провести линии электропередач – довольно хорошую электроэнергию. Люди будут жить в цивилизации, как и мы с вами в городах, – пояснює Валерій.

Сьогодні проект – це плавучий вітряк, який може виробляти 20 кіловат, по 10 кіловат на кожну турбіну. В планах – встановити на установку спеціально розроблені генератори. До того ж, всі конструкції розбірні. Їх можна спокійно розібрати та перевезти. А на необхідному місці зібрати установку буквально за день і кран розмістить її на воді.

Эта установка, работая на ближнем от берега расстоянии, может запитать маленький посёлок, около 5,6 или 7 домов могут быть полностью обеспечены и теплом, и светом. Это хороший вариант, например, для Геническа. Потому что там постоянно дует ветер с моря. Ветростанцию можно установить в пяти метрах от берега или мелководья, на глубине. Даже можно поставить несколько таких станций. В результате мы обеспечим целое село электроэнергией и теплом, – розповідає винахідник Павло Ремізов.


Практичну значимість винаходу відмічає і кандидат технічних наук Олег Товстокорий. За його словами, в Херсонській області вона могла би використовуватися як пересувна електрична станція, наприклад, на протоках Дніпра для рибаків, мисливців, фермерів. Адже для такої конструкції необхідна глибина води як для проходу човна, зовсім небагато. Також її можна використовувати в дельті Дніпра, де ті ж самі острова. Туди зазвичай не проводять ніякої електрики або проводять, але прокладенням кабелю по дну. Тому ця установка значно спросить даний процес.

А в мировом масштабе предложение следующее: усовершенствовать плавучую электростанцию. В надводной части она будет вырабатывать электрическую энергию за счет ветра, а в подводной части поставить гидротурбины. При взаимодействии с течением они также будут вырабатывать электрическую энергию. И вот это плавучее сооружение пустить по таким путям в мировом океане, где дуют постоянные ветры с хорошей силой, например, вокруг Антарктиды, где пассаты. А дальше эту электрическую энергию как-то накапливать и кому-то передавать. Ну это уже следующий этап, – резюмує Олег Товстокорий.

Як результат, за допомогою такої установки, збільшеної разів в 60, можна буде виробляти не 10-20 кіловат, а сотні мегават, а може і декілька гігават. За рахунок даної електрики величезні машини зможуть працювати на водних платформах і виробляти рідкий кисень, рідкий азот, добрива. Тобто все буде виготовлятися прямо в океані.

Павло Ремізов, усміхаючись, ділиться з нами своєю мрією: «Чтобы в ближайшее время ни один ветряк был такой построен и отдан людям, а их было уже несколько. Чтобы производство пошло в серию. Чтобы заинтересовались судостроители и сказали: «Да! Это интересно». Вот моя мечта».

Це всього лише енергія вітру в морі. Однак розроблена технологія здатна змінити безліч повсякденних для нас речей. Адже це тільки тут, в нашому побуту, це все ще вважається «космосом». А насправді – це все може бути завтра. І результат 10-ти річної роботи херсонського виробника Павла Ремізова та його команди – тому підтвердження.

Автори Яна Самко та Ірина Мєзєнцева.