У мрії не має перешкод. Лонгрід

2 года назад 0

З раннього дитинства я мріяв стати актором, але вихователі, вчителі, дорослі завжди  мене відмовляли. Вони не бачили в мені актора, адже я людина з інвалідністю. Казали, що це не гарно виглядатиме на сцені.  Але я довів, що все можливо, бо вважаю, що у мрії не має перешкод, – розказує Віталій Пронько.

Це та сама сцена, на якій я починав свою творчість (піднімається на сцену). Завжди приємно повернутись у дитинство. Тут відчуваєш себе маленьким. Згадуються перші кроки становлення себе як артиста, хоча то було так по-дитячому. Але з того часу я вже розумів, що хочу стати актором і тут я втілював своє бажання.

Я, Віталій Пронько. З 4 років я виховувався в Олешківському дитячому будинку-інтернаті. Провів тут 16 років. Коли я тільки сюди потрапив, старші люди чомусь вирішили, що я маю розумові відхилення і не спроможний вчитись. Тому мене перевели у профільну групу для розумово відсталих дітей. Ці кілька років були складними і нестерпними для мене, як для дитини, я був постійно наляканим.  Але, на щастя, у тій групі була няня, яка помітила, що я здібний хлопчик  і намагалась мені допомогти. Вона вчила мене тримати ложку, закладала всі ті, якості, які мали закладати батьки. Вона наполягала, щоб мене перевели у звичайну групу, і врешті домоглась цього. Так я отримав можливість навчатись на рівні з усіма  по програмі загальноосвітньої школи.

Я закінчив школу і це дало мені можливість отримати професійну  освіту. Я вивчився на соціального працівника. Хоча з 7-ми років, коли вперше потрапив до театру, мріяв стати актором. Я побачив там неймовірну атмосферу, я побачив на сцені життя. Те, чого я не побачив у дитячому будинку. Це мене просто сколихнуло і я собі сказав: «Ось моє призначення, ось те, чим я хочу займатися». З того часу я робив усе для того, щоб наблизитись до своєї мрії стати актором.

Любов Дудкіна – вихователь Олешківського дитячого будинку-інтернату:

У старших класах ми Віталіка залучали до виступів на сцені, вивчали великі твори, українську класику – «Назар Стодоля», «Вечора на хуторі близь Диканьки», «Лісова пісня». Хлопець спочатку хвилювався, а потім, мабуть, зрозумів, що це його майбутнє життя. Хоча ми як вихователі казали: «Віталік, ну куди тобі йти на сцену, це не твоє». А він навідріз: «Ні, я хочу дарувати людям свою творчість, радість. Ви просто мене не розумієте»

Віталій Пронько – актор театру:   

Будучи в дитячому будинку що я міг? Я приймав участь у всіх заходах, святах. Бувало так,  що я був задіяний в кількох концертах одночасно, і я бігав з однієї репетиції на іншу. Я розумів, що мені це треба. У дитячому будинку я вчився не боятись публіки, я боровся зі своїми страхами. Тут було багато вистав, я втілювався в різні образи, навіть жіночі.

Визначною моєю виставою стало «Сватання на Гончарівці», де я зіграв Стецька. Саме ця роль довела мені, що я на правильному шляху. Тому що коли була прем’єра цією вистави, дитбудинок запросив акторів  театру. І вони були приємно вражені від того, що вони побачили. Навіть актор до мене підійшов і сказав, йому дуже сподобалось як я виглядаю на сцені і що він бачить в мені потенціал.

Олександр Книга, виконавчий директор-художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліш:

Ми і театром, і моя сім’я особисто опікуємось Олешківським дитбудинком, вихованцем якого є Віталій.  Ми часто буваємо в гостях, і запрошуємо цих дітей до себе у театр. Бачимо наскільки для них це цікаво. Колись вони нас запросили на виставу, яку самі  створили. І Віталій грав одну з ролей. Ми з ним тоді спілкувались, він говорив – я от мрію бути актором, але  розумію, що не можу. Минуло багато років, він встиг отримати дві вищі освіти і наші шляхи знов пересіклись.

Віталій Пронько – актор театру:   

Коли я вступив до Харківського технікуму, я побоювався що в мене не вийде стати актором. Думав, що зараз погрузну в соціальну роботу і на своїй мрії можна ставити крапку. Я навіть їздив у Київ до університету Поплавського, хотів спробувати свої сили, але у мене навіть не прийняли документи. У приймальній комісії мені сказали: «Юначе, ви розумієте куди прийшли? Ви себе в дзеркалі бачили? У вас хоча б є 1,60? Ви ж не підходите під жодні стандарти акторські».

Віктор Булка, кращий друг Віталія Пронька:

Я кращий друг Віталія. Ми обоє випускники Олешківського дитбудинку. Але тісно спілкуватись ми почали, коли він стикнувся з проблемою пошуку житла, після закінчення коледжу у Харкові. Житло для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування – це гостра проблема суспільства. Через певний час йому у Херсоні дали кімнату, ми жили сусідами – через стінку. І тоді я порадив Віталію спробувати вступити до Херсонського державного університету, студентом якого я теж був. Тоді якраз відрився факультет культури і мистецтв. Він здав екзамени . І своєю наполегливою працею довів – я можу, я здатен і поборов всі стереотипи. Тому що коли я навчався, мене як людину  інвалідністю, спочатку не сприймали. Я розумію, що відчував Віталій, коли серед фізично здорових студентів – як це сприймається. Але сьогодні його одногрупники пишаються ним.

Віталій Пронько, актор театру:   

Закінчуючи 4-ий курс мені зателефонував Олександр Книга і запропонував роботу в театрі. Мабуть це був найприємніший дзвінок мого життя.

Олександр Книга, виконавчий директор-художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша:

Виникла ідея поставити у театрі п’єсу Мартіна МакДонаха з тим прицілом, щоб головну роль каліки Біллі у виставі зіграв саме Віталій. Я спитав: «Ти згоден?». Він сказав, що готовий до будь-яких ролей. Людина хотіла бути в театрі, реалізувати свою мрію. І тоді я почав переконувати режисера Сергія Павлюка – давай зробимо такий проект, давай спробуємо. Так, це буде важко, актор – не професійний, йому треба вчитись – як емоцію передати, як голос подати.

Сергій Павлюк, режисер-постановник:

Я вдячний директору Олександру Книзі за те, що він постійно експериментує, ставить мені як режисеру завдання, які іноді не легко втілити в життя. Саме так було з виставою «Каліка з острову Інішмаан». Директор мені сказав, що у нього на головну роль є хлопчик з особливими потребами. Я з Віталіком познайомився і сказав – «Ні». Мріяти бути актором і бути актором – це дві великі різниці. Але потім я дав згоду і перше, що йому сказав – я буду з тобою працювати як з повноцінним актором, якщо ти на сцені – вимоги до тебе такі ж самі,  як і до інших.

Віталік, під час постановки «відгрібав» як і всі. Я вимогливий режисер. Ми витратили 5 місяців на роботу із ним. Цей період був дуже складним морально, бо коли дорослий бородатий дядько кричить на хлопчика з потребами, зі сторони це виглядає щонайменше не правильно. У нього був величезний блок. Там у виставі монолог про маму, про любов. Я усвідомив, що йому не хочеться про це говорити. Я бився над емоціями, над глибиною. І в якийсь момент виникла ідея – я попросив зв’язати йому ноги і був прорив. Я зрозумів, що Віталік у виставі не хотів виглядати у виставі саме калікою, як по життю. Я змусив його грати ще гіршого, щоб він на поклоні вийшов «нормальним». Хоча я ж кажу, я ніколи не звертав уваги на його вади, він в першу чергу людина. Прем’єра була дуже потужною. Це одна з моїх найулюбленіших робіт.

Віктор Булка, кращий друг Віталія Пронька:

Який дебют! Ви знаєте, мабуть не тільки Херсон, а вся Україна по це говорила. Людина з інвалідністю, не зважаючи ні на що, зламала стереотипи. Театр такого не очікував такого феєричного вибуху. Серед людей з особливими потребами є теж талановиті особистості. Це ще більше надихає. Він є прикладом особисто для мене, і для наших друзів. Він дійсно герой нашого часу.

Віталій Пронько, актор театру:   

Я ніколи не міг подумати, що я відразу прийду до театру на головну роль. Я не суперовий актор, я «людина з вулиці» і не маю освіти акторської. На мене лягає велика відповідальність. Але коли я тут почав працювати, я зрозумів ,що я не помилився у своєму виборі, я дійсно там, де хочу бути. Я вдячний, що  у театрі колеги сприймають мене повноцінну рівноправну людину.

Олександр Книга, виконавчий директор-художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша:

Як актор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша Віталій Пронько склався. Достукатись до нього справжнього було дуже важко було режисеру, щоб розкрити його внутрішній світ. Але це вдалось! Вистава вийшла з фурором, вона дуже добре йшла і зараз іде в репертуарі. Я ще планую вивести і показати її за кордоном. І після прем’єри  ми запропонували Віталію на постійній основі стати актором нашого театру.

Віталій Пронько, актор театру:

Мені більше подобається грати комедійні ролі. Це допомагає акторові. З приходом в театр я дуже змінився. Я зрозумів, що сцена потребує відкритості, щирості. Я позбувся власних комплексів, зрозумів, що не треба боятись і жити повноцінним життям.

Сергій Павлюк,  режисер-постановник:    

Я почав брати Віталика у свої роботи. У нього невеликі ролі, але пробудовані через всю виставу. Є талант звичайно, але не приховую що Віталію ще треба працювати надсобою. У  мене багато планів на нього – це поставити і «Річарда ІІІ», і «Нотр-Дам де Парі». Але поки чекаю його росту як професійного актора. Саме для цього я роблю моновистави і йому теж дісталась.

Віталій Пронько, актор театру:   

Я не вважаю себе сучасним героєм. Я роблю все, не для того, щоб про мене казали, що я такий класний або який молодець. Я відчуваю, що можу бути актором і що я цього хочу. І якщо моя праця надихає інших – то я від цього неймовірно щасливий.

Автор Віра Підлісна.


Подписывайтесь на "Новости Херсонщины" в Telegram!
Каждый день мы составляем рейтинг самых читаемых новостей для тех, у кого нет времени читать всё подряд.