30 березня народився нідерландський художник Вінсент Віллем ван Ґоґ

За останні 10 років життя, що займався живописом, створив близько 800 картин і понад 900 графічних робіт. Продав лише одну роботу. 

Сьогодні його полотна – шедеври світового живопису, які входять у список найдорожчих картин світу. Символічно, що популярності вони набули тільки після смерті художника. Найвідоміші:  "Зоряна ніч", "Соняшники", "Іриси", "Зоряна ніч над Роною", "Їдці картоплі", "Портрет доктора Гаше".

Він з'явився на світ у родині протестантського пастора. Про свої ранні роки він писав: " Моє дитинство було похмуре, холодне й безплідне" . Не отримавши у молодості професійної освіти, в 15-річному віці Вінсент став дилером в художньо-торговій фірмі свого дядька спочатку в Гаазі, а потім у Лондоні.

Він, як і двоє інших небожів дяді, торгував творами мистецтва.

Вінсент швидко навчився оцінювати картини. Та дратувався, що покупці вибирали передусім бездарні речі. Коли його питали, що думає про ту чи іншу гравюру, відкрито казав, що вона жахлива. І покупці йшли, нічого не придбавши. Йому натякнули, що звільнять — через нього галерея зазнає збитків.

"Я не можу марно витрачати своє життя, продаючи дурням паскудні картини ", — огризнувся Ван Ґоґ і покинув Лондон.

Він вирішує стати пастором — як і батько. Їде в шахтарське містечко на півдні Бельгії. Щодня проповідує. Відвідує кожну халупу, приносячи хліб, молоко і слова втіхи. Отримує 50 франків на місяць. Цього вистачає на їжу й теплий одяг.

Вінсента мучить, що шахтарські діти ходять в одязі з мішковини й від голоду їдять щурів та ящірок. Він перебирається в найгіршу землянку в селищі, свої гроші ділить між шахтарями, живе на самій каві. Так, вважає, має право проповідувати їм Слово Боже. Та церковне керівництво на дивацтва Ваг Ґоґа дивиться скоса. Урешті-решт його називають безумцем і позбавляють місця.

Якось побачивши старого сутулого вуглекопа, Ван Ґоґ виймає огризок олівця і на зворотному аркуші від батькового листа малює маленьку фігурку людини. Відтоді й до кінця життя, а лишалося йому 10 років, він малюватиме.

Він малює щодня годинами. Пробує різні стилі та напрями. Живописні ідеї Ван Ґоґа занадто сміливі й нетрадиційні для того часу. Якось він ледь не побився з викладачем малювання в художній Академії в Антверпені, куди пішов учитися. Ван Ґоґу дали завдання намалювати Венеру Мілоську. Він намалював богиню із занадто великими, на думку викладача, стегнами. Викладач у люті порізав її бритвою.

"Будь ти проклятий! —  закричав ван Ґоґ.  — У жінки повинні бути і стегна, і сідниці, і таз, щоб вона могла утримати там дитину!"

На вулиці Ваг Ґоґ знайомиться зі старшою за себе повією Сін. Вона має п'ятьох дітей, п'є і знову вагітна. Ваг Ґоґ пропонує їй жити разом. Їхнє злиденне життя вважав ідилією: міг займатися живописом і використовував Сін як модель. Брат Тео насилу відмовив Вінсента одружуватися з повією.

За рік у художника закохається Марґо Беґеман, сусідка його батьків. Ван Ґоґ відповідає взаємністю, але її батьки не дають згоду на шлюб із "безумцем". Марґо приймає отруту. Її рятують. Але решту життя вона проведе в будинку для душевнохворих.

Робіт Ван Ґоґа ніхто не купує. Вінсент не може заробити бодай на кусень хліба. Домашні та знайомі дорікають, що він дармоїд. Тільки молодший на 4 роки брат Тео — успішний галерист — дає йому гроші на їжу та фарби.

Ван Ґоґ перебирається до Парижа. Захоплюється імпресіоністами. Швидко розуміє: художники ворогують між собою — крах ідеалів.

У Вінсента бувають часті запаморочення, безсоння й перші напади епілепсії. У лютому 1888-го він утікає до містечка Арль на півдні Франції. Понад рік, що провів там, — найбільш плідний для ван Ґоґа період. Він — рудий, виснажений, із хворобливим блиском в очах — пише швидко й багато.

Згодом туди приїздить художник Поль Ґоґен. Живе в тому ж помешканні, що винаймає ван Ґоґ. Два митці не можуть ужитися, часто сваряться. Якось у кав'ярні Ван Ґоґ жбурнув склянку в голову Ґоґена. Той устиг відхилитися. А 24 грудня 1888-го на вулиці накинувся на товариша з бритвою. Ґоґен, не кажучи ні слова, подивився Ван Ґоґу прямо в вічі, і той відступив.

Вінсент побіг додому й у припадку відрізав собі бритвою частину лівого вуха. Загорнув її в ганчірку й поніс до борделю, куди вчащали з Ґоґеном. Попросив покликати повію Рашель. Простягнув їй своє вухо і звелів "берегти цю річ". Жінка знепритомніла. А Ван Ґоґ, хитаючись, повернувся додому й упав у ліжко. Там його вранці й знайшла поліція й відвезла до лікарні.

Увечері 27 липня 1890 року Ван Ґоґ вийшов із дому в містечку Овер-сюр-Уаз, приблизно за 30 км від Парижа. Із мольбертом і фарбами попрямував до пшеничного поля. Там дістав позичений у когось зі знайомих револьвер — узяв нібито постріляти по воронах — і вистрілив собі в груди. Тяжко поранений, повернувся до готелю.

"Туга триватиме вічно" , — були останні слова художника.

29 липня о 1.30 він помер. Йому було 37 років. Тео по смерті брата впав у глибоку депресію. Він прожив ще півтора року — в будинку для душевнохворих в Овер-сюр-Уаз. Дружина поховала його біля лікарні. Але якось прочитала слова з Біблії: " Не розлучились вони і в смерті своїй".  І згодом перепоховала Тео біля Вінсента.

Є також версія, що він був убитий. Експерт-криміналіст з США Вінсента Ді Майо стверджує, що Ван Гог насправді став жертвою нападу. Його міг убити підліток з Франції Рене Секретан.

На думку Ді Майо, Ван Гогу складно було б вистрілити в груди лівою рукою і неможливо — правою. Також на художнику не було слідів пороху. Опис рани дозволив Ді Майо припустити, що постріл відбувся з відстані 30-70 см, а значить, ймовірно, художник був убитий.