Епоха Вацлава Мошинського. Пам’яті Майстра

Автопортрет.

31 березня припинило битися серце Вацлава Мошинського — режисера, фотохудожника, педагога.

Всі знали про його хворобу, але ця звістка виявилася дуже несподіваною і болючою.

«Разом з ним пішла ціла епоха херсонської, навіть більше — української творчої фотографії»,

— так каже Володимир Худолєй, екс-голова Херсонського обласного відділення Національної спілки фотохудожників України.

Вацлав Сигизмундович дійсно був людиною яскравою, непересічною, часом складною, але заперечувати його талант, його харизму, його великий внесок у розвиток фотографічного мистецтва не наважиться ніхто.
Він прожив довге та плідне творче життя — 84 роки. Його пам'ятають і як режисера Херсонського телебачення, і як фотохудожника, і як педагога.

Як режисер він створив понад 3000 телепередач та 65 документальних телефільмів. А найяскравішою сторінкою його життя стала участь у 6 закордонних рейсах на навчальному вітрильнику «Товариш». За ці періоди, які вмістили майже два оберти навколо Землі, він відзняв 8 документальних фільмів і зробив тисячі фото, які вражають і сучасних поціновувачів фотомистецтва.

Як фотограф Вацлав Мошинський заявив про себе з 1960-х років, коли почав виставлятися на обласних та республіканських виставках, з 1968 року — сучасних міжнародних фотосалонів і виставок, всього за його плечима більш як 300 виставок (9 персональних), отримав багато нагород — Гран-прі, медалі, дипломи. А ще був автором 5 фотокниг.

Він був одним з тих, хто у 1989 році стояв у джерел Спілки Фотохудожників України, тричі очолював її Херсонське обласне відділення.

А згодом щедро ділився знаннями з молоддю, викладаючи в Херсонському національному технічному університеті. За цей час організував 18 студентських фотовиставок і підготував великий загін молоді у до вступу у лави НСФХУ. Розповідають, що студенти слухали його лекції буквально з відкритим ротом.

«У нього було дивовижне життя, про яке він із задоволенням розповідав. А ми, його студенти, зачаровано слухали історії про подорож на «Товариші», відчуваючи неповторний післясмак. Він прищепив любов до фотомистецтва, навчив бачити світло і відчувати світ навколо. Це було якесь чаклунство, магія…», — згадує про свого вчителя Ліза Фрей. Вона — одна з тих зачарованих, для кого фотографія cтала невід'ємною частиною життя.

Вацлав Мошинський був членом творчих спілок і мав багато досягнень: відмінник телебачення СРСР, член Національної спілки журналістів України, Національної спілки кінодокументалістів України, Національної спілки фотохудожників України. В 1996 році отримав почесне звання АFIAP (художник Міжнародної Федерації Фотомистецтва), бронзовий значок ISF Європейського Союзу фотодокументалістів, срібний значок EH ISF. У 2010 році отримав звання «Почесний член НСФХУ».

«Вацлав Сигізмундович мав неймовірний творчий запал і величезну кількість знань, спілкування з ним виховувало і студентів, і педагогів. Він був добрий друг, вірний соратник, але насамперед це махина — творча, педагогічна», — Олені Сандик поталанило бути й ученицею, і колегою Майстра.

До останніх днів, попри проблеми зі здоров'ям, Вацлав Мошинський був частиною творчого життя міста. На останніх фотовиставках теж можна було побачити його роботи.

«Він взагалі жити не міг без фотографії! — згадує його друг і колега по творчому цеху Юрій Кружнов. — Дуже любив фототехніку і гарно розумівся на ній. Я раніше ніколи не зустрічав таких творчих, захоплених людей, цікавих співрозмовників, чудових оповідачів. Недарма він запалив мистецтвом фотографії так багато молоді. Для всіх нас це велика втрата».

Світла пам'ять! Пам'ятаємо.

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/kultura/item/40322-epokha-vatslava-moshynskoho-pamiati-maistra#sigProIddce1566768