«Катинь: Правда і Пам’ять» — злочини не можна забувати

Молитва, хвилина мовчання, свідчення страшних злочинів… У Херсонському обласному художньому музеї ім.Олексія Шовкуненка 11 квітня відбулося офіційне відкриття чергової виставки — Міжнародний історико-освітній фотопроект «Катинь: Правда і Пам'ять», присвячений 80-річчю початку Другої світової війни та 80-річчю Катинського злочину.

Виставка зібрала багато офіційних гостей, представників місцевої влади, членів польської громади міста та молодь.

Херсон — не перше українське місто, що приймає цю експозицію, створену на основі архівних матеріалів та фотодокументів польськими Музеєм Традиції Незалежності та Товариством «Катинська родина» з міста Лодзь. Вона вже побувала в Київі, Харкові, Одесі, Миколаєві. За ініціативи Генерального Консульства Республіки Польща в Одесі, вона приїхала і до Херсона і до середини травня оселилася в стінах художнього музею.

«Катинь»  для поляків  є символом жахіття. Майже 22 тисячі польських громадян, еліта нації (офіцери воєнного часу, а в цивільному житті адвокати, науковці, журналісти, інженери, лікарі, учителі…) були без суду та слідства таємно страчені органами НКВС навесні 1940-го — і це тільки офіційні цифри! Назва села Катинь Смоленської області (Російська Федерація), поблизу якого відбувалися розстріли, стала узагальненою назвою воєнного злочину, скоєного радянською владою. Та насправді Катинь була не єдиною.

«Катинський злочин — це і Старобільск, і Осташків, і Харків, й інші місця, — уточнює Генеральний Консул Республіки Польща в Одесі пан Анджей Шмідтке. — Ми умовно так називаємо весь комплекс злочинів радянської влади». І хоча пан консул українською вільно ще не розмовляє, тільки вчить мову, але вживає саме українське слово «злочин». І вважає, що пам’ять про ці страшні події важлива як застереження для нащадків — таке не повинно повторитися. Тим більше, що сталінський режим так і залишився безкарним, не засудженим Історією.

Але місця радянських злочинів не обмежуються тими, про які сказав пан консул. Серед переліку «катиней» згадується і Херсон. Але… Але документів немає, могили загублені, імена залишаються невідомими. Хіба що достеменно відомо про загибель у херсонській тюрмі НКВС навесні 1941 року Маріуша Заруського, про діяльність якого одним словом і не скажеш — польський громадський діяч, бригадний генерал польської армії, художник, поет і письменник, мандрівник, спортсмен. Саме про нього і нагадала на відкритті виставки директорка херсонського художнього музею Аліна Доценко.

А співробітник консульства Мацей Тибурций докладно розповів про трагедію з самого її початку — з підписання Пакту Молотова — Ріббентропа та наступу Червоної Армії на Польщу 17 вересня 1939 року, про деякі подробиці злочину, про намагання радянської влади перекласти свою провину на гітлерівський режим, про 50-річне замовчування — про все це свідчать експонати.

Співробітник консульства Мацей Тибурций.

Творчу родзинку заходу додав чарівний вокал народної артистки України Наталі Лелеко — звучала і «Аве Марія», а представники херсонської влади в один голос казали про важливість цієї експозиції та про сильні враження, які вона залишає.

На виставці можна побачити листи, сімейні фотографії загиблих, фотокопії документів, страшні матеріали розкопок місць масових поховань.

А на питання, чи є наміри показати виставку в Росії, пан Консул відповів: «Якщо буде така можливість — так. Нехай люди в Росії теж дізнаються про цю історію. Після трагічної смерті Леха Качинського та падіння літака в 2010 році багато хто дізнався про Катинь, про Смоленськ, але потім ця тема, на жаль, знову закрилася. Можливо, що в Росії теж про це знатимуть».

Про ці злочини потрібно знати і нам. І тим, хто тільки навчається — музей запрошує школярів і вчителів. І тим, хто просто цікавиться історією. І особливо тим, хто не цікавиться і «застряг» у рамках шкільної програми з історії радянських часів. Бо такі нелюдські злочини не можна забувати і замовчувати.