«Кицюня», або Гримуча суміш ірландсько-української свідомості

Це було фантастично, провокативно, динамічно, дуже гаряче, круто і весело. Хто не бачив — жалкуйте! «Кицюня» від Дикого театру порвала глядачів на шмаття. У глядацькій залі театру ляльок яблуку не було де впасти — бо Дикий, бо МакДонах, бо Голенко, бо Ярема. Вже за підсумками третього дня можна бути впевненими, що «Мельпомена Таврії» вдалася.

Правда, перед початком вистави арт-директор Дикого театру Ярослава Кравченко чесно попередила, що людям з хиткою психікою вистава не рекомендована… А й правда: кров, розчленування (не до натуралізму — але як факт), катування, брудна лайка (хоч актори й іронізують, мовляв, що ти робиш, не можна ж матюкатися на сцені). І таки кілька глядачів після перших нецензурних висловів  залу покинули. Але ті, хто залишився, отримали задоволення по повній. Виявляється, не тільки вони, бо «Кицюня» увійшла в шорт-лист кращих вистав Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА». І ще плюшка глядачам: знімати, фотографувати, стрімити не тільки дозволяється — заоохочується. Ну, зовсім дикі…

Чорна, дуже чорна, радикально чорна комедія за п’єсою Мартіна МакДонаха «Лейтенант з острова Інішмор» переносить нас у… чи нікуди не переносить? Українські мелодії під волинку, Патрік і Марічка, пластуни, свині з вибитими очима, коти з іменами Бандера, Ярош і Тарас, «два пани — три гетьмани» — це просто відчувається на дотик, а ще плутанина з Донцовими, вигуки «Слава Ірландщині!»… Люди, де ми?

МакДонах іронізує над ірландськими реаліями, Дикий — над українськими. Так, першоджерело значно змінено, доповнено, насичено українською музикою (до речі, співали часом разом із глядачами) — і зроблено це смачно і сміливо. Історія про безжального ірландського терориста, який нікому не подарує смерті свого котика, перетворюється на зовсім іншу історію… І ми сміємось, сміємося над собою.

Живий музичний супровід від гурту «Red Alice» тримає в тонусі, найяскравіші актори з різних київських театрів грають драйвово, на одному диханні, і серед них — херсонець Олександр Ярема (пишаймося, друзі!).

А після вистави Олександр трошечки розповів, що новенького відбулося в його житті з часів минулорічної Мельпомени:

"Багато різного відбувається. Ми з Масксимом Голенком поставили виставу в Одесі, це ко-продукція Дикого театру і Одеського українського — «Енеїда-ХХІ» сучасного автора Ченського, за мотивами «Енеїди» — але нашого часу: люди шукають свою землю, шукають свою батьківщину. Проект дуже великий: зайнято більше половини трупи Одеського театру і 6 чоловік з Києва. Репетирую в театрі на Подолі «Зайкіну квартиру» — теж з Максимом, з ним у мене вже шоста або сьома робота. Був ще проект «Холостяки і холостячки», повинні були в Херсоні показувати виставу, але так і не доїхали. Загалом, щось відбувається, куди мене покличуть — туди і йду".

Максим Голенко: Чесність — це головне

Режисер «Кицюні» — Максим Голенко, він же головний режисер Дикого, він же — один з десятки кращих режисерів країни 2017-го за версією театральних критиків, володар багатьох театральних відзнак і нагород, а ще він, можна сказати, наш сусід — бо народився, виріс і почав театральну кар’єру в Миколаєві. Повз такe постать пройти просто неможливо.

— Максиме, як відбулося Ваше формування режисера?

— Ой, дуже важко формувався, досить нелегкий шлях був. П'ять років я відпрацював у Миколаївському театрі актором, три роки перед цим була студія — ще зі шкільних років, разом 8 років. Вступав до театрального інституту — безуспішно. Мене переконували кожен раз у власній профнепридатності, а я намагався-смикався. Але врешті-решт поступив: спочатку Харків, університет мистецтв, потім київський театральний. У 2006-му ми випустилися — в зовсім пропащий час. Зараз, звичайно, випускникам легше шукати роботу за фахом, а я якийсь час провів поза театром, тому з тих часів у мене залишився величезний страх, що буду без роботи, що в наступний момент у мене не буде можливості десь попрацювати або щось поставити. Тому я іноді сам лякаюся своєї «всеїдності», я намагаюся зачепитися скрізь і зробити максимальний обсяг роботи.

— Тому і виникають різні проекти за межами Дикого?

— Я роблю це із задоволенням. По-перше, це моя професія, я за рахунок цього існую, більше нічого робити не вмію. І взагалі, я дуже люблю великі держтеатри і великі проекти, завжди із задоволенням в ці історії встряю, і намагаюся, щоб була амплітуда максимальна — від класики до сучасної п'єси. Мені якесь задоволення доставляє перестрибувати «з вогню у воду».

— Але ж, мабуть, є щось особливо улюблене…

— (Пауза). Я дуже люблю МакДонаха — тут ми відірвалися. Зрозуміло, що після цього треба брати якусь класику, вводити себе в якісь рамки, більш-менш суворі. Але я задоволення отримую таке ж і від цього.

— До речі, про МакДонаха, херсонців закохав у цього автора пермський театр « У Моста », а звідки ваш інтерес до нього?

— Він ще з давніх часів. На жаль, МакДонах в український театр приходить тільки зараз, це трішки пізно. Я близько 10 років носився з п'єсами МакДонаха, а наші театри дуже боялися його — слава Богу, це змінюється. Але я часто згадую, як  приходив до директорів, вони на ці п'єси дивилися так, як ніби я їм жабу підкинув на письмовий стіл: ні! та що ви? кому це треба? що за жах! Це правда, дуже важко. Та й зараз МакДонах не може пробитися, є «Каліка…» лайтовий досить, якого беруть, тому що це мелодрама — а все інше досить важко. Хоча ментально — це дуже наше.

— Кажуть, «Кицюня » народилася за участі британців…

— Спочатку ми показали ескіз на фестивалі української режисури Taking the Stage — там демонструються ескізи, і Британська Рада обирає кілька вистав, на які відкриє права. Наприклад, «Лейтенант з острова Інішмор» — дуже дорога п'єса, бродвейська, на неї ніколи в житті ми не могли б купити права — отримали завдяки Британській Раді. Плюс невеликий грант і просування постановки. Ми виграли — і завдяки цьому вистава існує.

— Англійці бачили, що у вас вийшло?

— Бачили. Вони здивувалися, що це досить драйвово. Приїжджав англійський куратор і сказав: «Ви ставте цю п'єсу про те, що у вас болить». Навіщо нам Олівер Кромвель і щось там ще — воно ж наповнене якимись речами, зрозумілими їм — для нас це абстрактно. Тому ми спробували наповнити своїм змістом і зробили таку адаптацію, щоб було зрозуміло, про що мова. І я сподіваюся,  у вистави буде довге життя.

— А закиди на свою адресу часто чуєте?

— Ні. Знаєте, ті, хто дорікає, робить це, принаймні, не в очі, а інші отримують задоволення. Навіть коли я працюю з класикою — природно, там немає ненормативної лексики (якщо йде про це мова), але тим не менш, я намагаюся її робити максимально жорстко. Наприклад, в миколаївському «Хазяїні» є речі, які є і в сучасному світі, корупційному — ми намагалися це чесно показати. Мабуть, чесність — це головний принцип постановки вистави. Чесність в розкритті теми.

— Я мала на увазі не стільки ненормативну лексику, скільки образи наших націоналістів.

— Я дуже пишаюся, що у нас на цій виставі були хлопці з Правого сектора, і вони написали: те, що цей спектакль існує і те, що ми сидимо на ньому, говорить про те, що країна наша здорова, і ми можемо дозволити собі сміятися над своїми недоліками, а не зашорено смикатися і зривати все. Те, що вони сприйняли, — для мене дуже велика похвала. Я думаю, що це правильна справа. Також у нас була вистава про корупцію, вистава про розпад сім'ї — зрозуміло, що це теж може когось травмувати. Але це нормально, тому що ми максимально жорстко намагаємося ці теми розкривати.

— У «Кицюні » грає херсонець Олександр Ярема — як Ви його знайшли?

— Це наш талісман — і мій талісман особистий. Я знаю: якщо Саша у виставі — то з нею все буде в порядку. Я шукав актора-чоловіка,  гарного коміка з трагічними задатками — людину, яка може все. А в цей час Саша Ярема тихо собі існував у ТЮГу, не знаючи, що на нього накинув оком. І вийшло його вмовити.  А зараз він у нас скрізь працює. І мені здається — блискуче. Я думаю, що Херсон цим актором вже пишається.

— А наш театр вас не запрошував?

— Товариш Книга бродить іноді навколо мене — може, коли-небудь це і відбудеться, дасть Бог — зустрінемося. Але я запрошую вас на сцену Миколаївського театру — 20 травня в рамках фестивалю там величезна вистава «Закат», дуже витратна, тому я не знаю, яке у неї життя буде. Поки вона йде — подивіться. Прем'єра була  в листопаді. Я дуже люблю цю виставу — вона дуже особиста, дуже красива. Може, миколаївська публіка зрозуміла її не до кінця — тому що там Бабель сприймається, грубо кажучи, як веселі історії про бандитів, про Беню Крика, хоча це глибоко трагічна історія — ми про це робили. Але я вірю в друге народження. На жаль, херсонський глядач цієї вистави не побачить — там унікальна декорація, дуже важка, дуже масштабна: такий двір-колодязь, величезний театральні кабінет. Виглядає неймовірно. Але один мінус — ми не можемо, на жаль, вивезти її за рамки миколаївського театру, тому у нас вся надія — привезти комісію в Миколаїв і показати. Дуже хочеться, щоб  вистава жила і щоб її високо оцінили.

— Ваша тісна співпраця з Миколаєвським театром…

— …Тому що я сам з Миколаєва, у мене там живе мама, я люблю цей театр і тому вважаю, що це моє маленьке зобов'язання — раз на рік на місяць я приїжджаю і ставлю виставу. Плюс там насправді прекрасні умови — реально, для режисера-постановника в жодному театрі України таких умов не створюють. Ти приїздиш — а там вже стоять декорації, пошиті костюми. За місяць ти повинен поставити, але у тебе все є — тільки роби.

— Але у вас є й інша традиція — кожного травня Херсон, «Мельпомен а » …

— Я завжди дуже радий реперезентувати Дикий в рамках «Мельпомени » . В основному, приїздять державні театри — а ми якось пробилися і час від часу показуємо тут свої вистави. Ми дуже добре з «Вієм» зайшли — його гідно оцінили, це був наш перший виїзд. Потім показували «Попи, мєнти, бабло, баби», минулого року — «Віталік», який став найкращим камерним спектаклем України. Дуже хотіли показати «Кицюню», її дуже важко вивезти — вистава досить масштабна і, оскільки ми театр недержавний, для нас це накладна справа. Але показати її дуже хотіли.

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/kultura/item/41711-kytsiunia-abo-hrymucha-sumish-irlandskoukrainskoi-svidomosti#sigProIdfa432cf953