Лесь Подерв’янський презентував нову книгу

В київському клубі Atlas  Лесь Подерв'янський  презентував нову книгу "Фаскінейшен оф зе івнінг". Бо з дому, як зазначив автор, йому ближче в "Атлас" ніж на книжковий форум у Львів.

— А це зараз чи після ?- питає огрядна пані у вузьких шкіряних штанах і киває на стіл з наїдками, за яким сканують її квиток.

Канєшно "До",- відповідає бармен.

На вході до залу частують шампанським у паперовій і горілкою в скляній тарі. Закушувати пропонують канапками з салом. Чоловіки залпом перекидають горілку й на ходу хапають закусь. Жінки беруть одразу по два шампанських. Двоє барменів ледь встигають розливати нові порції.

— Ось ця, нова — 600 гривень, но єслі хочете ржачну, то беріть оцю за 300 – "Таємничий амбал",- двоє дівчат продають книжки і диски Леся Подерв'янського, футболки та торби з його цитатами.

нова — 600 гривень, но єслі хочете ржачну, то беріть оцю за 300 – "Таємничий амбал"

За годину набивається повна зала. Кому не вистачило місця, сідають на підлозі. При світлі телефонів читають нову книгу Подерв'янського. Із-за лаштунків виходить Митець у світлому костюмі та замшевих черевиках мишачого кольору. Зал вибухає оплесками. Окремі шанувальники встають і починають свистіти.

— Слава Україні!- письменник піднімає стиснуті в замок руки і публіка втихає.

— Меня зовут Айдер. Я татарин,- починає вечір журналіст Айдер Муждабаєв. Він у поло з логтопипов кримсько-татарського телеканалу ATR – Метр пригласил меня побыть модератором. Сказал, что раньше, до меня, это делало много идиотов. Поэтому я тоже смогу. Книга большая, толстая и с мелким шрифтом.

Лесь забирає мікрофон й пояснює, що його нова книга – це перевидання відомих творів. З нового там – sms-оповідання та цикл "Больнічка". Із течки дістає білі аркуші й починає читати.

…З пагорба було зручно спостерігати за пригодами жінок в корпусі гінекології. Якось ми натрапили на яму з хірургічни відходами. Синьовата рука людини, відтята хвацьким хірургом, відсторонено відпочивала в траві поруч з ямою. Дибіл Вова прив'язав її до дрючка на зразок значка римської когорти і заволав "Я — Спартак". Наш підрозділ сповз з пагорба. Біля вулиці ми вишукались колоною і рушили в напрямку гастронома…

Події відбуваються навколо столичної Олександрівської лікарні.

— Я там просто жив. І, якщо мої герої комусь здаються дебілами, то вони теж люди. У мене немає героїв, яких би я не любив,- пояснює автор.

Серед героїв оповідань кіт Мурзік, який живе в лікарні й переказує все, що там підслухав і побачив.

Це мистецтво. Це тобі не кіт насцяв,- завершує читати Подерв'янський і відпиває з пляшки. — Це вода, але мені більш дружня горілка. Трави не курю, бо від неї мені ноги віднімає.

Подерв'янський переходить до sms-оповідань.

— Ми з композитором В'ячеславом Назаровим зробили оперу "Звірі". Назаров, встань, хай на тебе люди подивляться,- каже письменник. В першому ряду підводиться дрібний сивий чоловік в окулярах, ледь киває і швидко опускається в крісло. – Для промоушена я прямо в телефоні писав оповідання і розсилав всім підряд.

Це новий жанр в літературі.

Це новий жанр в літературі.

…Попав під вплив буржуазних пісатєлєй і став мічтать, шо колись піде в оперу і буде сидіти с красівой тьолкой, а в антракті пити шампань і жерти устріци в буфєті. Одного разу він дізнався, шо в район приїхала sms—опера "Звірі" і зрозумів, шо мєчта бліска до осущіствлєнія. Тож купив квитки, а оскільки своєї тьолки він немав, запросив сусідку Вєрку. Шоб піти разом. Вєрка зраділа, накрасила губи, зробила євроманікюр, вдягла вихідне тігрове плаття і пішла з мужиком в оперу. В опері вапшє було весело. Артісти бігали, співали, матюкались. Все було, як в жизні тільки єщьо лучше…

Вєрка зраділа, накрасила губи, зробила євроманікюр, вдягла вихідне тігрове плаття і пішла з мужиком в оперу.

Два місяці тому раптово помер режисер Андрій Крітенко. Ми з Кротом працювали не стільки заради результату, як процесу. Ми кайфували. І я не думаю, що мені так скоро попадеться людина з якою так кайфово буде працювати. Тому навряд чи буде ще щось. Хоча в книзі є повнометражний сценарій навіть на кіно. Але це така штука, що треба багато гроші. Якщо на спектакль ще можна нашкрябати, то на кіно я не дуже вмію це робити.

— А може міністерство допоможе, як ставитесь до йог об'єднання із відомством спорту?- викрикують із залу.

Починається блок запитань від публіки.

— Можливо спорт – це теж культура, а можливо культура – це спорт. Хто-зна. Начальству віднєє. Але побачимо, що з цього вийде. Від назви нічого не залежить. Міністерство взагалі ніколи, нічого не вирішувало. А щодо України, то тут твориться повна херня. Але це тільки початок, квіточки. Я так думаю, бо в мене є чуйка пророка. Далі Буде іспит. І він буде важкий. Буде ганьба і ще багато чого цікавого, але назагал все закінчиться добре. Життя – це слабенькі виї…ни, до яких не слід ставитись серйозно.

Життя – це слабенькі виї…ни, до яких не слід ставитись серйозно.

На питання "що надихає ?" маю просту, банальну і правдиву відповідь – життя. Коли я опинився в радянській армії, зрозумів, що я в центрі абсурду. І там я почав строчити, як кулемет. А ще у мене хороше вухо. У 1980-ті була криза з продуктами. Не було масла. Я стояв в черзі за пивом і чую діалог:

— Ти знаєш чого масла нема?

— Ні, чого?

— Це все жиди.

— Вони все з'їли?

— Їхні коти і собачки.

Жиди, коти, собачки, нема масла. А що буде, якщо масло буде до х…я? Отака фантазія і народилась п'єса "До х…я масла".

Розігріта публіка наступає. Хтось викрикує "Як зробити з кацапа людину?". "А навіщо?", — летить фраза з балкону.

— Оце правильній отвєт,- викручується письменник і переходить на романтично-гастрономічну тему. – Найкращий ранок, — це коли прокидаєшся від дзвінка у двері. Матюкаєшся і йдеш відчиняти. А там стоїть твій друг з пляшкою холодної горілки і кількою пряного посолу. Ще я люблю ходити на яхті, їздити на велосипеді і малювати. Зараз цілими днями цим тільки і займаюсь. 10 жовтня в мене разом із донькою буде виставка в Луцьку. В грудні – в Києві. Моя дитина позавчора (презентація відбулась 19 вересня — gazeta.ua) взяла третє місце в Мадриді на "Бієнале-текстиль" (BIENAL Textile art). Шось там малює на тканині.

Фанати просять анекдот. І отримують.

— Каже кум кумі: "у мене до тебе три питання". Вона йому у відповідь: "я в сраку їб…ти не даю". "Тоді осталось два питання".

Від анекдотів Лесь Подерв'янський переходить на тему чистоту мови. – Суржик – це така мова. У ньому нема нічого доброго, і нічого поганого. От коли погано говориш іспанською, то в Іспанії думають, що ти їхній, тільки приїхав з якоїсь провінції. Так і в нас. Є діалекти, є суржик, а є літературна мова, якою в житті ніхто не розмовляє.

Лесь Подерв'янський починає підписувати книжки. Черга збирається на половину зали.

Збірка творів Леся Подерв'янського "Фаскінейшен оф зе івнінг" ("Чарівність вечора" — gazeta.ua) вийшла у київському видавництві "Наш формат".

"Мені часом кажуть: "Ви ж все серйозне видаєте, а тут Подерв'янський ". Відповідаю: "Все нормально",- каже Владислав Кириченко, директор видавництва "Наш формат" — Був у мене бізнес-партнер в Москві. Запросив на день народження. А в нього все є. Голову зламаєш над тим, що подарувати. Я купив йому диск Леся "Павлік Морозов". Партнеру він цінніший спінінга за тисячу баксів. Їду такий, в машині диск, пляшка. Думаю, ану послухаю. У мене тоді була перша нормальна машина, з модним сіді-плеєром. Встромляю диск і на епічній потворі з цицьками його заїдає. Я заплатив за ремонт програвача 653 долари. За диск – 10. Отака от халепа. Розказав цю історію імениннику, а він не повірив. Пообіцяв йому привезти книжку і не знайшов. Пройшло років 10-12 і ми видали першу книгу Леся Подерв'янського. Тоді я вже відвіз її партнеру в Москву з автографом".