Або хунта, або багаторічна революція: публіцист розповів про Росію після Путіна

Про те, чому новий президентський термін Володимира Путіна символізує застій і корупцію, ніж путінський режим нагадує радянську епоху 1980-х років, які можливі сценарії транзиту влади в 2024 році, в інтерв'ю сайту "Сегодня" розповів російський публіцист і правозахисник Євген Іхлов.

— Як відобразиться результат виборів на російському суспільстві, грубо кажучи, на прихильниках і противниках Путіна?

— "Консенсус 1984 року". Почну трохи здалеку. З 1976 по 1993 роки я працював у Всесоюзному Інституті Наукової і Технічної інформації (ВІНІТІ) АН СРСР. Я слухав всі голоси – спасибі дідові – перекрутив мені діапазони транзистора на 13, 16 і 19 метрів, де проривалися крізь глушилку, і тому був більш-менш в курсі світових подій. Тому мене звали майстром техобслуговування, у яких у відділі завжди був спирт. До речі, досить недурні були мужики – вони адже працювали зі складною оргтехнікою. Я їм "тискав романи" – проводив політінформацію. Сахарову і Валенсі вони співчували, війну в Афганістані не підтримували, а про Сталіна і Андропова я намагався не сперечатися. Хоча над культом Леніна і комуністами сміялися всі. Коли помер Андропов (лютий 1984), з яким вони співчували – чекали "порядку", хоча над облавами в перукарнях і лазнях знущалися – вони дружно прийшли до висновку, що країні – "писар". Появу "живого трупа" Черненка сприйняли як агонію системи. В поява з середовища Політбюро молодого кар'єриста – російського фашиста ( "російську ідею" не підтримували, і начальник у них був Яков) вірили, а в прихід вже через рік молодого ліберального реформатора не повірили б ні за що.

Жив я тоді в Тімірязєвському районі (район в Москві — ред.), і на тому дослідному полі, за який тепер йде така битва з Тімірязєвською академією, щовечора гуляв з собакою (з 21-00 під час програми "Час") з жителями навколишніх будинків, де були квартири сільгоспакадемії і Мосбуду (як наша). Публіка інтелігентна — і староінтелігентська (генетики), і "образованці".

Я чітко пам'ятаю ось цей "консенсус 1984 року" – всі розуміли, що застій – це смерть, і що все треба міняти і найрадикальнішим чином. З цим були згодні – і "напівдисиденти", і технократи, і сталіністи. І ось зараз складається "консенсус 2018" – ще 6 років застою і корупції, збідніння, системної деградації і понтів з "атомними комарами", як в "Каїні XVIII" (радянський художній фільм 1960-х років, – ред.), країна не переживе. Це абсолютно однаково розуміють і головне – абсолютно однаково формулюють і збентежені ліберали-західники, і неосталіністи, і "руссомірци". Таким чином, будь-який позасистемний реформатор, прийди він до влади – або захопи її – отримає величезний кредит довіри. Але тільки під нормальну програму перетворень, а не під чергову популістську маячню.

"Ванга", що це свідчить не тільки про поточну ситуацію в запиті на зміни, але і те, що вони неминучі, оскільки в Росії немає серйозного інтелектуального лобі "статус-кво" і поступового модернізаційного реформування. На відміну від ситуації ще 10 років тому. У цьому сенсі путінізм приречений. Реально його підтримують тільки бенефіціари режиму — крадуть або отримують ренту від системної корупції. Більш того, вже неможливий "путінізм без Путіна", як це було при Медведєві.

Зараз, коли шок пройде, з режимом боротьба почнеться з відчаєм приречених. І з усіх боків. Більш того, я не виключаю повторення право-лівого конгресу "Інша Росія" 2006 року, на якому Ясін (гуру єльцинських реформаторів) передбачив — на тодішньому піку нафтогазового процвітання — криза 2008-09 років, а виступаючий слідом за ним Віктор Анпілов (полум'яний борець з цими реформаторами) почав словами: "І Євген Григорович правий" …

Можна також говорити, що серед опозиції склався консенсус щодо основних контурів постпутіністського майбутнього — справжній федералізм, перехід до парламентської республіки, націоналізація монополій і люстрація в різних формах.

— Чому Путін може маніпулювати виборчим списком, допускаючи або не допускаючи туди опонентів?

— У нас корумпована деспотія латиноамериканського типу, пронизана страхом, і дуже вміло працює з опозицією влада. Будь-якого діяча або будь-яку структуру пробують на "політичну корупцію", регулюючи доступ до ресурсів – можливості отримувати фінансування або доступ до медіа. 30 років тому також маніпулювали виникають громадянським суспільством і контркультурою. КПРС і ВЛКСМ регулювали можливість отримувати зали для зборів "перебудовних клубів" або приміщень для художніх виставок або рок-концертів, можливістю публікуватися в багатотиражних журналах і газетах. Так кумир демократів і майбутній мер Москви Гаврило Попов в обмін на різку критику опального Єльцина (його радикалізм був названий провокацією проти перебудови) отримав можливість публікуватися в "Правді" (редактор відділу економіки – Єгор Гайдар).

— Чому погіршення соціально-економічної ситуації, яке почалося кілька років тому, не призводить до падіння популярності Путіна і появи "другого кандидата" (не важливо кого)?

— На погіршення наймобільніші і затребувані соціальні групи реагують еміграцією. Решта повертаються до стану депресивного виживання, як на початку 1980-х. Про реальну популярність Путіна судити не можна. Але його об'єктивно підтримує більшість. На це працюють три фактори. Монархічний комплекс – знаменита "віра в доброго царя". Те, що Путін став уособленням націоналізму і імперського реваншизму. Всеросійський "стокгольмський синдром". Точно також як багаторічний панічний страх (до блювоти) перед Сталіним психологічно сприймався як любов.

— Чи можна вважати, що у Путіна немає внутрішніх обмежень на продовження нинішнього зовнішньополітичного курсу – Сирія, Україна?

— Обмеження є – в країну не повинні приходити труни призовників. Тому відправляють контрактників і найманців з депресивної глибинки, батьки яких мовчать, щоб отримати "вергельд" (грошова компенсація за вбивство вільної людини, встановлена в древнегерманских варварських правдах – ред.) в 3-5 мільйонів рублів.

— Чи можливий ще один театр військових дій, куди буде втягнута РФ? Наприклад, військова база в Лівії?

— Ні, вистачило сирійської трясовини. А невелика база, як показав сирійський досвід, нічого не може змінити в військовому сенсі. Справа в тому, що СРСР направляв радників, що дуже добре піднімали рівень арабських і африканських армій. А "випускники "Молькіно" (військова база в Краснодарському краї, -"Сегодня"), як показав досвід Хішамської "Цусіми" (розгром "вагнерівців" в Сирії – ред.) – гарматне м'ясо, майже на рівні тубільної "гвардії".

— Які основні виклики для влади Путіна будуть в наступні 6 років?

— Соціальний "некроз" і розуміння, що влада не може зробити нічого, крім кількох дуже дорогих престижних проектів. Це знову призведе до руху "косу інверсії" – як називав філософ Олександр Самойлович Ахієзер цей ефект стрімкого розпаду системи – спершу ідеологічного, а потім і політичного, і приходу їй на зміну її повної (дзеркальної) протилежності.

— Чи може Путін піти шляхом Ердогана або Сі Цзіньпіна, шляхом маніпуляцій з Конституцією продовжити формальну можливість його особистого перебування при владі після 2024 року? Які, на ваш погляд, можливі ще сценарії транзиту влади?

— Сам Путін від влади не піде навіть напівпаралізований, чудово розуміючи, що за його спиною, як і за Сталіним, все завалиться і його оголосять головним винуватцем усіх бід. Адже Путін розуміє, що його режим – це "ринковий сталінізм".

Можливо, Путін піде в прем'єри, посиливши "парламентаризм" – це робиться шляхом корекції кількох статей конституції і декількох законів. Фактично при Медведєві, коли губернаторів обирали обласні парламенти і фактичний глава "партії влади" (і реальної, і декоративної) був прем'єром, у нас був повноцінний "партійний парламентаризм".

Будь-який транзит буде епохою наростаючої дестабілізації, яка завершиться або військово-фашистською хунтою, або багаторічною демократичною революцією. Причому, хунта буде також приречена на необхідність "люстрації" нинішньої правлячої номенклатури, тому що "путінократи" будуть нездатні ні до якої "кризового менеджменту".