«ЛітTERRA»: кава і «много букв»

На фото Юлія Майстренко.

Молодіжна кав’ярня «ЛітTERRA», яка збирає шанувальників літератури, авторів-початківців і вже знаних поетів та письменників у стінах Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Бориса Лавреньова, нещодавно відсвяткувала 9-річчя.

Відсвяткувала 25 лютого черговою зустріччю, «Підпільною» — як завжди, цікавою, атмосферною, веселою та пізнавальною, із традиційною філіжанкою кави, з декламуванням віршів, з піснями та іграми, з подорожами у часі та, звісно ж, привітаннями.

Це ще не ювілей, але все одно гарний привід поспілкуватися з незмінною господинею «ЛітTERRи» Юлією Майстренко (офіційно вона є завідувачкою сектору соціокультурної діяльності Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Бориса Лавреньова). І розмова почалася зі спогадів…

Пані Юлю, які були плани, коли все тільки починалося?

На той час я тільки-но почала працювати в бібліотеці, буквально 2 місяці. І дуже добре пам’ятаю той день — 25 лютого 2010 року, коли відбулася перша зустріч у кав’ярні «ЛітTERRA». Ми всі хвилювалися, бо ще не зовсім розуміли, як воно має бути. Перед тим   зустрічалися з представниками літературних студій, студію Василя Вишиваного представляв Ваня Антипенко, Наталя Кудрявченко представляла «Молоду Просвіту». З ними обговорювали формат зустрічей і дійшли висновку, що він   буде саме таким демократичним, яким є й зараз: ні лекція, ні навчання, а саме спілкування та відпочинок. Якщо чесно, ми не планували, що це буде тривати так довго, навіть не мріяли, що проект набуде такого розголосу й визнання! Адже знають про нас далеко за межами Херсонщини.

А це й не дивно — у вас же було стільки гостей з усієї країни!

Дійсно, майже з усієї України. З’явилися нові друзі — з’явився і новий виток розголосу про нас. Якось Роман Кабачій, до речі, наш земляк, український історик і журналіст, мені розповідав, що його колежанка з «Високого Замку» казала, що вони знають про «ЛітTERRу». Роман зараз у Києві, його колежанка у Львові, але якось інформація поширюється незалежно від нас. Сам Роман у 2011-му році теж був гостем «ЛітTERRи», він стежить за нами, за нашими новинами. Я  не передбачала, що ми будемо жити так довго, сподіваюся, проживемо ще більше. Оскільки проект гарний, він дає можливість спілкування. Коли ми починали, у Херсоні ще не було таких майданчиків, культурних осередків, де молодь могла спілкуватися саме в такому форматі. Зараз уже є: у березні виповнюється 3 роки «Поетичній шафі» — вона починалася як дочірній проект від «ЛітTERRи», згодом з’явився проект «Лампове світло». А 9 років тому були тільки академічні літературні студії.

А хто вигадав « Літ TERR у » як таку?

Ідею і назву — Молодіжна кав’ярня «ЛітTERRA» — придумала заступник директора бібліотеки Тетяна Ігнатова, а реалізацію і формат розробили я, Наталка Кудрявченко і Іван Антипенко.

Тетяна Ігнатова. Фото Альони Мовчан.

Перша « Літ TERR а» проходила українською чи російською?

Російською. Але вже в перший рік  існування «ЛітTERRа» перейшла на українську мову. Спочатку українська стала для мене мовою професійного спілкування — я майже всі заходи проводила українською. А зараз і в побуті стараюся розмовляти українською. І вийшло це якось само по собі — незалежно від подій, що навколо.

Рубрики залишаються незмінними?

Щось з’являється, щось зникає — ми ж стежимо за вимогами часу та за уподобаннями наших гостей і літтерріанців! Із постійних рубрик, що залишилися з найпершої зустрічі — це «Творчий автограф», дуже класна рубрика «Книжка до кави» (вона була у співавторстві з моєю колегою Галиною Таворською, зараз пані Галина працює в іншій бібліотеці, інколи приходить у  гості, тому зараз рубрику веду я), «Музичний подарунок» — ми намагаємося, щоб кожна зустріч мала музичний супровід, саме з живою музикою, тому шукаємо музикантів, цікаві гурти Херсонщини.

Про письменників-ювілярів або книжки-ювіляри ми говрили у рубриці «Ювілейна сторінка», якої вже нема. З нових — народилася класна рубрика про подорожі «Тревелог», з’явилася чудова рубрика «Сторінки історії», яку веде Петро Горбунов — він дуже нестандартний, дуже неформатний! У нього є свій погляд на все — абсолютно на все. І люди його слухають, він цікавий спікер, інформацію подає яскраво. Це справжнє відкриття «ЛітTERRи». Причому це була його ініціатива.

Петро Горбунов. Фото Віктора Братана

Тобто, один із відвідувачів став співавтором?

Так, я цього  й прагнула, щоб літтерріанці самі залучалися до проведення зустрічей. Це велика робота — підготувати та провести зустріч. А коли це робиться разом, коли хтось відповідає за певні рубрики — людям цікавіше, вони відчувають себе частиною проекту, відчувають  відповідальність і причетність.

Чи багато молодих талантів пройшло через стінв « Літ TERR и » ? Хтось отримав потужний старт, відчув свої сили?

«ЛітTERRА» для багатьох стала стартовим майданчиком. Багато молодих поетів свої перші публічні виступи зробили у нас, а потім почали виступати, читати, друкуватися. Пишаюся Альоною Мовчан — її, випускницю школи, вчителька направила до нас, коли ми збирали інформацію для альманаху «ЛітTERRи». Ми взяли її роботи до альманаху і буквально через декілька зустрічей зробили їй творчий автограф. Вона вперше виступила на публіці, вперше читала вірші — отак і пішло. Одну збірку Альона вже видала, зараз готує другу. Вона є організаторкою «Поетичної шафи», яка стала вже самостійним потужним проектом.

Альона Мовчан. Фото Віктора Братана

А ідея народилася саме на наших зустрічах. «ЛітTERRА» дала поштовх ще одному гарному проекту «ЛітTERRА Inсognita», який започаткували Альона Маляренко і Тетяна Гладиш — це аудіо- і відезустрічі з нашими письменниками, як початківцями, так і знаними майстрами слова. Свого часу через «ЛітTERRу» пройшли Вадим Лубчак (зараз він живе в Києві, журналіст газети «День»); Ваня Антипенко, власкор газети «День»; Маша Біла перші публічні виступи робила в нас, у неї дуже потужні тексти. У Тані Гладиш творчий автограф був саме на «ЛітTERRі», потім був творчий вечір у кав’ярні «Дон Марко», нашого кавового спонсора, після того народилася ідея збірки «Я спробую намалювати диво», а вже в серпні була її презентація. «ЛітTERRА» дійсно стала стартовим майданчиком, і я пишаюся цим, дуже приємно, що ми змогли допомогти людям розкрити свій потенціал.

Тетяна Гладиш. Фото з архіву ЛітTERRи.

Чи залишається « Літ TERR А» частиною життя молодих авторів?

Деякі пішли в доросле життя і вже нас не відвідують, але згадують з теплотою. Деякі досі до нас приходять у гості і є активними членами команди й сім’ї «ЛітTERRА».

Але ж крім молоді у вас завжди є і люди знані…

Нашим хрещеним батьком ми назвиваємо Василя Загороднюка, тому що саме з його легкої руки ми почали називатися «літтеріанцями».

Василь Загороднюк. Фото з архіву ЛітTERRи.

Валерій Кулик теж часто приходить і радує новими рядками, вносить цікаву нотку  в зустрічі. Серед поважних гостей у нас було багато письменників, були лауреати «Коронації слова» Маріанна Малина і Вікторія Гранецька, письменник-фантаст Валерій Верховський, він зараз журналіст «Кримської світлиці»…

Валерій Кулик. Фото Альони Мовчан.

До речі, як склалися долі ваших кримських друзів, де вони зараз, чи продовжується співпраця з ними?

Наскільки мені відомо, усі перебралися на материк. Тримаємо зв’язок з Маріанною Малиною, яка з Криму переїхала до Києва, з усіма авторами, з якими спілкувалися впродовж цих років. Валерій Верховський теж виїхав з Криму, був добровольцем, волонтером, зараз живе в Києві.  Він надає нам цікаву інформацію про конкурси. До речі, тема передостанньої «ЛітTERRи» — стімпанк — з’явилася з його легкої руки, і саме він допомагав мені віднайти деякі матеріали для цієї зустрічі.

Але ж не літературою єдиною…

«ЛітTERRА» — точка перетину різних жанрів мистецта. Ми говоримо про різні речі: про суспільне життя, про художнє життя Херсонщини, України, світу, трошки про політику, про журналістику, про кінематограф. Зараз література дуже пов’язана з кіно, бо багато творів екранізують, і зацікавити людей можна саме через кіноекранізації. Добрими друзями молодіжної кав’ярні є представники різних видів мистецтв: художник Олександр Тепляков з першої зустрічі радує нас своїми шаржами; був гостем фотохудожник Ігор Бойченко, ми навіть проводили конкурс з фото, а у стінах бібліотеки була цікава фотовиставка. Своїм музичним талісманом ми вважаємо гурт «Город неспящих» — вони з нами з найпершої зустрічі, і хоча б раз на рік у нас виступали.

Олександр Тепляков працює над шаржами. Фото Альони Мовчан.

Дизайнер і стиліст Валентина Войцеховська майже щоразу радує нас модними авторським подаруночками. Останні роки у нас традиційно зустріч у березні театральна — проводимо театральні конкурси, читаємо уривки з п’єс, усе костюмовано, яскраво, спілкувалися з режисерами Олегом Натяжним і Сергієм Павлюком. У нас в гостях був Віктор Романченко — коли він тільки-но став переможцем онлайн-голосування «Х-фактору». Дуже багато різних людей за 9 років, кожного року проводимо 7-8 зустрічей.

Віктор Романченко. Фото з архіву ЛітTERRи.

Ідей вистачає?

Ой, інколи до останнього не знаю, яка буде тема. Ідей багато, треба їх реалізовувати. Іноді буває складно, бо є багато іншої роботи, а «ЛітTERRА» потребує все ж певного натхення.

Скільки часу зараз займає підготовка зустрічі?

Якщо кожного дня приділяти певний час цій роботі — вирішити всі координаційні питання, списатися з людьми, запросити гостей, музикантів, пошукати спікерів, когось на творчий автограф, підготувати свою інформацію — треба десь два тижні. Але зазвичай буває так, що останні декілька днів і безсонні ночі, як це було й останнього разу…

Зате як класно вийшло!

Була дійсно дуже гарна зустріч, тепла, атмосферна. Мені взагалі дуже подобається, що «ЛітTERRА» має атмосферу затишну, невимушену, без офіціозу. Тим більше, що ми вже рік збираємося в неділю. Раніше зустрічі проходили в останній четвер місяця, і через якийсь час стало приходити менше людей. Основна частина аудиторії подорослішала, стали працювати. Плюс транспорт — у нас у Херсоні це велика проблема, тим більше, що наша бібліотека  далеко не в центрі. Голосуванням на святкуванні 8-ї річниці  вирішили, що будемо збиратися у неділю, о 15-й годині. Тож тепер після зустрічей доїхати додому з Шуменського  реально.

Які плани, про що мрії?

Нові теми, нові зустрічі. Хочу альманах другий видати. До першого видання довго йшли, довго збирали матеріали, потім ще довше шукали гроші на його видавництво, працювали з художником, щоб макет був гарний — зробили саме так, як я це бачила. Хочеться зробити видання не нижчого рівня. Матеріали ми назбираємо — проблематичніше з коштами.

А телевізійні проекти будуть?

Ми почали активно співпрацювати з телебаченням уже декілька років. Коли на «Скіфії» виходила цікава передача «Молодіжний квартал», ми з моєю колегою Галиною Таворською були її книжковими оглядачами. Ми розповідали про книги під супровід трейлерів кіноекранізацій. Це був цікавий формат, він сприймався гарно, і люди, які дивилися ці випуски, говорили: «Ой, дійсно, треба почитати». Коли програму закрили, я робила книжкові огляди на телебаченні, у ранкових передачах. На радіо був проект «Книга дня», зараз теж заморожений. Наскільки  знаю, він теж гарно сприймався і працівниками радіо, і слухачами. Зараз уже не пам’ятаю, як це відбулося, але восени 2018 року з Лізою Жарких ми придумали рубрику «Читаємо разом», і вже більше 20 випусків відзняли, кожен випуск — це одна книга. На місяць виходить десь чотири випуски в ранковій програмі на «Скіфії». Для цікавих — усі випуски можна подивитися на YouTube — шукайте канал «Ранок на Скіфії Херсон», у списках відтворення — «Читаємо разом». Днями зробили ще два огляди, сподіваюся, що вони будуть цікаві — працювали з новою технікою, для нас це був певний досвід. Ми вчимося, бо я не телеведуча, і формат для нас новий. Останній випуск, 22-й, про детектив Віктора Янкевича «Тенета» вийшов дуже динамічним, особисто я ним дуже задоволена. Тож будемо працювати і рости далі. А ви читайте — воно того варте!

Фото Віктора Братана, Альони Мовчан, Макса Попко та з архіву ЛітTERRи.

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/interv-yu/item/39646-litterra-kava-i-mnoho-bukv#sigProId2b0fb84cbe