“Мені не байдуже, як розвиватиметься рідне місто”, – Володимир Сальдо

Володимир Сальдо – Херсонський міський голова трьох каденцій, народний депутат України, депутат Херсонської міської ради, вперше обраний ще у 1998 році, нині – депутат VIII скликання. Спілкуємося про найпоширеніші запитання, мотивацію і мотиви, ретроспективу і погляд у майбутнє.

Найпоширеніше запитання, що Вам задавали?

Чи легко бути мером? Зазвичай кажуть: «напевне, мером бути легко, адже у твоїх руках зосереджена влада». Свого часу я замислювався над цим питанням і дійшов висновку, що бути мером може й легко, а от працювати мером – не легко зовсім. Це дві різні речі – “бути” й “працювати”. Дивлячись з боку здається, що бути – це просто мати високий статус й популярність, яку він дає. Але ж за статусом стоїть дуже важкий тягар з величезної відповідальності та цілодобової праці. До того ж ця посада виборна. Тебе обрали й ти маєш працювати та звітувати перед громадою за всі свої дії. А почестей чекати не варто, вони будуть потім.

Потім – це коли?

Потім – це коли ти вже не будеш міським головою. Коли працюєш – ти вирішуєш певні задачі, використовуєш для цього надані повноваження. А підсумки підбиваються не в процесі, а після його завершення. От, наприклад, ми у 2010 році капітально відремонтували площу Перемоги. Тоді навіть через сильний спротив деяких депутатів мені вдалося переконати більшість, що краще зосередити наявні ресурси (яких завжди на все не вистачає) на одному, найважливішому об’єкті, зробити його капітально й надовго, ніж потроху, але на один сезон усюди. І розуміючих, і тих, хто зловтішався було по обидва боки, напевне, порівну. Час показав, що рішення було правильне.

Чому вирішили зосередитися саме на площі Перемоги?

А ми відстежували трафік. Приймаючи рішення звик керуватися реальними цифрами, адже за освітою я інженер, до того ж захистив кандидатську з економіки, тож знаю точно, що мова цифр – це сама об’єктивна мова. Так от, ми проаналізували трафік руху й побачили, що кожної доби по площі Перемоги здійснюється понад 200 тис. проїздів автомобілів. Спершу був сумнів – у Херсоні на 300 тисяч населення не може бути стільки авто! Але кількість проїздів – це не кількість машин, адже одна й та ж машина може проїжджати певну ділянку декілька разів на добу. А це легковики, вантажівки, пасажирський та транзитний транспорт, які завдають велике радіальне навантаження на дорожнє полотно. Тому й вирішили робити капітально, за новітніми технологіями, відповідно до розробленого проєкту. Знесли все, що там було, провели підготовчі роботи, вклали основу, середній шар, геотекстиль, для верхнього шару закупили спеціальний магістральний щебінь. Стосовно нього було багато галасу, мовляв, навіщо застосовувати такий дорогий, якщо можна придбати дешевший і буде те саме. Ну, “те саме” пливе. А цей стоїть. Вже одинадцятий рік! Хоча гарантійний термін вже давно вийшов, а трафік збільшився.

Що робили з мережами комунікацій?

Зараз під дорожнім покриттям площі Перемоги немає нічого, окрім невеликої трубки для автополиву. Всі інженерні мережі прибрали й перенесли за межі дорожнього полотна.

Як інженер, що Ви думаєте з приводу ремонту колектора по вул. Чорноморській?

У 2009-2010 роках після суворих зим був рік проявлення підземних комунікацій, які потребували негайного втручання. Наприклад, у Таврійському мікрорайоні під землю провалилася ціла фура, були проблеми з фекальним колектором на тій самій Чорноморській. Колектори – це труби великого діаметра, через які до очисних споруд транспортуються каналізаційні стоки з усього міста. Частина цих труб із залізобетону, частина – металеві. Так от, через те, що регламентні терміни експлуатації були перевищені, труби почали руйнуватися, а земля навколо – провалюватися. Грошей в місцевому бюджеті на такі масштабні роботи не було, область теж допомогти не могла, тож ми через Київ вибили кошти для того, щоб декілька ділянок таких колекторів перекласти.

А знаєте що тут ще цікаво? Народна мудрість говорить: в житті багато всього повторюється. Так от, мені, коли ще тільки починав свій трудовий шлях інженером-будівельником, довелося брати участь у зведенні Херсонських міських очисних споруд. Наше підприємство будувало й ремонтувало технологічні споруди на цьому величезному і надважливому об’єкті життєзабезпечення міста. На жаль, про нього згадують лише тоді, коли там трапляється аварія. Але якщо не приділяти йому потрібної уваги, місто може просто потонути у фекаліях.

Коли вперше балотувалися на посаду міського голови, з чого на Вашу думку тоді мав початися розвиток міста?

Перші вибори, в яких я взяв участь, як кандидат на посаду міського голови, були у 2002 році. Місто тоді було малопривабливим, а деякі столичні чиновники називали його “тьмутаракань”. Херсон на тлі інших обласних центрів дійсно програвав, він стояв осторонь, на нього мало хто звертав увагу і охочих інвестувати в нього були одиниці. Таке несправедливе ставлення до нашого міста потрібно було змінювати – як ззовні, так і зсередини. З чого почати? Може це містика, але я був твердо впевнений, що місту потрібен дух, який об’єднає всіх містян. Який дасть стимул перш за все херсонцям повірити в рідне місто, почати активніше допомагати в наведенні ладу й подальшому розвитку. До речі, така ж патріотична мрія пришвидшення розвитку Херсона присутня в риториці нинішнього мера. Він постійно підкреслює, що кожен має щось робити сам і не чекати, доки йому хтось щось зробить. Я розділяю такий підхід.

Так от, духом, а краще справою, яка всіх об’єднає, могло стати повернення на своє місце батька-засновника Херсона – Григорія Потьомкіна. Скульптура в центрі Потьомкінського скверу – це копія роботи скульптора-монументаліста українського походження Івана Мартоса, який народився в 1754 у Чернігівській області в родині ічнянського сотенного отамана. Ще одна дуже відома його робота в Україні – пам’ятник Дюку де Рішельє, що стоїть над Потьомкінськими сходами в Одесі.

Я знав, що пам’ятник Потьомкіну в Херсоні стояв на своєму місці з 1836-го року. Після революції 1917 комуністична влада демонтувала скульптуру, зберігалася вона у дворі краєзнавчого музею, а в роки Другої Світової – зникла. Залишився лише гранітний постамент роботи італійського скульптора Франческо Боффо. Постамент і зараз стоїть. Для відлиття самої скульптури в оригінальному вигляді були потрібні креслення й малюнки. Їх знайти не вдалося, тож ми вирішили відновити скульптуру, орієнтуючись на фотографії. Замовлення на цю роботу отримав херсонський скульптор Юрік Степанян. Він консультувався з істориками, аби правильно нанести орнамент на триметровій бронзовій скульптурі, виїжджав до Одеси подивитися на пам’ятник Дюку де Рішельє, щоб дізнатися, як Мартос зробив складки на накидці, адже ні фотографій, ні ескізів пам’ятника, зроблених Мартосом зі спини, не було.

Думки громадських організацій були різними, хтось був за, хтось був проти. Але я був упевнений: історичну справедливість треба відновити – повернути на “рідний” постамент скульптуру батька-засновника міста, і тоді все у нас піде на лад. Провели опитування серед містян “Чи потрібно відновлювати пам’ятник засновнику міста?”. Більшість голосів була за відновлення. Далі треба було знайти гроші, адже з бюджету брати для таких робіт не можна. Я прочитав про так званий “народний метод”, коли гроші дають всі хто хоче і скільки може, тож вирішив зібрати необхідну суму таким ось чином. А ще згадав, як в Атланті – це Південний штат Америки, після Олімпіади розбудували площу й виклали доріжку із цеглин: посередині були імена переможців, а з боків прізвища людей, які жертвували для розбудови цієї площі гроші. Ми пішли схожим шляхом: оголосили, що прізвища людей, які здадуть понад 10 тис. грн, увіковічаться на пам’ятній табличці. Першим необхідну суму, аби дати приклад, поклав я сам. Таким чином зібрали необхідну суму грошей і народний метод ефективно спрацював. Цілком справедливо називати відновлений пам’ятник досягненням громади Херсона. Одночасно реставрували сквер навколо, і дали йому ім’я «Потьомкінський».

Чому була така впевненість, що все буде добре, як тільки пам’ятник відновиться?

А Потьомкін був дуже удачливим. У військових справах, у своїх починаннях, втіленні майже фантастичних ідей. За 10 років активної діяльності з’явилися і розбудовувалися Херсон, Севастополь, Миколаїв, Мелітополь, Кривий Ріг, Одеса. Перше місто, яке він заклав, було Єкатеринослав – сьогоднішній Дніпро. За такий короткий термін він дав дихання Таврійському краю і цей край почав розвиватися. У мене є книга “500 людей, які залишили свій слід в історії розвитку людства”, у ній вписане ім’я Потьомкіна. Так це 500, а є ще 100 – і там теж є його ім’я. Цікаво, але для економіки 2003 рік став переломним – місто почали помічати і ділові люди, і дипломати. Херсон розкрився, до нас почали приїжджати на екскурсії. Тобто, цією подією ми зробили Херсон привабливим для туристів та інвесторів. Я теж Вас запитаю: які візитівки Херсона Ви сходу згадаєте?

Наприклад, найперше, що зустрічає будь-який подорожній – це вхідна група з колонами на Миколаївському шосе.

Маєте на увазі арку? Давайте на ній зупинимося. Теж моя ідея. Річ у тім, що коли я десь подорожував, то весь час шукав цікаві моменти, які можна було б реалізувати у Херсоні. Звісно, ідей було більше, ніж можливостей, але від того бажання їх втілювати не змінювалося. От при в’їзді у місто зі сторони Антонівки умовний знак міста був – це стела з надписом “Херсон”. А зі сторони Миколаївського шосе ніякого знаку не було, окрім, звісно, знаку ДАІ. І я вирішив поставити такий знак у грецькому стилі, тим більше, що греки тут спочатку жили. Ви знаєте, чому у Грецької церкви на Богородицькій саме така назва? Нічого грецького в ній немає, окрім того, що будували греки і тому її так стали називати. До речі, зведення почали фактично з дня заснування міста. Так от, ми з головним архітектором Григорієм Ходіним зупинилися на елементі грецької архітектури – арці. А якось читав, що головний будівельник нашого міста – Микола Корсаков, підписував свої листи й донесення фразою “Из благополучного града Херсон…”, ця фраза мені дуже сподобалася і я вирішив, що вона буде доречною на арці. Таку ідею – ескіз арки з надписом, виставили на громадські обговорення. Комусь ідея сподобалася, комусь ні, але більшості все-таки сподобалося. І от, в інтернеті ескіз “висить”, а грошей у бюджеті немає. Тоді я звернувся до бізнесменів – давайте зробимо щось хороше й помітне для міста, а ваші імена запишемо у пам’ятній табличці. Так з’явилася одна з візитівок Херсона, зображення якої розміщують на сувенірах і листівках.

Тричі міський голова. Що допомагало вигравати вибори?

Головна посадова особа міста, за українським законодавством, об’єднує в собі функції і політика (голова місцевої ради), і управлінця-господарника (голова виконавчого комітету). У різних країнах діють різні моделі самоврядування. Є міста, де мер – це тільки політична фігура, і окремо мер, який керує міським господарством. Це дві різні посади. Міського голову обирають зі складу ради, а для управління міським господарством наймають на роботу менеджера. Я вигравав можливо тому, що політизованість суспільства була набагато меншою, ніж зараз. Люди надавали перевагу кандидату, який міг дати раду непростому господарству міста. Україна йшла шляхом посилення політичної платформи організації громадського процесу, тому зараз обирають мерів та депутатів не стільки за принципом господарності, умінь донести свою управлінсько-економічну програму, а більше за політичними уподобаннями. Коли я вперше йшов на вибори, свою програму позиціонував як 100% економічну. Після виборів переорієнтовував діяльність депутатів і працівників виконавчих органів на єдину й однакову для всіх політику – політику міського господарства. Казав: політика була на виборах, гасла, знамена – все залишаємо за стінами міськради, тут ми маємо дбати за наше місто. Мені не однаково, як розвиватиметься Херсон. Або хоча б яким чином місто буде експлуатуватися, щоб надавати ті послуги, які має надавати місто його жителям. Місто для цього будувалося й для цього утворювалася його управлінська структура.

Чинного міського голову можна було б просто критикувати, чи ігнорувати, чи мудрувати, тільки це не мої принципи. Багато в чому наші з Ігорем Колихаєвим думки збігаються. Боротьба закінчилася після підрахунку голосів, переможця оголосили і далі, ми, як боксери після завершення поєдинку – поїли разом пончиків, потиснули руки й пішли працювати. Він говорить мені – колишніх мерів не буває, а я, у відповідь кажу – тепер Ви мер Херсона, і мій обов’язок допомагати меру міста, яке я люблю. Цю любов буду реалізовувати через корисні Херсону і його жителям дії. І користуючись нагодою вітаю Херсон, всіх його мешканців з Днем нашого улюбленого міста!

Джерело