Олександр Ярема: «Зліпити» роль — і закохатися

Усі фото Ігоря Бойченка

Виявляється, він херсонець! Олександр Ярема — актор Київського ТЮГу на Липках, ведучий програми «ВусоЛапоХвіст», якого на цьогорічній «Мельпомені Таврії» ми бачили у виставі «Homo Soveticus» Харківського театру «Ампулка». Дізнатися про земляка докладніше було вкрай цікаво.

Олександре, то Ви справді херсонець?

Народився я у Миколаєві, а коли мені було 6 років, батьки переїхали у Херсон, тож усе моє свідоме дитинство пройшло у Херсоні.

В якій школі вчилися, чим захоплювалися?

У 21-й школі, вона в Антонівці. Зараз це дуже крута школа. Займався в гуртках, до речі, ми виставу грали в ДКТ, то я там ще малим виступав — співав у хорі. Взагалі-то мене покидало — я і в палаці суднобудівників займався, і в палаці піонерів співав. Ще був у нас хор, який голосно називався: «Хор телебачення і радіо» — у палаці культури чи то «Харчовик», чи то харчоторгу — на вулиці Декабристів, у дворику. Я закінчив музичну школу, потім вступив до Херсонського музичного училища. Фах у мене був «Хорове диригування».

Але чому, займаючись музикою, обрали професію акторську?

Завжди любив лицедійство — такі кривляки-виступаки. А після училища був вибір: або в консерваторію — або в театральний. Спочатку в консерваторії пройшов якийсь відбір, мене слухав сам Огнєвий покійний. Мене брали зразу на другий підготовчий курс, кажуть: спробуйте, тут треба ще на перший підготовчий курс поступити, а вам пропонують другий. А в мене ж амбіції: ні — кажу! І пішов у театральний поступати, там якісь проби пройшов — але в перший рік «пролетів», бо не склав українську літературу. Я так собі потім аналізував: поступають зразу після школи, а в мене було музичне училище, і я робив акцент на музиці, а не на предметах шкільної програми.

Тож повернулися до Херсона?

Так. Потім я взнав, що в нашому театрі Куліша організовується студія, і рік я був при студії — нас вчили, ми виходили на сцену — як актори допоміжного складу, як масовка. Так що це мій рідний театр, я тут майже всіх знаю. А наступного року я все-таки знову поїхав — і вступив.

І після навчання залишилися в Києві?

Всім хотілося зачепитися у столиці. Художній керівник ТЮГу був у нас на дипломних виставах — зробив собі помітку. Загалом, раніше було складніше потрапити до театру — зараз, мені здається, простіше. Бо ми в інші театри стукали — ні, кажуть, нам не треба. А зараз я знаю, молоді актори ходять, якось пробиваються…

У ТЮГу і зараз працюєте?

Так, є у мене три вистави, які я граю.

Але є інші проекти — в інших театрах.

Контрактну систему багато акторів не сприймає. А я цього хотів із самого початку, ще коли вчився. Чому я маю сидіти в одному місці, а не працювати в одному театрі, в іншому? Нарешті цей час прийшов! З режисером Максимом Голенком, який поставив «Homo Soveticus», в мене це вже четверта робота. Якось він мене знайшов — я навіть не знаю, як. Домовилися про зустріч — і я забув про неї, чесно кажучи. Сиджу собі спокійно в ТЮГу — а він мене дзвонить, каже що ми домовлялися. Я собі думаю: ну мені і так добре, я не зайнятий — навіщо себе навантажувати? Але раз зустріч призначив, іду і вирішую: як би так красиво сказати: ні. Але ми з Максимом 5 хвилин поспілкувалися — і що, ви думаєте, я йому сказав? Я сказав: так. Він мене запросив у виставу «Королева краси» по МакДонаху, в театрі «Золоті ворота». Репетиції були дуже напряжні — в нього зовсім інший підхід до роботи. Я кричав, я пищав, я не розумів, що відбувається — а в результаті вистава відбулася, і дуже гарна вистава. В ній я граю жінку — Мег, якій за 70 років, вона живе з дочкою, вона завжди сидить на горщику… Актрисі-жінці, мабуть, було б незручно таке грати, а коли мужик — то воно як пародія виходить. І з тих пір в нас із Максимом склався такий тандем. Потім він робив в Києві проект «Афродизіак» — вистава на арені цирку. Там я дві ролі граю, одна з яких теж жінка — мадам Фрашон, така збоченка. Зараз в Дикому театрі ми зробили «Лейтенант з острову Інішмор» по МакДонаху — ця вистава увійшла в шоукейс. Стас Жирков (дуже крутий режисер, зараз №1) запросив у виставу «Тату, ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота» — це одна з моїх найулюбленіших робіт. А з Максимом у нас зараз ще дві роботи запускаються паралельно. Одна з них в Одесі — така копродукція з київськими та одеськими акторами. (І тут вітається Римма Зюбіна — запрошує Олександра подивитися виставу « Різня», де вона грає). Ми з Римою якраз будемо у новій роботі в Києві зайняті у Тамари Трунової — робимо виставу «Погані дороги».

Чималий такий список театральних проектів… А як складаються стосунки з кінематографом?

Куди запрошують — туди і йдемо. Бо за це живемо — в кіно зовсім інші гроші. А театр більше для душі.

Так скромно. А подивишся на фільмографію — список солідний…

То більше епізоди. Хоча були і побільше ролі, як Карасик у серіалі «Пока станица спит».

То взагалі українські фільми чи російські? Знімалися в У краї ні ?

Так. Я загалом в Росії був ще у школі — нас вивозили 2 рази в Ленінград. І все. В Росії не був і в кращі часи — тому що не запрошували.

Тож совість абсолютно чиста…

Раніше я, може, і працював би, а зараз про це абсолютно не може бути мови.

Наші актори ображалися, що перевагу завжди віддавали російським акторам — і у творчих, і у фінансових питаннях…

Було таке ставлення, що ми якісь другорядні, що повинні бути «медійні обличчя». Зараз уже менше запрошують російських артистів — багато кастингів проводять, і знімаються актори з усіх областей, херсонські теж.

До речі, з херсонськими колегами спілкуєтесь?

Авжеж! І з Серьожою Кияшко, і з Сашею Мельником на зйомках перетинаємося, і це дуже приємно. З Серьожою разом знімалися в проекті «Село на мільйон», і коли він був в театрі «Золоті ворота» бачилися часто, а зараз він перейшов у театр на лівому берзі, то вже менше. Василь Андрійович Чорношкур взагалі ходить на всі вистави — жодної вистави ще моєї не пропустив. Звичайно, хотілося б, щоб зустрічей було більше.

А роль ведучого програми «ВусоЛапо Хвіст » на телебаченні сподобалася?

Був у мене такий момент, і я дуже цьому радію. Я хотів — і воно мені прийшло: та передачка, яку я міг би і хотів би вести. Але уже довгим був кастинг. Десь півтора року мене періодично викликали — раз на три місяці. Проект таки запустили, але про кожну передачу я думав, що вона остання, бо на телебаченні рейтинги — це все. Після першої передачі рейтинг був дуже маленьким, але потім таки пішов угору. Але все одно кожну передачу мені здавалося, що то вже остання, що не дивляться. І так пройшло сім років… Для такої програми це дуже багато. Це у мене єдиний проект на телебаченні, і я тішуся з того, що він в мене був.

До Херсона приїжджаєте часто?

Батьки ж тут живуть, щороку приїздимо, стараємося хоча б ненадовго.

Батьки пишаються вашими досягненнями?

Так, вони були на виставі. І загалом батьки мене весь час підтримували. Тато мене возив на ці хори з одного палацу в другий…

В Херсоні з виставою були вперше?

Так. «Мельпомені» вже 20 років, а я вперше приїхав. Думав, в Херсоні буду 2 рази виступати — але не вийшло другу виставу в театрі зіграти, саме в театрі (напередодні вистави « Тату , ти мене любив? » , яка була заявлена на « Мельпомені Таврії», травмувався актор, тож, на жаль, її довелося замінити) . Але я думаю, що все ще попереду.

Про що мрієте?

Щоб все було спокійно у всіх, шоб була гармонія, щоб у родинах все було добре, щоб була робота. Буде робота — буде стабільність.

А професійно?

Я не знаю, що буде. Не знаю, яка роль прийде до мене. Але роль приходить — і тепер думаю: о, так я ж хотів зіграти таку роль, як цей Гольдінер! Це в мене зараз приходить усвідомлення. А про «Королеву краси» звідки я міг знати? А краще, мабуть, і не знати — отримати роль, «зліпти» і закохатися у неї. Прем'єра відбулася — тепер можна шліфувати, якісь фарби додавати, а потім — бантики домальовувати…