Операція ліквідація

26 січня 2022 року Довженко-Центр передали від Міністерства культури та інформаційної політики (далі МКІП) до сфери управління Держкіно. Як цілісний майновий комплекс. Як «підприємство», яке має генерувати прибутки. Мета – ефективне управління об’єктом державної власності.

Питання, на яке ми повинні вимагати відповіді від влади разом: чому дотепер інституції культури, які примножують суспільне благо і працюють на розвиток людського капіталу, — як от Довженко-Центр, комунальні музеї, заповідники чи театри — трактуються державою як прибуткові підприємства і управляються, як «майно»?

Ще перед тим, у листопаді 2021, Держкіно вивели із підпорядкування МКІПу і перепідпорядкували Кабміну, нарівні з:

• Бюро економічної безпеки України;

• Державною інспекцією ядерного регулювання України;

• Фондом державного майна України;

• Національним агентство України з питань запобігання корупції;

• Антимонопольним комітетом Укрaїни;

• Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей;

• Національним агентством Укрaїни з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Питання, на яке ми повинні вимагати відповіді від влади разом: яка мета і мотив такої зміни підпорядкування Держкіно, яке займається фінансуванням українського кіно і телесеріалів на сотні мільйонів гривень щороку, окрім того, що воно вийшло із підпорядкування одного теле-менеджера/міністра Олександра Ткаченка, до інших «теле-менеджерів» — з ОП?

12 січня 2022 року, так і не запрацювавши, були ліквідовані два центральних органи виконавчої влади: Державна інспекція культурної спадщини України і Державна служба охорони культурної спадщини України. Метою їх створення був чіткий розподіл повноважень між органом, що формує політику (МКІП), і органами, які її реалізують — інспекцією і службою.

Питання, на яке ми повинні вимагати відповіді від влади разом: яку мету переслідує МКІП погоджуючи таку ліквідацію і залишаючи за собою право видавати довідки, погодження і дозволи, які підписують цілий міністр і його заступники?

Власне кажучи, ми розуміємо, що ці питання риторичні і свідчать про одне: у влади немає жодної стратегії і жодної притомної пропозиції суспільству, як може чи повинна, на її думку, функціонувати сфера культури.

Рішення, які ухвалюються, у кращому випадку стають відомі під час публікацій порядку денного засідань уряду, не проходять жодної експертизи, чи навіть притомного публічного обговорення. Принаймні, суспільство нічого не знає про спорадичні і спонтанні рухи МКІПу, яке насправді не атакували два роки, не чіпали, не критикували, не «укрупнювали», а навпаки звужували сфери відповідальностей, підпорядковуючи Держтуризм чи Держкіно іншим органам влади.

На сайті чи фейсбук-сторінці МКІП, чи й міністра, нема жодної інформації про важливі зміни і їх причини та наслідки, нема вмотивованої позиції чи роз’яснення рішень уряду (заява про відставку пана Ткаченка через виведення з управління МКІПу Держкіно, яка так і не відбулася, мало про що інформує суспільство).

Чи не залишилось ще ліквідувати Держагентство мистецтв і мистецької освіти, бо попри його створення і існування жодна установа йому в управління не передана і жодними повноваженнями і ресурсами, крім власних зарплат, вони не розпоряджаються? Тоді міністр все ще буде погоджувати штатні розписи і премії керівникам у «штатних» театрах чи музеях (складно собі уявити це про Міністра культури Польщі чи Швеції)?

Можна теж заодно підпорядкувати Кабміну або Держкіно УКФ, бо міністерство так і не може дати собі раду ані з вичищенням авгієвих стаєн його Наглядової ради, яка в ручному режимі обирає чи викреслює майбутніх експертів Фонду, ані з ОП, яка не бажає замінити у Наглядовій раді УКФ своїх представників, які оголосили про відставку.

З такими репутаційними втратами далеко не заїдеш, навіть якщо ти роздав статуси національних «сільським клубам» і особисто приймаєш проміжкові результати ремонтів під назвою «Велика реставрація».

Напрошується висновок, що і у культурі бачимо ситуацію персонального перетягування ковдри, конфлікту на рівні міністерства і ОП, конфлікту всередині Міністерства між міністром і першим заступником, бачимо, що відбувається перерозподіл сфер упливів на ресурси — підкилимна вовтузня людей із незрозумілими намірами, відсутністю стратегічного бачення і повною ігнорацією спільноти.

Усе це ослаблює і так знекровлену державу, не додає їй спроможностей у глобальному світі і точно не дає відповіді на питання: хто ми є? які ми є? куди ми, врешті-решт, ідемо і для чого?

P.S. Хоча здатність міністра провести у «Софії» екскурсію англійською мовою для Бориса Джонсона справді зворушує і захоплює.

Ірина Подоляк , колишня заступниця міністра культури, молоді та спорту.