Розмови про «план Маршалла» лише відволікають від необхідних реформ

Сучасна ситуація в Україні дещо нагадує початок 90-х років, коли економіці країни довелося оговтуватися від неочікуваного розірвання налагоджених торговельних і виробничих ланцюжків та пристосовуватися до кардинальних геополітичних змін. Аби допомогти новій державі впевнено стати на рейки ринкової економіки, посаду Виконавчого заступника міністра фінансів в першому уряді незалежної України зайняв професор Олег Гаврилишин.

У 2014 році, коли ситуація у країні знову зазнала карколомних змін, він очолив консультативну раду при Міністерстві економічного розвитку та торгівлі. Між тим Олег Гаврилишин займав керівні посади в МВФ, співпрацював із різноманітними міжнародними агентствами Канади та викладав економічні науки в університетах Торонто, Брюсселю, Женеви, Вашингтону, Кінгстону та Києва.

Укрінформ розпитав пана Гаврилишина про його рецепт успіху України.

— Минулого року Україна нарешті продемонструвала довгоочікуване економічне зростання. Чи вдасться зберегти цей тренд у майбутньому?

— Думаю, що вдасться, однак рівень цього зростання поки що дуже скромний. Якщо за два роки ми втратили близько 20% ВВП, а зараз вийшли на щорічне зростання у 2-3%, то лише на попередній рівень повертатимемося щонайменше 7 років. При цьому, ураховуючи сучасне становище України, її рівень розвитку, перехідний економічний стан, економіка повинна щорічно збільшуватися на 5-7%. Аби цього досягти, необхідний значно більший поступ у реформах. Не буду навіть знову повторювати, що саме слід робити, адже це вже багато разів розповідали різноманітні спеціалісти. Кожен добре знає, як необхідно діяти.

— Якщо все відомо, то чому тоді в цьому напрямі робиться недостатньо?

— Однією з очевидних причин, що ускладнюють роботу, є військові дії. Хоча вони самі по собі не заперечують реформування, швидше навіть навпаки. Мені дуже подобається вислів Анни Еплбаум: «Чи не найкращою зброєю України у боротьбі з Росією є економічний успіх». Необхідно показати світу та особливо Росії, що ми рухаємося уперед. Правда, не можна забувати і про відповідальність за ведення воєнних дій та підтримку армії.

— Говорячи про зміни у країні, однією із найсуттєвіших реформ останнім часом була пенсійна. Як ви її оцінюєте?

— Я б не надавав пенсійній реформі надто великого значення для розвитку української економіки. Безумовно, вона потрібна, адже у пенсійній структурі існують недоліки, невиправдані перевищення для окремих категорій громадян, що створюють проблеми для загального балансу. Однак, ця реформа не допоможе пришвидшити зростання ВВП. У цьому плані я би у першу чергу говорив про земельну реформу, яку чекають уже чверть століття. Україна нині залишається однією із усього кількох держав світу, у яких немає насправді вільної приватної землі. Це абсурд! Треба покінчити із цим і бути цивілізованою країною. Необхідний продаж землі, а не оренда на 100 років абощо.

— Які іще пріоритети у реформуванні ви би виділили?

— Останні два роки дуже повільно рухається дерегуляційна реформа, полегшення роботи малого та середнього рівнів. Також в українському уряді має бути порушено питання щодо відновлення рейдерства. Чому воно знову почалося? Треба знайти причини і негайно покінчити із ними. 

— Суттєвою проблемою України є масштабна тіньова економіка. Як її зменшити ?

— Люди йдуть у тіньову економіку, адже натикаються на рейдерство та надто складну, зарегульовану бюрократичну систему. Відповідно, найкращий спосіб зменшити тіньову економіку – збільшити мотивацію людей покинути її. Ніде у світі бізнесмени не мають нічого проти того, аби платити податки, але вони хочуть знати скільки платять і навіщо. Вони не хочуть, аби на них насідав якийсь інспектор. Чому податківці не сидять у кабінетах мільярдерів та мільйонерів, а приходять до малих підприємців, із якими легше впоратися? Якщо припинити робити це, дати бізнесменам працювати, полегшити для них усі процеси, дозволити придбати землю, на якій стоїть їх підприємство, то вони будуть раді вискочити з тіні на відкрите світло.

— А як щодо проблеми корупції? Яким чином подолати цей феномен, що так глибоко укорінився в суспільстві?

— Дерегуляція, приватизація землі та непотрібних державі підприємств – усі ці реформи разом будуть зменшувати корупцію. Єдиної панацеї не існує. Як економіст я одразу вбачаю у нетранспарентністі причину корупції. Необхідна більша прозорість, при чому не в одній окремій системі, а загальна, особливо на рівні ІТ. Не варто забувати і про покарання тих, хто отримував найбільший зиск від корупції. Я підтримую грузинський підхід, коли злісних неплатників не садили одразу до в’язниці, а вимагали повернути податковий борг. Панове, віддавайте суспільству та державі те, що свого часу забрали у нього!

— Протягом останніх кількох років Україна уклала щонайменше дві важливі угоди про вільну торгівлю: з Канадою та ЄС. Ураховуючи відносну слабкість економіки України, чи варто країні рухатися шляхом відкриття власних ринків?

— Україна вже є відкритою і повинна такою залишатися. Необхідно далі лібералізовувати торгівлю, дотримуватися положень Угоди про асоціацію.

— Тобто вдаватися до протекціонізму, як це роблять США, не варто?

— Абсолютно ні. Я і для Америки це вважаю неправильним, а для меншої країни — тим паче. Чим менша країна — там вигідніше їй бути відкритою для торгівлі. Теоретично Україна має достатньо велику економіку, аби сама для себе виготовляти автомобілі. Однак, навіщо це робити? Ми вже спостерігали за таким експериментом 70 років у Союзі і усі погоджуються, що він не був вдалим.

— Залишаючись відкритою, Україні конче необхідно залучити іноземні інвестиції, але як це зробити в умовах війни?

— Не бачу іншого шляху, ніж економічне зростання через завершення реформ. Так, поки йде війна, багато зацікавлених зовнішніх інвесторів вагатимуться. Однак, чим більше виникатиме можливостей, чим менше ставатиме корупції, чим повніше проводитиметься дерегуляція – тим уважніше до України приглядатимуться інвестори. Думаю, що попри  нестабільний стан в Донбасі, багато інвесторів із країн Центральної Європи, які демонструють економічний бум, нарощуючи експорт до решти ЄС, побачать можливість відкриття підприємств в Україні. Так само, як свого часу до них зі своїми інвестиціями прийшли Західні європейці. Полякам, чехам чи словакам працювати в Україні легше, ніж французам, данцям чи британцям. Все-таки нас об’єднує багато історичних та мовних аспектів.

— Чи вважаєте ви реалістичним затвердження нового так званого «плану Маршалла» для України, у рамках обговорення якого йдеться про інвестування в Україну мільярдних коштів? 

— Не думаю, що це реалістично і не певен, що потрібно. Подібне обговорення відволікає від необхідних реформ та створює враження єдиної можливої панацеї.

— Свого часу ви були членом ради експертів при Кабміні. Нині вона вже не діє, але існує дуже багато інших дорадчих служб. Наскільки вони корисні?

— У будь-якій країні до думки експертів слід прислухатися, хоча автоматично дотримуватися їх порад не треба. Хорошому державному лідеру потрібне бажання та воля рухатися уперед, а також відсутність страху не бути переобраним. Саме цей страх є найшкідливішим політичним елементом у всьому світі. Постійна думка про вибори доводить до популізму, а нам він абсолютно не потрібен. 

— Запит на реформи в Україні є вже кілька років, але вони все ж просуваються дуже повільно. Чому?

— Було б бажання – знайдеться спосіб. В Україні існує прошарок бізнесменів, яких я називаю мінігархами, що мають майна не на мільярд, а на двісті, сто чи навіть п'ятдесят мільйонів. У них теж є свої інтереси та лобі, що не завжди збігаються із запитами ширшого суспільства. Ці люди дуже міцно тримаються і з ними слід поводитися рішуче. Однак, і їм прискорене економічне зростання України принесе зиск. Так, у найближчій перспективі відсутність корупційних доходів зменшить дохідність, однак у разі щорічного зростання на 5-7%, вже за 15 років економіка України буде вдвічі більшою. Менша частка ринку, однак значно більший економічний «тортик».

— Тобто, великі капіталісти взагалі не мають іти у владу?

— Я – економіст, який протягом усього свого життя підтримує концепцію ринку та капіталізму, тож я не маю нічого проти багатих людей. Так само й не проти, аби дуже багаті йшли у політику. Мені Трамп не дуже подобається, але зовсім не тому, що він великий капіталіст. Однак, у лідера країни я би хотів передусім бачити лідерство. Він має визначити проблеми суспільства, сформувати бачення та рухатися вперед, забувши про власну кишеню.

— Цього року Україна посіла 76-те місце у рейтингу «Doing Bussiness», але Президент Порошенко прагне, аби наша держава входила до першої півсотні. Якими є три головні реформи, що дозволять досягти цього? 

— Я вже говорив про земельну та дерегуляційну реформи, але хочу ще нагадати про один аспект, що стосується усіх сфер життя — верховенство права. Суд повинен розглядати справу бізнесмена із капіталізацією у 100 тис так само, як і у 100 млн. Сподіваюся, цьому сприятиме антикорупційний суд. Я би ще звернув увагу на те, що після проведення конкурсів на заміщення посад суддів, 70-80% кадрів залишилися старими. Всіх замінити неможливо, але такі показники теж не свідчать на користь якісного судового процесу. Слід придивитися і до можливості запровадження системи спеціальних комерційних судів, на кшталт тих, що діють у країнах ЄС. 

— Наостанок хотів поцікавитися, чи плануєте ви повернутися на державну посаду в Україну?

— Бажання у мене може й бути, але не все залежить від мене…