Співробітники СІЗО перебувають у таких же ганебних умовах, як і ув’язнені

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ

У травні 2016 року рішенням українського уряду почалася ліквідація Пенітенціарної служби України. У Міністерстві юстиції наголошували, що процес тривалий і не можна говорити про великі успіхи відразу. Тим часом на розгляд Верховної ради Мін'юстом і народними депутатами вносилися законопроекти, які, як зазначалося в пояснювальних записках, мають реформувати пенітенціарну систему та покращити умови ув'язнених. Один із таких – законопроект № 7337 «Про пенітенціарну систему», внесений у листопаді минулого року до ВР низкою народних депутатів. 

Коли можна розраховувати на розгляд відповідного законопроекту в парламенті та чи є зрушення в реформування пенітенціарної системи розповів заступник міністра юстиції Денис Чернишов у ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу.

— Денисе Вікторовичу, то коли можна очікувати на винесення в зал законопроекту «Про пенітенціарну систему»? Які настрої в парламенті? 

— Ми зараз домовляємося з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм, щоб нам виділили один день пленарного тижня ВР на всі законопроекти, пов'язані з пенітенціарною системою. 

Загалом ми б хотіли, щоб ВР розглянула 4 законопроекти: законопроект «Про пенітенціарну систему», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання кримінальних покарань та організаційно-правового забезпечення діяльності органу пробації», «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок)», який буде виноситися на розгляд парламенту в другому читанні, якщо ми домовимося з керівництвом Верховної Ради, і законопроект про визначення статусу тих осіб, які залишилися на непідконтрольних територіях, але відбували покарання. 

Щодо законопроекту «Про пенітенціарну систему» з депутатським корпусом нині практично повне порозуміння. До того ж, саме депутати були  ініціаторами винесення цього законопроекту і склали основу авторського колективу. Разом із ними ми визначили метою ініціативи не виконання покарань, а все ж таки ізоляцію певною мірою,  ресоціалізацію і реабілітацію правопорушників. 

— Чи не передбачено у новаціях, які пропонуються названими вами законопроектами, компенсації особам, котрі перебувають по кілька років у СІЗО в очікуванні вироку? На жаль, Україна має багато подібних випадків…

— У цих законопроектах – ні. Зрозуміло, якщо людина перебувала в СІЗО рік чи два, наприклад, а потім суд визнав її не винною, то цей же суд може призначити і компенсацію. 

У нас дуже багато випадків, коли саме на основі названих вами підстав люди подають до Європейського суду з прав людини і суд призначає компенсації. Зрозуміло, що ті компенсації треба виплачувати. 

— Про які суми компенсацій ідеться?

— Різні є випадки, відповідно – різні суми. Буває, суми виплат сягають 15, 20, 40 тисяч євро. 

— Із 1 січня цього року суди можуть призначати для правопорушників пробаційні програми. Скільки уже таких програм застосовано?

— Для того, щоб суд прийняв рішення щодо правопорушника, враховуючи думку і пенітенціаріїв, складаються досудові доповіді працівниками пробації. Це дуже велика робота, тому що вони повинні відслідкувати соціальний статус, поводження правопорушника в родині, у суспільстві, на роботі, скласти його портрет, з'ясувати, чи є він соціально небезпечним. 

На основі цієї доповіді суд може вирішити, чи позбавляти волі правопорушника, чи утримувати його в місцях позбавлення волі, чи, ймовірно, він може пройти пробаційні програми, не будучи ув'язненим. 

Статистики щодо подібних рішень суду ще немає, але вже є десятки тисяч складених досудових доповідей. Ми цим закладаємо підгрунтя для подальшої статистики рішень суду, які будуть спиратися в тому числі й на ці досудові доповіді.

Але, наголошую, факт наявності такої кількості досудових доповідей уже щось значить. Це вже статистика, яка показує, що  пробація запрацювала. 

— Чи не станеться так, що пробація розвинеться в Україні настільки, що відпаде потреба в СІЗО?

— Це неможливо. Поки що наше суспільство до цього не готове.

— Загалом, чи популярна в Україні практика виправдувальних вироків?

— Ми ж останній ланцюжок у цьому і навіть не бачимо перебіг усіх судових процесів, які тривають щодо правопорушників. 

Я вважаю, в Україні не зовсім правильна практика направлення людини в СІЗО. В слідчий ізолятор треба поміщати соціально-небезпечних осіб, які можуть створювати тиск на свідків, на слідство, а в нас всіх таврують злодіями, а потім декого через два роки відпускають.

— Ви згадали законопроект про визначення статусу тих осіб, які залишилися на непідконтрольних територіях, але відбували покарання. У чому його суть?

— Це новий законопроект, серед ініціаторів якого також є депутати. Як знаєте, зараз омбудсмен проводить велику роботу щодо повернення наших ув'язнених із непідконтрольних територій. А який у них статус? А якщо строки їхнього ув'язнення закінчилися під час перебування на непідконтрольній території? А чи розповсюджувався на них «закон Савченко»? Є багато речей, які треба врегулювати. Цей законопроект їх регулює.

— Нещодавно омбудсмен Валерія Лутковська провела переміщення 20 українських засуджених із місць несвободи так званої «ДНР». Яка їхня доля?

— У всіх них є вироки. І якщо виникають певні питання щодо котрогось із переміщених засуджених, звертаємося до суду. Ми виконавці й не можемо самостійно їх вирішити. 

— Можете назвати, скільки ще ув'язнених відбувають покарання на непідконтрольній території?

— Я думаю, що і в омбудсмена немає коректних цифр. Немає чому: тому що ми ж не знаємо, за яким законом вони там перебувають. Якщо з «ДНР» у нас є хоч якась інформація, і ми не можемо все одно назвати її коректною, то із «ЛНР» у нас дуже поганий інформаційний зв'язок. До цього часу жодної особи з «ЛНР» на підконтрольну Україні територію не було передано. Причин ми не знаємо. Єдине, що нам відомо: на момент окупації на непідконтрольній українській владі території знаходилось близько 20 000 осіб. У Донецькій області – 9511 осіб, у Луганській – 6426 осіб, в Криму – 3295 осіб.

— У грудні відбувся масштабний обмін заручниками між бойовиками Донбасу та українською стороною 74 на 306 , а по факту 74 на 233. СБУ заявила, що всіх осіб, які повернулися з полону, будуть перевіряти. Чи бере в тому участь Міністерство юстиції?

— Ні. Ми ж не СБУ і не підрозділ СБУ.

— Чи є якісь зрушення у питанні щодо покращення умов утримання в СІЗО та установах виконання покарань?

— Перш за все хотів би зробити наголос, щоб усі це зрозуміли: гроші виділяє на будь-що не Мін'юст, не Міноборони, не Мінкульт, а Мінфін. 

Нам «закидають», що щось не доопрацював Мін'юст. Але ж ми кожного року подаємо бюджетний запит до Мінфіну, де вказуємо, що нам треба зробити. У відповідь чуємо: «Вибачте, грошей немає. Комусь ще гірше». Але ж це не відповідь! І ми зараз «бомбардуємо» наших колег із Мінфіну запитами. Розуміючи, що така ситуація, ми шукаємо альтернативні варіанти реалізації проектів перебудови перш за все СІЗО. Чому? Тому що в СІЗО перебувають люди під слідством. У Лук'янівському СІЗО, за статистичними даними, 60% людей знаходяться під слідством. Ще немає рішення суду щодо них і де-юре вони такі ж громадяни, як ми з вами. Тому тримати їх у таких ганебних умовах майже злочин.

Окрім того, наголошу, що в таких же умовах працюють і наші співробітники. Іноді чуємо, зокрема й у ЗМІ, що злодії заслуговують на життя у таких жорстких умовах. А як бути зі співробітниками? Вони перебувають в таких же умовах. Ми навіть для своїх співробітників не можемо зробити належні умови. 

До речі, в Україні є відповідні органи, які контролюють умови праці. Щось вони також не стукають у Мінфін і не говорять, що хтось порушує права співробітників СІЗО.

Пенітенціарна система завжди лежала під пилом у кутку і нікого не цікавила. 

— Цього року в державному бюджеті удвічі збільшені видатки на зарплату працівникам пенітенціарної системи. То вже відбулося обіцяне підвищення?

 — Так, співробітники будуть отримувати з лютого більше, аніж отримували в грудні минулого року. Принаймні, негативна динаміка звільнень працівників пенітенціарної системи – майже на зовсім мінімальному рівні. Головне, що в Одесі, Києві, Дніпрі в нас припинився відтік кадрів. Іноді не тільки зарплатня на це впливає. Почали про них (працівників пенітенціарної системи –  ред .) говорити, звертати увагу. А вони виконують архіважливу суспільну функцію.

— Які  зрушення у реалізації проекту приватно-державного партнерства, котрий передбачав залучення інвесторів до будівництва Лук'янівського та Львівського СІЗО?

— Щодо Львівського СІЗО до нас надійшла пропозиція від іноземного інвестора. Зараз цей проект аналізується.

А про Київське (Лук'янівське –  ред .) СІЗО всі говорили, що це ласий шмат, прогнозували тіньові оборудки і вважали, що Мін'юст хоче заробити на ньому якісь гроші. Але черги взяти участь у проекті немає. 

Ми звернулися до комерційних відділів посольств. За цим напрямом досить повільна реакція, але тим не менш, є певна зацікавленість китайців із приводу перебудов у СІЗО не тільки в Києві. 

Окрім того ми почали перемовини з муніципальною владою кількох міст, тому що за рахунок децентралізації у деяких містах з'явилися доходи в бюджетах. 

Ми прагнемо винести слідчі ізолятори із центрів населених пунктів. Розуміємо, що під лежачий камінь вода не тече, а від Мінфіну можна грошей чекати дуже довго, тому й шукаємо альтернативи. 

Це трішки дивно, бо це функція держави, але тим не менш.

 — Чи відбулися вже якісь перемовини з цього приводу? 

— Так, зокрема відбулися перемовини зі Львовом і Одесою. Ми у цій ситуації певною мірою замовники. У майбутньому, після будівлі нового СІЗО ті ділянки, на яких зараз будівлі СІЗО, передамо місцевій владі. Тому нам, власне, гроші як такі не потрібні. Нам потрібне нове СІЗО. 

— У жовтні минулого року в Лук'янівському СІЗО відкрили першу аптеку для заарештованих та ув'язнених – завдяки фінансовій підтримці Міжнародного комітету Червоного хреста. За вашими словами, то була перша з 10 аптек, запланованих до відкриття. Скільки вже таких відкрито, скільки ще планується відкрити і де?

— Принагідно хочу подякувати Червоному Хресту. Тому що саме Червоний Хрест повністю профінансував відкриття цієї нової аптеки: ремонт, інвентар, ліки. Зрозуміло, що вона користується великим попитом, бо наповнена сучасними ефективними ліками. Червоний Хрест розуміє – що нам потрібно і які саме ліки. 

Хотів би звернути увагу, що це перший у світі подібний проект Червоного Хреста. І це результат того, що ми відкриваємо пенітенціарну систему для зовнішнього світу і не приховуємо своїх проблем, а говоримо про них, закликаємо до їхнього вирішення. 

Згодом плануємо відкривати подібні аптеки у Дніпрі, в Харкові. 

Окрім того, маємо домовленості з Червоним Хрестом про відкриття ними лабораторії при СІЗО. Чому це дуже важливо? Бо СІЗО є першою точкою входу особи до пенітенціарної системи. Важливо на цій першій точці максимально обстежити людину на наявність у неї захворювань, інфекцій, щоб мінімізувати ризик їх розповсюдження.