«У Таїланді 95% людей ходять у медичних масках і без примусу» — мандрівник

країнський мандрівник Сергій Мазуркевич організував понад 15 успішних туристичних груп долиною Спиті, що у Західному Тибеті, і гімалайськими краями, три трекінги у важкодоступних високогірних полонинах. Він став першим українцем, якій піднявся на Канамо-пік (6000 м), багаторазово проходив перевали вище 5000 метрів. Сергій подорожує Азією, вивчає Індію і культуру Тибету вже 15 років. Він сходознавець, письменник і поет.

Взяти інтерв'ю у Сергія, який зараз живе у Таїланді, було цікаво. Тим більше, як виявилося, він мій земляк і залишив окупований Донецьк ще у липні 2014 року.

— Коли ви перебралися до Таїланду?

— Насправді повністю я не переїжджав ніколи. Просто виходило, що останні роки, років так 7-8, я більшу частину року проводжу в Азії. Перебувати в цих країнах мені комфортніше, ніж на Батьківщині через низку обставин. Починаючи з того, що мені цікаві ці культури – і Таїланду, і Індії. Правда, мені більш цікава культура Стародавньої Індії, ніж сучасної. Я проводжу зазвичай  місяці 2-3 на рік, іноді більше, в Гімалаях.

Тобто, мені цікава високогірна Індія, та, яку називають Малим Тибетом, або Західним Тибетом. Мене ваблять буддистські місця, де збережені тибетські традиції, монастирі, де все не змінювалося більше тисячі років. Якщо сказати метафорично – там небо стає ближче. Тибет – це космос. Там просто неймовірно красиво – таке блакитне небо, як там, знайти у світі взагалі дуже складно. Воно настільки проникливе… У Тибеті поєднання високих снігових гір з долинами, річками, і усього цього – з пронизливим блакитним небом, створює якийсь космічний ефект.

— Розкажіть про себе…

— Я виріс у Донецьку. Поїхав вчитися до Харківського юридичного інституту у 1986-му, коли мені був 21 рік. Радянський Союз. Я вчився на прокурорському факультеті, і за розподілом мав піти працювати до прокуратури. Але після другого курсу, після практики, побачивши все, що відбувається у судах, в прокуратурі і міліції, я зрозумів, що це явно не моє. І доклав усіх зусиль, щоб залишитися в аспірантурі на кафедрі наукового комунізму. Моя спеціальність була соціологія, і перша робота — на тему буддизму. Ця була перша і остання моя наукова робота.

Тоді я вже захоплювався йогою, почав вести групу з йоги і пішов з аспірантури. Це був 1990 рік, пішли послаблення, вже Союз розпадався, і нікому не було діла до розподілу і всього іншого. Тому я пішов у йогу і 6 років викладав її в Донецьку.

Потім зайнявся літературною працею. Передумови були, звичайно, бо я 4 роки працював головним редактором газети з йоги, вона називалася «Философия движения». Перші мої 6 книг вийшли у донецькому видавництві «БАО».

Потім на телебаченні працював у Харкові з 1998 року. З 1998 по 2000 рік вів рубрику «Наши мифы» у програмі «Витражи», що виходила на загальноукраїнському каналі IСTV (раніше виходила на Першому українському національному телеканалі та «Інтері»). Був автором формату і сценаріїв низки телевізійних проєктів – «Крымские каникулы», «Коллекция заблуждений», «Мир символов» та інших, також бував і ведучим.

— А скільки вийшло ваших книг?

— Загалом їх було видано 38. Серед них «Ключ к долголетию», «Творец самого себя», «Искусство быть мужчиной», «Йога для всей семьи», «Энциклопедия заблуждений. Мое здоровье», «700 ложных истин о любви, сексе и браке» та інші.

Також в «БАО» були готові макети п'яти нових книг серії «Энциклопедия заблуждений», які мали вийти у 2014-2015 роках. У Москві у видавництві «Центрполиграф» мала вийти збірка моїх розповідей «Серебряный браслет Ангкора». Але війна все змінила.

Одним з останніх був виданий в Україні наш графічний роман з художником Сергієм Захаровим «Дыра» («Діра»), який вийшов, окрім як українською, ще, по-моєму, 8 мовами. Це доволі відома історія. Сергій Захаров малював у Донецьку, коли війна почалася у 2014 році, він малював там карикатурно Мотороллу, Гіркіна… Потім його терористи все-таки «вирахували», заарештували, катували, на розстріл три рази виводили. І от ми це все у графічному романі спробували передати. І ще дуже мені дорога видана у грудні 2019 року у видавництві "Каяла" (Київ) книга "Космонавт на фрілансі". Це перший повноцінний збірник моїх віршів.

— Скажіть, а де вас застала нинішня війна на Донбасі?

— Якщо не помиляюся, ми з моєю дівчиною повернулися з Таїланду в аеропорт Донецька 19 березня 2014 року, і до від'їзду до Індії у липні я був у Донецьку. І все бачив на власні очі. Як чужинці разом з нашими люмпенами захоплювали місто. Як російське телебачення біле називало чорним, а чорне – білим. І я вважаю, що на совісті російських медіа крові не менше, ніж на тих, хто вбивав. Тому, коли мені хтось починає «заливати» про повсталий народ, то це явно не за адресою.

У мене до держави Росія багато особистих рахунків і усі ці «давайте дружить, обниматься, простим всё» – це не про мене.

І я скажу, що мої близькі люди і друзі, за рідкісним винятком, дотримуються такої ж позиції. Майже усі вони вже виїхали з Донецька і повернуться тільки з Україною і то не факт, що захочуть жити серед усіх цих «Рассея, помоги».

— Але все-таки, як ви стали мандрівником Азією?

— Якщо коротко – інтерес до Сходу і до Індії у мене був дуже давно.

Так вийшло одного разу, що мій близький друг, а він є президентом української федерації йоги, Андрій Сафронов, коли я був у нього в гостях, запропонував: «Що ми все про Індію говоримо. Пішли купимо квитки, та й полетимо». Так ми і зробили. Купили квитки, я розробив маршрут – і ми полетіли. Ця перша поїздка відбулася у 2004 році. Ми відкатали з ним 20 днів.

Потім була друга поїздка і так далі, потім я почав уже групи возити до Індії. А коли побував у Таїланді і сам об'їздив багато, почав туристичні групи возити і до Таїланду. Але в перші роки були поїздки на 20 днів, максимум на місяць, а починаючи з 2012 року вже почався період, коли я тут перебуваю на рік значно більше, ніж в Україні.

Причин багато. Одна – це, звичайно, те, що тут мені цікаво. Інша – Таїланд завдяки якимось особливостям підходить для життя навіть більше, ніж Україна. Не кажучи вже, що з листопада по квітень в Україні якось сумно жити у зв'язку з холодами. Пізня осінь, зима і рання весна у нас в Україні – не найприємніша погода, а мені більше все-таки подобається сонце, без нього зовсім важко. Тут ще, власне кажучи, є комфорт у плані відносин між людьми. І навіть якоюсь мірою, можливо, і ставлення держави до людей.

— У чому це виражається?

— Я завжди кажу, що Таїланд – це країна для людей. Звичайно, насамперед для самих тайців, хоча вони можуть бути і чимось незадоволені своїм урядом, приміром, як і всюди. Але тим не менш, це країна, яка дбає про своїх людей. Девіз королівської родини Таїланду: «Це наші зусилля допомоги народу – це та крапля, яка розходиться хвилями, колами, ми намагаємося допомагати всьому нашому народу». Хоча королівська родина не має ні законодавчої, ні виконавчої влади, але у неї є влада авторитету, і до неї прислухається усе керівництво держави.

Справді, існує дуже багато королівських соціальних проєктів. От я живу в північній частині Таїланду, в горах, а тут багато гірських народів, і я знаю, бачив, як королівська родина своїми фінансами підтримує величезну кількість проєктів допомоги цим народам.

Знаю, що 40 років тому тут була дуже серйозна проблема – наркотики, в цю злочинну сферу була залучена місцева молодь, наркотрафік йшов через Таїланд на захід і далі. І королівська родина доклала значних зусиль, щоб перепрофілювати зайнятість населення. Приміром, на півночі країни багато хто вирощував опіумний мак, так було вигідно, і нікуди від цього не дітися. Тоді замість каральних заходів людям запропонували вирощувати часник. Часник, звичайно, не коштує стільки, скільки мак, але королівська родина за рахунок своїх фондів доплачує селянам певні суми, що робить вирощування часнику вигідним.

Це один з королівських проєктів, а таких дуже багато.

А от вчора надійшло повідомлення, що уряд Таїланду оголосив про зниження цін на основні продукти і товари народного споживання, які зараз в умовах карантину можуть знадобитися. І з точки зору турботи про простих людей – це добре.

Так, з 30 червня знижуються ціни на цілу низку товарів першої необхідності, які підлягають державному ціноутворенню. І зниження доволі значне – від 5% до 58%. До продуктів, ціни на які знижені, відносяться, зокрема, рис, пальмова олія, молоко, заморожені продукти, соуси та інше. Крім того, подешевшали туалетний папір, товари для особистої гігієни, засоби для миття посуду.

— До речі, про карантин. Як це все у вас виглядає?

— Він тут, у нашому містечку Пай, дуже м'який. Ніхто ніде за тобою не ходить. Я беру велосипед і спокійно катаюся по горах, по 40-50 км намотую по селах. Але ношу маску. Це навіть як знак ввічливості, тому що знаю, що місцевим буде спокійніше, якщо іноземець буде у масці. Для мене це не складно.

До Таїланду я був у Камбоджі і побоювався тоді, що можу до Таїланду не потрапити. У мене були квитки, і я з Камбоджі вилетів 17 березня, а з 18 березня вже перестали літати літаки. По-моєму, Таїланд у 20-х числах березня припинив авіасполучення з усіма. Тобто, орієнтовно карантин тут почався в 20-х числах березня. Проте в різних регіонах по-різному, у місцевої влади є якісь можливості варіювати карантинні заходи. От наша гірська провінція з 1 квітня закрита на в'їзд і виїзд. І зараз ми звідси не можемо виїхати. Але нас, звичайно, усіх хвилювало питання віз. Якщо віза закінчується, ти будеш порушником закону, а цього нікому не хочеться. І у Таїланді було ухвалено рішення дуже гуманне – про візову амністію. Тобто, усім зараз продовжили візи автоматично, потім дивитимуться далі. Це логічно, тому що з Таїланду зараз можна полетіти лише евакуаційними рейсами, які проводить Росія. Росіян тут багато тисяч, їх вивозять.

Україна не вивозить, наскільки я знаю. Тут дуже мало українців, та й літаки вже не приймають у нас.

— У вас є зв'язок з нашим посольством, консульством?

— У мене є друзі у Facebook ті, хто має відношення до консульства. Але наразі я ніде не реєструвався – в жодних програмах, на зв'язок не виходив. Якщо ж це буде необхідно на якихось законних підставах – усім повідомити про себе – звичайно, так і зроблю.

Я не особливо сподіваюся на державу. Хоча мене дуже приємно здивував недавній випадок. В Індії наш співвітчизник – письменник, поет і дуже відомий мандрівник Сергій Соловйов, він, так вийшло, застряг в такій дикій глушині, там була реальна небезпека для його життя, і я у Facebook написав міністру закордонних справ Дмитру Кулебі повідомлення. Хоча ми були з ним не в друзях, і я просто написав, він все одно мені відповів, попросив телефон Сергія. Я дав телефон, і після цього наші дипломати в Індії спрацювали просто чудово. При всій моїй опозиційності до нинішньої державної влади, тим не менш, я висловив вдячність міністру закордонних справ і нашим дипломатам в Індії, які доклали багато зусиль, щоб витягнути співвітчизника з непростої ситуації. Просто я знаю, що таке Індія і глушина там, це справді небезпечно.

Але у мене поки що все добре, все мене влаштовує, я не хочу без особливої необхідності зв'язуватися з владою.

А взагалі, я і збирався в цей час тут бути. Інша річ, що у мене на 20-е число (квітня – авт .) був квиток до Непалу, де ми з моїм другом хотіли зробити трекінг, але ці квитки «згоріли». Що ж, замість Непалу буду поки що тут, а там – за обставинами. Адже ситуація така, що ніхто нічого толком не знає. Усе може налагодитися до літа, а може і до наступного літа. Тож буду діяти за обстановкою.

— Коли в останній раз, в цю поїздку ви вилетіли з України?

— 23 січня до Бомбею. Місяць провів в Індії, потім три тижні у Таїланді, потім місяць у Камбоджі, і от я знову тут.

— А у вас немає мовного бар'єру?

— Ні, немає. Тому що більшість тайців не дуже добре говорять англійською, і з ними можна говорити на такому простому інглиші, без особливо правильної побудови речень, граматичних форм. І я знаю певну кількість фраз тайською. Припустимо, на ринку я можу поговорити і тайською – запитати, скільки коштує, зрозуміти відповідь, попросити дешевше. Хоча цього не роблю, тут і так все дешево. Швидше, це варіант Індії. А тут я, приміром, сьогодні був на ринку і зловив себе на думці, що навіть не питаю, скільки коштує і не торгуюся. Я набрав у торбинку помідорів, моркви, заплатив і пішов, навіть не спитав про ціну. Тому що все дешево. Дуже тут привітні люди, засноване все більше на довірі, на чесності.

Тут можна залишати речі і не боятися за їхнє збереження. Тут кілька разів були випадки крадіжок, але саме іноземцями, яких потім виганяли з міста.

— А за чий кошт ви там живете?

— Ну, у мене джерело доходу – гонорари від літературних праць. Є у мене сайт, який теж якісь доходи приносить. Але основний був, звичайно, туризм, я заробляв як приватний гід.

— Я думала, може, ви там працюєте…

— Ні. Таїланд дуже строго захищає своїх громадян в плані того, щоб їхню роботу не перехоплювали іноземці. Тому тут для іноземців заборонено практично все. Іноземці, звичайно, тут працюють, але зазвичай у великих компаніях. Тоді компанія робить робочу візу, яка коштує чимало, і правило тут таке, що на одного іноземця має бути четверо місцевих. Звичайно, є і нелегали, які тут працюють. Але я не хочу сидіти в тайській в'язниці, а випадків дуже багато, коли нелегалів ловлять і садять. Тому законодавство Таїланду я дуже поважаю і трепетно до нього ставлюся.

— А ви там користуєтеся картками українських банків?

— Так, звичайно. Все тут гаразд. Тільки зараз у зв'язку з карантином закрили пункти обміну валют. А от банкомати, банки працюють справно.

У нашому місті взагалі працює практично все, окрім розважальних закладів. Тобто, банки, магазини, ринки, кафе і ресторани, хоч і не всі, але працюють. Також готелі працюють, не всі, бо туристів мало. Зараз дуже жарко і починаються дощі, це низький туристичний сезон, а через коронавірус іноземців зовсім мало.

— А у вашому місті зареєстровані випадки COVID-19?

— У нас були 4 випадки зараження у Пайє. Один з мусульман повернувся з паломництва і заразив друга, а також свою сім'ю. От це і були четверо заражених, після цього я таких новин не чув.

Заходи тут, звичайно, вживають. Треба носити медичну маску. Школи, садочки поки закриті і, може, навіть до червня будуть закриті.

Але бувають і незрозумілі тут обмеження. Тут, приміром, є каньйон, якщо туди зараз приїдеш, там немає нікого взагалі, але туди не можна, тому що карантин. Тобто, це трохи смішно, звичайно, тому що нікого заразити, окрім змій і ящірок, неможливо. Або водоспад, до якого дві години йти в джунглях. Кого можна у джунглях заразити? Але відвідування заборонено, бо є припис закрити туристичні об'єкти.

Зараз тут діє комендантська година, вона з 22.00 до 4.00. Особисто мені вона абсолютно не заважає, тому що в цей час увечері я зазвичай і так вдома. Для тусовщиків, напевно, це не дуже добрий варіант, але що робити, треба виконувати.

Але, принаймні, ми тут, я і ще одна дівчина з України, а також кілька росіян, не позбавлені можливості пересуватися і гуляти.

Є ще такий важливий момент з приводу соціальної дистанції, якої треба дотримуватися під час карантину. Тайці дуже поважають особистий простір інших людей. От, приміром, індійці не поважають його зовсім. В Індії ти стоїш, приміром, у черзі в метро, і на тебе вже налипає ком з 10 осіб. У Таїланді це в принципі неможливо, тому що тут завжди дотримуються дистанції. З одного боку, Таїланд – країна посмішок, тому що посмішка тут – це спосіб реагування практично на будь-яку ситуацію. А з іншого боку – це дистанція, повага людини, її якихось особистих проявів. Ніхто на тебе і раніше, до введення карантину, тут не вішався і в спину не дихав, як, приміром, у нас в черзі на касі в супермаркеті. Тому в Таїланді дистанціювання – це не проблема абсолютно. І знову ж таки, жодних каральних заходів я не бачив і не відчував. Я тут поліцію бачу, може, раз на тиждень у кращому разі.

— І все-таки, якщо карантинні заходи порушуються, існують штрафи?

— Так, штрафи тут є, і вони дуже пристойні, є і тюремні строки за порушення. Але коли я ознайомився із введеними карантинними обмеженнями, зрозумів, що мені порушувати нічого, і тому не вникав в цифри цих штрафів, бо мені це не загрожує.

Приміром, заборонено збиратися компаніями більше 5 осіб, або після 22.00 не можна влаштовувати якісь посиденьки. Тут, на півночі Таїланду, якось усі всього дотримуються, а от на півдні, знаю, затримали іноземців, які неналежно поводилися, порушуючи правила карантину. І для них були застосовані пристойні штрафи аж до тюремного ув'язнення, з подальшою депортацією і включенням до «чорного» списку тих, кому заборонений в'їзд до країни.

Тайці за необхідності можуть бути дуже жорсткими. Бо самі вони в більшості своїй всього дотримуються, приблизно 95% ходять у масках без примусу, хоч тут не Індія, і палицями нікого не б'ють.

— А засобів захисту, масок, приміром, усім вистачає?

— Їх повно. Вони продаються всюди – і в аптеках, і в магазинах. От буквально вчора я купив маску в магазині, вона коштує 10 бат. А такий курс – за 1 долар дають 33 бата. Тобто, ця маска коштує близько 8 грн, але в аптеці є дешевше, є різні. І для мене носіння маски – це повага до місцевого населення, люди можуть побоюватися, що іноземці більш схильні до зараження.

— Ви казали, що продукти у Таїланді коштують недорого. Цікаво, скільки? Назвіть якісь ціни.

— От помідори я купував дуже якісні, смачні, які коштують 50 бат, це десь в районі 40 грн. Звичайно, можна купити кілограм помідор за 10-15 бат, тобто за пів долара, але вони, звичайно, будуть не такі смачні. Дуже радують ціни на фрукти. Приміром, кілограм манго коштує 25-30 бат, тобто, в районі 1 долара. Але це манго таке, що слинки течуть, коли його лише бачиш. Ананаси приблизно стільки ж коштують. Три невеликих кавуни коштують 3 долари, а великий кавун – десь 1,5 долара. І це цілорічно. Яблука, звичайно, коштують дорожче, тому що яблука нехарактерні для Таїланду. А місцеве все дешеве. Банани – 0,5 долара за кіло, і вони тут дуже смачні.

Місцева їжа взагалі недорога. Якби, приміром, я сильно любив рис і відносно гостру їжу, то цілком можна було б за 1-2 долари наїстися досхочу. Є тут у нас два магазини спеціальні для іноземців, там продаються звичні нам продукти. Там можна купити і спагетті, і сири, і масло, і сметану. Якщо купувати в них, то буде дорожче, бо їхня доставка коштує грошей.

У Таїланді, на жаль, немає звичних нам солодощів – розмаїття цукерок, печива, шоколаду. Є якийсь певний набір шоколаду західних фірм і все. Але різноманіття нашого немає. Це, мабуть, те єдине, чого мені тут не вистачає. Але я знайшов замінники місцеві, їх вживаю, не проблема для мене абсолютно.

Ще про ціни. От я на днях переїхав до окремого будинку. Він трохи в бік від міста, за 4 кілометри, я в цьому місці вже жив кілька разів і знову сюди повернувся. В будинку велика кімната, душ, туалет, кухня, а тераса і веранда такі, що там ще б дві кімнати помістилися, і все це з гарним видом, коштує 100 доларів на місяць. Це ціна оренди, ну ще плюс комуналка, якої набіжить десь 10-20 доларів.

— Якщо будинок окремий і на околиці, значить , спілкування з тваринами не уникнути. Ви до цього вже звикли?

— Так, життя в тропіках таке передбачає. Приміром, три дні тому на мою терасу заповзала змія. Побачила мене і ретирувалася. Змій я трохи побоююся, хоча зустрічей з ними було кілька десятків, але все обійшлося. Сьогодні кілька сколопендр прогнав, можуть бути і скорпіони. Нещодавно в будинку з'явилася тваринка тук, або токи – це великі гекони. Названі так тому, що кричать «Тук-еее!». Мій кричить 8-9 разів, іноді о 5 ранку. Але взагалі дуже корисний звір – поїдає мошкару…

— Які ж у вас сьогодні плани, попри карантин?

— Найближчі плани підкоригував вірус. Хотіли з близьким моїм другом пройти дуже складний трекінг. На жаль, довелося скасувати.

Ще дві гімалайські подорожі заплановані на літо до індійського Малого Тибету (Західного Тибету), але знову ж таки наразі під питанням.

Тільки сьогодні уряд Таїланду автоматично продовжив усім візи по 31 липня, що з одного боку дуже добре і говорить про турботу тайської влади не тільки про своїх громадян, але і про туристів. З іншого боку, схоже, швидкого відновлення авіарейсів тут не чекають.

Є у мене плани різного роду етнографічних досліджень, пов'язані з Гімалаями. Найбільше мене зараз цікавлять тибетські містики, що залишилися тільки у високогірній долині Пін (Західний Тибет) – бучени та їхні традиції, а також феномен гурів – медіумів долини Куллу, тих, через кого «боги розмовляють з людьми». Власне, найбільш повна інформація і про тих, і про інших російською мовою є на моєму сайті «Востоколюб». У нашій країні це цікавить зовсім небагатьох, і взагалі сходознавство у нас зовсім слабеньке. А мені цікаво, але, знову ж таки, вірус вносить корективи…