Рік 1942. Херсон під окупацією: із циклу, як херсонці з труднощами справлялися

У попередньому матеріалі ми розповідали про початок окупації німецько-фашистськими військами Херсона в 1941 році. 

А тепер мова про наступний, 1942 рік. Яким він був для херсонців.

На шпальтах місцевих газет все більше писали про непереможність армії Вермахту, яка просувається начебто на всіх фронтах. Хоча 1942 рік став переломним, він продемонстрував повну недосяжність планів Гітлера у Другій світовій війні. Але до визволення Херсона було ще далеко, того року він залишався під владою окупаційної адміністрації.

У цей період нацисти не тільки проводять активну агітацію серед місцевого населення, але й починають, як кажуть, «закручувати гайки», застосовуючи репресії. У чому ж це проявлялося?

У першу чергу окупаційна адміністрація активно шукала херсонців, які роздавати агітаційні листівки, спрямовані проти німецької влади:

«Повідомлення. За розповсюдження агітаційних більшовицьких листівок, які знайдено 5.01.1942, нижче наведених, як заложників, засуджених до смертної кари через повішення на прилюдному місці» (Газета «Голос Дніпра», Ч.10., 1942 рік).

У 1942 році доволі активно діяв підпільний та партизанський рух на теренах нашого міста та області. У цей період діяли підпільні організації та партизанські загони Кулика, Гірського, Хлопці з Карантинного тощо. Вони знищували військову інфраструктуру в тилу противника (залізничні дороги, склади тощо), рятували з таборів військовополонених, роздавали агітаційні листівки та займалися іншою підривною діяльністю. Тому смертна кара стала основним інструментом залякування місцевого населення.

Особливо заборонялося надавати притулок військовополоненим, яким іноді вдавалося тікати з військових таборів у Херсоні:

«Повідомлення. Ще раз виразно звертаю увагу, що забезпечення пристановищем військовополонених забороняється. Хто буде забезпечувати військовополонених, що тікають, пристановищем, піклуванням та іншою допомогою, буде покараний найсуворішими чином. Міський комісар» (Газета «Голос Дніпра», Ч.25., 1942 рік).

Такі ж повідомлення були розвішані майже по всіх селах Херсонщини. Але херсонці продовжували допомагати військовополоненим та жителям міста. Чого тільки варта діяльність Леоніда Гошкевича, священника, рідного брата засновника краєзнавчого музею Віктора Гошкевича. Намагаючись допомогти єврейській частині населення Херсона, він хрестив та переховував їх у безпечних місцях. Так він зміг врятувати понад 120 херсонців. І таку самопожертву проявляли й інші містяни, ризикуючи своїм життям.

Окупаційна влада продовжувала, як і в 1941 році, конфіскацію різних речей та інвентарю у херсонців, який йшов на потреби армії Вермахту. Забирали все. Швейні машинки, телефонні апарати, ящики, бочки та навіть зимові лижі:

«ОБ’ЯВА. За пропозицією Комісара міста Херсона, Херсонська міська управа звертається до населення міста з проханням до тих, хто має лижі великого розміру, – здати такі негайно до Міської управи, вони потрібні для німецького командування. Лижі потрібні з палками» ( Газета «Голос Дніпра», Ч.16., 1942 рік).

Містян обмежували у переміщенні. Навіть доходило до абсурду:

«Вештання та безцільне стояння на вулицях забороняється. В разі невиконання цього розпорядження відповідальних осіб будуть заарештовувати та передавати до команд примусових робіт» (Газета «Голос Дніпра», Ч.16., 1942 рік).

Не краща ситуація була й із переміщенням територією Херсонщини. Наприклад, згідно з розпорядженням від 17 січня 1942 року, було встановлено дві переправи в районі Антонівки та Берислава. Їх могли перетинати тільки особи з посвідченнями, які вони отримували в окупаційної адміністрації. І не кожний міг отримати такий документ:

«Посвідчення на перехід кордону отримують особи, які є благонадійними. Заяву на одержання посвідчення на перехід треба пред’являти старості за місцем мешкання. Староста видає свідоцтво про благонадійність по сплаті встановленої суми грошей» (Газета «Голос Дніпра», Ч.16., 1942 рік).

Як бачите, основним критерієм «благонадійності» була дзвінка монета.

Але, хай там як, Херсон продовжував жити, наближаючись до свого звільнення.