Рубіж

10 месяцев назад 0

Ситуація сьогодення дуже схожа на певний рубіж, за яким… Перемога понад усе, беззаперечно та безумовно! Та зараз вона, така очікувана і жадана українцями, залежить не лише від мужності та вправності наших Захисників, а й від наявності єдиної жорсткої позиції наших помічників, членів демократичної антипутинської коаліції та світової спільноти взагалі.

Чергові кремлівські залякування можливими подіями 5 липня, коли всі очікували терористичного акту на ЗАЕС, призвели лише до обіцянок Заходу сприйняти це як агресію проти країн НАТО з усіма можливими наслідками. Питання тільки «якими наслідками»? Вступом країн блоку у бойові дії? Завдання ударів по території загарбника? На щастя, нічого не відбулося. Йод залишився недоторканим, пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на Цензор.нет.

Саміт НАТО у Вільнюсі, від якого ми, українці, чекали кардинальних рішень про вступ України. Так, є правила. Україна дійсно знаходиться у стані війни, але ж правила пишуть люди. Живі, поки що, люди, майбутнє яких зараз напряму залежить від України та її сили та мужності. Мужності нам не позичати, але самотужки здолати величезного за розміром та ресурсами агресора дуже важко.

«Відкрите військове протистояння НАТО та росії призведе до світової ядерної війни!». Досить вже ховатися за цією тезою. Так, можливо, що й призведе. А чим може закінчитися для Заходу поразка України? Росія зупиниться на кордонах Польщі чи Болгарії? Чи її зупинить океан чи Ла-Манш? Дурні надії вийти «сухим з води» давно вже повинні були б закінчитися. Ніхто не вціліє і не збереже спокійне життя, поки росія не буде знищена, як імперія!

Росія почала, але на ній це не закінчиться. Китай очікує лише розуміння реакції на агресію. Остаточного рішення так-званого об’єднаного Демократичного Співтовариства, яке зараз намагається «і рибки поїсти і ноги не замочити». І ось, якщо зараз загарбник не отримає реальну відсіч та не припинить своє мерзенне існування, Захід може відчути не лише «російські чоботи на Єлисейських полях», а ще й «вогняного тигра» на нових китайських землях. Вже китайських.

Дипломатія, виваженість рішень, намагання максимального зменшення можливих ризиків – все зрозуміло. Але не тоді, коли сам факт існування путінської росії поставив під загрозу життя світу! Перебільшення? Аж ніяк! Російська агресія проти України – це лише детонатор для ланцюгової реакції руйнації світоустрою. Дуже довго демократія намагалася вирішити все словами, тоді як тоталітарізм та диктатори з комуністичними партіями вибудовували армії, пророщували агресивне суспільство, сприймаючи слова, як слабкість та неспроможність до захисту чи відсічі.

Чому так? Причин багато. По-перше: процес утримання влади. Диктатори і тоталітарні лідери прагнуть абсолютної влади і контролю над своїми громадянами. Демократичні системи, з іншого боку, надають механізми поділу влади та обмеження повноважень, що може бути сприйнято як ослаблення контролю та авторитету лідера.

Диктаторські й тоталітарні режими ґрунтуються на принципі одноосібного керівництва і часто пропагують ідеї про силу, дисципліну і беззастережний послух. Принципи демократії, такі як свобода, рівність і участь громадян в ухваленні рішень, можуть розглядатися як слабкість або неефективність.

По-друге: наявність відкритої опозиції. Демократичні системи надають свободу слова, зібрань та асоціацій, що дає змогу опозиції висловлювати свої думки та ідеї. Диктаторські та тоталітарні режими бояться втрати контролю та посилення опозиції, тому вони обмежують свободу вираження поглядів і придушують будь-які форми дисидентства. Режими «хворіють» на недовіру до мас. Різноманітні диктатори та «царі» вважають, що народ нездатний ухвалювати усвідомлені рішення і потребує сильного і жорсткого керівництва. Вони вважають, що демократія може призвести до нестабільності, конфліктів і неправильних рішень, що ґрунтуються на емоціях і короткострокових інтересах.

Два погляди, два світи. Абсолютно різні і не готові до подальшого співіснування у мирі та злагоді між собою. Світ став дуже тісним для розвитку за двома, діаметрально протилежними, напрямами. І зараз вирішується сама можливість подальшого існування демократії, як справедливого соціального механізму участі громадян в ухваленні рішень, розвитку суспільства, захисті прав і свобод людей.

Тож що, насправді, готова зробити світова демократія заради власного захисту та власного майбутнього? Вболівати з трибуни за Україну, «пишаючись» тим, що надала форму та спорядження для смертельного двобою Добра і Зла? Чи вже час власними руками, кров’ю, біллю та життям допомогти у знищенні загрози? Адже Демократія – це не лише слова, так?