Виступ Президента України Володимира Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції

Сьогодні, 19 лютого 2022 року, Президент України вперше взяв участь у Мюнхенській безпековій конференції, на якій в цьому році присутні понад 100 міністрів, а також понад 30 глав держав і урядів. Зазначимо, що в роботі цієї, 58-ї Міжнародної конференції з безпеки, Російська Федерація відмовилася брати участь.

На сайті Президента України оприлюднили текст виступу керманича країни.

— Шановні пані та панове!

Мюнхенська конференція – один з найголовніших майданчиків для обговорення світових важливих безпекових проблем. І я вдячний за можливість виступити тут – це важливо для мене й моєї держави. Особливо в контексті останньої експертної аналітики. Мова про цьогорічний традиційний звіт Munich Security Report.

Стосовно нього у нас змішані емоції. З одного боку, мене і 65 мільйонів українців на планеті бентежить той факт, що у звіті лише вісім згадок про Україну.

І це, на жаль, найнижчий показник від початку війни та анексії Криму. У зв’язку з цим у мене як у Президента країни, яка шостий рік захищає свій суверенітет і територіальну цілісність, виникає справедливе запитання – а чи не зарано всі почали заспокоюватися?

Це небезпечна тенденція. Ми розуміємо, що сьогодні на планеті є справді чимало гострих проблем і гарячих конфліктів. Але жодне питання не може втрачати актуальність, допоки його не буде вирішено остаточно. Це не інформаційні приводи, які «в тренді» або «не в тренді». Це долі й життя людей.

Я хочу звернути вашу увагу, що не зовсім коректно говорити «війна в Україні».
Це – війна в Європі. І вона разом з анексією Криму вже триває стільки ж, як і Друга світова війна – уявіть собі.

Так, ми, як ніхто інший, прагнемо припинити цю війну. І ми будемо щасливі, коли згадки про Україну як зону небезпеки взагалі зникнуть з міжнародних доповідей. Але це повинно статися тільки тоді, коли на Донбасі запанує сталий мир і Україна відновить свою територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів, коли до нас повернуться наші люди, українці, і наші території – Донбас і Крим.

З іншого боку, безперечно, ми відзначаємо певний оптимізм світових аналітиків. У минулому році міжнародні прогнози щодо закінчення війни на сході України були песимістичними. Сьогодні, чи не вперше за останні роки, світові експерти помічають реальний прогрес у наближенні миру, а головне – бачать, що нова українська влада робить для цього все можливе.
У перший день свого президентства я сказав відверто: «Не ми почали цю війну. Але нам її закінчувати». І ми це зробимо. Разом з вами.

І сьогодні Україна продовжує послідовно та неухильно дотримуватися мирного, дипломатичного шляху врегулювання у відповідності з нормами міжнародного права.

Ми домовилися в Парижі, що підтвердимо відданість всеосяжному припиненню вогню. І відповідна заява Тристоронньої контактної групи ухвалена 18 грудня 2019 року. Але повну тишу так поки що й не вдалося забезпечити. Майже за 2 останні місяці зафіксовано понад 400 обстрілів українських позицій, унаслідок яких продовжують гинути українські люди, українські військові.

Потрібні дієві механізми, за якими припинення вогню відбудеться не на словах, а в реальному житті.

Нас переконують, що таким дієвим механізмом є прямий діалог з так званою місцевою владою в ОРДЛО. Ми готові до діалогу з мирним населенням цих територій. Але не з тими, хто є невизнаним з точки зору міжнародного права, а отже, не може представляти місцеве населення України.

До того ж я багато разів спілкувався зі звичайними людьми з тимчасово окупованих територій. Та об’єктивно голос Донбасу – це не тільки їхня думка. Це ще щонайменше півтора мільйона донеччан і луганців, які були змушені покинути свій рідний дім.

Саме тому ми ініціювали створення громадської діалогової платформи «Мир Донбасу», до якої вони мають бути залучені. Вони мають бути залучені до консультацій на мінському майданчику й брати активну участь в обговоренні свого майбутнього у складі єдиної України.

Наше бажання сьогодні – провести місцеві вибори по всій території України, включно з окремими районами Донецької і Луганської областей, у жовтні 2020 року. Хотілося б, щоб і на території Криму. Але зробити це без елементарних безпекових і політичних умов, порушуючи Конституцію України та міжнародні стандарти демократичних виборів, є неможливим для нас.

Особливо коли сьогодні російська сторона відкрито інформує світ, що у 2019 році на тимчасово непідконтрольних частинах Донбасу було видано 125 тисяч російських паспортів.

Я казав про це в Парижі і повторюю ще раз. Людям на Донбасі потрібні вибори, які будуть визнані Україною та всім світом легітимними. І вони не можуть бути такими, якщо відбудуться не за українським законодавством, під звуки пострілів та без контролю над нашим кордоном.

Серед іншого, лідери Нормандського формату домовились узгодити три додаткові ділянки розведення сил і засобів, яке має відбутися до кінця березня 2020 року. Наразі наша сторона запропонувала одну ділянку, і її майже погоджено. Ми в процесі, ми працюємо.

Також хочу розповісти про ініціативу української сторони щодо розведення за так званим секторальним принципом. Відповідно до нього, лінія розмежування розбивається на сектори.

Здійснюється поступове розведення сил і засобів. Перехід від одного сектора до наступного можливий лише після того, як СММ ОБСЄ верифікує, що у секторі відсутні будь-які незаконні збройні формування, озброєні війська та військова техніка. Вже найближчим часом ми детально поінформуємо учасників Нормандського формату про зміст цієї ініціативи.

Згадуючи домовленості в Нормандському форматі, не можу не сказати про надійний, безпечний і цілодобовий доступ СММ ОБСЄ на всій тимчасово непідконтрольній території України. На жаль, його досі там немає.

Вкотре наголошую, що ефективна робота СММ ОБСЄ з моніторингу та верифікації є ключовою умовою для успішного виконання безпекового пакету Мінських домовленостей.

Окрему увагу я хочу приділити дуже важливій події гуманітарного характеру. Мова про взаємне звільнення утримуваних осіб.
Це вже другий позитивний приклад за останні півроку. І цю тенденцію варто продовжувати заради визначеної мети – звільнення за формулою «всіх на всіх».

Ми не можемо зупинятися, допоки більш як двісті українців досі утримуються в нелюдських умовах на тимчасово непідконтрольних територіях Донбасу. А понад сто українців і кримських татар утримуються в Криму та на території Російської Федерації.

Хочу також нагадати про важливу домовленість Паризького саміту – забезпечення ефективної діяльності міжнародних організацій, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста. Сьогодні представники МКЧХ залучені до пошуку зниклих безвісти. Їх теж, на жаль, за ці шість років дуже багато.

Відкритим залишається питання їхнього доступу до утримуваних осіб, але є всі підстави розраховувати на позитивне вирішення цього питання.

Загалом хочу запевнити: Україна й надалі робитиме все, щоб наступний саміт глав України, Німеччини, Франції та Росії у Нормандському форматі відбувся в погоджені терміни, тобто у квітні 2020 року.

Наше ключове завдання сьогодні – забезпечити неухильне виконання досягнутих у Парижі домовленостей. Україна готова й працює над цим щодня.

Щодня крок за кроком ми рухаємося на шляху до миру. Але це дорога з двостороннім рухом, і ми чекаємо кроків назустріч.

Шановні присутні!

Я твердо переконаний, що без припинення вогню на сході України та повернення Криму ми не можемо полагодити пошкоджену систему регіональної безпеки в Європі. Її архітектура повинна базуватися виключно на нормах і принципах міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Гельсінському заключному акті та міжнародних договорах.

Україна завжди робила вагомий внесок на шляху до міжнародної безпеки. І коли була однією із засновниць ООН. І коли відмовилася від ядерної зброї, а натомість у 21-му сторіччі втратила частину території та продовжує втрачати своїх громадян.

А тому сьогодні Україна має повне право говорити про неефективність наявних світових правил, необхідність їхнього переосмислення та перегляду.

Ми – країна, яка безпосередньо відчула на собі, що нинішня архітектура світу недосконала. А інституції, що існують, працюють не так ефективно, як цього вимагає сьогодення.

Минулого року Федеральний канцлер Німеччини пані Ангела Меркель сказала: «Хто підбере уламки світового порядку? Тільки всі ми разом».

Це блискуче твердження, якому аудиторія тоді аплодувала стоячи.
Але міжнародна згода має бути підтверджена не лише оплесками, але й спільними діями.
Час усвідомити – наша планета не така велика, як здавалося раніше.
Це доводить справа збиття літака МН 17 та українського «Боїнга-737».
Це доводять пожежі в Австралії та поширення коронавірусу.
Це доводять екологічні катаклізми, проблеми питної води та кіберзагроз.
Час усвідомити – ми живемо у світі, де більше немає чужої війни та чужих катастроф.

І в цьому світі не сім, і не двадцять, а майже двісті незалежних держав. Вони є членами Організації Об’єднаних Націй. У цих державах живуть такі самі люди, не кращі й не гірші від інших. І ці люди не можуть бути глядачами, а за фактом – заручниками геополітичного театру, на арені якого декілька країн вирішують, хто з них головний.

Сьогодні експертна спільнота визнає крихкість світового порядку, але вірить у його відновлення на основі ліберальних ідеалів. Вони вказують, що у демократичній системі можуть бути помилки, але сама система не є помилкою.

Чому ж тоді принцип демократії порушується під час вирішення глобальних світових питань? Неможливо побудувати нові світові правила на фундаменті ліберальних цінностей, якщо до будівництва запрошені лише обрані країни, які мають ядерну зброю або певний рівень економічного розвитку. Проблеми людства мають вирішувати всі представники людства.

І це неможливо зробити, коли вище за безпеку людини ставлять геополітичні амбіції та небажання поступатися власними економічними інтересами. Час згадати, що континенти нашої планети – це насамперед не «ринки збуту» і не «зони торгівлі». Це домівка для семи з половиною мільярдів людей.

Сьогодні людство має запит на нових сильних лідерів. Але я переконаний, що в їхньому розумінні сильний лідер – не той, хто з легкістю відправляє тисячі солдатів на вірну смерть, а той, хто готовий боротися й берегти життя кожної людини. Створювати кожному комфортні умови для розвитку талантів та життя у гармонії з навколишнім середовищем.

Можливо, для того щоб це зрозуміли досвідчені світові політики та дипломати, це повинен сказати я – людина, яка ніколи раніше не була політиком, не є майстром туманних дипломатичних формулювань чи протокольних заяв без конкретики. Я завжди був людиною, яка говорить те, про що кажуть люди на вулицях. І зараз я кажу те, про що говорять люди на вулицях в усіх куточках нашої планети. І голос цих людей має бути почутим світовими лідерами у цьому фешенебельному мюнхенському готелі.

Бо запит на оновлення світової архітектури – це не лише бажання впливових держав та урядів. Цього вимагають мільярди людей.

Дякую!—