Уляна Супрун: «Усе, про що говорить пан Тодуров, – неправда»

Конфлікт між МОЗ…

Початково сторони обмінювалися репліками заочно – в публічній площині, згодом до процесу підключився ще й профільний комітет ВР, відносини якого з МОЗом конструктивними назвати важко. Саме суперечка навколо закупівель ліків, що їх щороку здійснює Україна, слугувала формальним приводом спілкування програми «Лівий берег з Сонею Кошкіною» з пані Супрун. Але тільки формальним. Адже запитань до в.о. міністра накопичилося дуже багато – від політичних до професійних. І якщо перші більш цікаві вузькому колу мешканців Печерських пагорбів, другі напряму стосуються кожного українця – кожного, кому доводиться стикатися з державною медициною.

«Я не маю конфлікту з Тодуровим. Все відбувається односторонньо»

До МОЗу і вас — як його очільниці — є багато запитань. Але формальний привід нашої розмови — гучний конфлікт між вашим відомством і медичною спільнотою на чолі з керівником Інституту серця Борисом Тодуровим. Хочу зрозуміти: конфлікт більше інституціональний чи все ж таки особистісний?

Я не маю конфлікту з паном Тодуровим. Все відбувається односторонньо. І почалося після фотографії, яку я запостила на своєму фейсбуці. Пан Тодуров написав коментар, я жартівливо відповіла. З того часу, не знаю, чи була образа, чи що йому так не сподобалось, але він почав виголошувати звинувачення в мій бік. Кілька разів постив на фейсбуці, виходив в ефіри, відео викладав ( із звинуваченнями на адресу МОЗу — С.К. ) Я не відповідала, оскільки ніколи не буду вдаватися в особистості, сперечатися з іншою людиною. Пан Тодуров є лікарем, головним лікарем Інституту серця, однієї з МОЗівських лікарень. Він – мій підлеглий. Я думала, що це не етично і неправильно виносити все у публічну сферу, тому нічого не коментувала. Але коли пішли звинувачення проти МОЗу, ми офіційно — від відомства — надали відповідь із фактами, цифрами, щоб показати: усе, про що говорить пан Тодуров, – неправда. Ми мали три заяви, які офіційно видали через наш сайт та фейсбук, подали їх у пресу .

Нагадаю, власне, про які звинувачення йдеться. Щороку МОЗ – згідно із законом, за посередництвом трьох міжнародних організацій — здійснює закупівлі ліків і медичних препаратів, які безкоштовно передаються у лікарні. Минулоріч, згідно з регламентом, закупівлі проводилися за 16 програмами. Так от, за словами пана Тодурова, виконання цих програм було зірвано, де-факт він звинуватив Міністерство охорони здоров’я у невиконанні свого функціонального обов’язку.

З 2014 року, ще перед тим як міжнародні організації були залучені до державних закупівель, закупівлі відбувалися під кінець року. Тобто ліки на 2014 рік закуповувалися в останні місяці року. Це саме відбувалося і в 2015 році.

У лютому 2015 року Верховна Рада проголосувала за закон «Про публічні закупівлі через міжнародні організації», підписання контрактів, підготовка всіх програм, номенклатури забрали кілька місяців. Було дуже багато саботажу, багато проблем в самому МОЗі. Ми розуміли, що фармакологічним компаніям, дистриб’юторам українським це не сподобалося, бо тендери були відкриті і прозорі, все відбувалося не так, як за минулих років. Під кінець 2015 року замовлення по ньому були закриті, а кошти надійшли до міжнародних організацій. Усі постачання від 2015 року були в 2016 році. Що стосується програми серцево-судинних захворювань, Інститут серця звістив про потребу 950 стентів на 2015 рік.

Фото: 24tv.ua

Але вони говорять про 1200 стентів.

Ми маємо документи, в яких йдеться про 950 стентів, і всі вони отримали у січні. Через рік ми зробили перерозподіл стентів, і вони ( Інститут серця — С.К. ) отримали додаткових 443. Тобто на 2016 рік в Інституті серця було понад 1300 стентів. Станом на 1 січня ми надали запит, що є абсолютно нормальною практикою в МОЗі, в усі наші заклади ( маються на увазі медичні заклади, підпорядковані міністерству — С.К .), щоб з’ясувати, в кого які залишки є. Це було ще до ситуації з Тодуровим. 1 січня ми отримали звіт від Інституту серця про те, що в них залишилося ще 95 стентів, закуплених за державні кошти. Усі стенти, які були надані Інституту серця, мали надходити пацієнтам безкоштовно, бо за це заплатила держава через податки наших громадян. А людина йде в Інститут ( Інститут серця — С.К .) і ще раз платить за те, за що вже заплатила держава.

Тодуров стверджує, що всі, хто надходить по «швидкій» — коли рахунок йде на години – отримують стенти безкоштовно.

Ми подивилися статистику, як встановлюють стенти в Інституті серця, і в 90% це відбувається між 9 ранку і 18 вечора. Вночі, я думаю, також надходили пацієнти, котрі мають якісь проблеми, але в цей час стенти чомусь не встановлюються.

Сьогодні є багато питань до того, як надається невідкладна допомога для пацієнтів з інфарктом. Тому в МОЗі ми працюємо над створенням нової кардіологічної мережі по всій Україні. З вересня — коли наша команда почала працювати в МОЗ — ми займаємося створенням мережі лікарняних закладів, до яких кожен пацієнт зможе доїхати не більше, аніж за дві години, а кардіолог — надати невідкладну допомогу, встановити стент при потребі. Оскільки є три види інфарктів, і лише один з них потребує встановлення стента протягом трьох годин від початку серцевого нападу.

Потрібно, щоб в Україні заклади охорони здоров’я могли надавати цю допомогу, і щоб вони були доступними для всіх громадян. Ми порахували, що для України достатньо десь 70 таких закладів: 40 в нас вже є, ще 30 потрібно створити, обладнати та знайти лікарів.

Наскільки мені відомо, відкриття такого закладу планувалося в Луганській області, але МОЗ чомусь не надав своєї візи.

Так, Інститут серця хотів відкрити там свою філію. Але це — державна установа, державний заклад із центром в Києві. Ідея децентралізації і створення мережі закладів (кардіологічних — С.К. ) полягає в тому, щоб у кожній обласній чи районній лікарні були кардіологічні центри — саме обласні або районні, а не з фінансуванням від держави чи Інституту серця.

Людині, котра з потребою у наданні швидкої допомоги приїжджає до лікарні, немає різниці, хто її фінансує — Інститут серця чи обласний бюджет. Їй просто потрібна кваліфікована допомога.

І обласна лікарня може її надавати: вона має обладнання, лікарів. Щоб створити свою філію, Інститут серця діє неправильно. Він має надавати консультативні послуги, адже є науковим, академічним закладом — повинен навчати інших. Їхньою місією є надавати висококваліфіковану допомогу в Києві і допомагати, щоб інші кардіологи могли надавати її в регіонах. Багато лікарів стажуються не лише в Інституті серця, а й в інституті Амосова, інституті Шалімова, навчаються в Києві і тоді переїздять на роботу в регіони. Так, як все хотів організувати Інститут серця, ті лікарі і далі були б в Києві і виїжджали у Луганську область надавати послуги. Це неправильно, бо лікар з Києва не доїде вчасно, щоб надати невідкладну допомогу. З тим, як воно все як організовано, є велика проблема.

Фото: 24tv.ua

Цим має займатися МОЗ.

І ми це робимо. Але, розумієте, йде система децентралізації: МОЗ вже не буде вирішувати все сам. Зараз ми міняємо адміністративний розподіл областей на госпітальні округи. І робить це не МОЗ, ми запрошуємо регіональних представників, щоб вони в своєму регіоні зробили все самостійно.

Госпітальні округи – ідея ще з часів Віктора Януковича. Виходить, вона вже не така й погана, якщо ви до неї повертаєтеся?

Госпітальні округи – адміністративний перерозподіл кожної області, щоб ми знали, що там є гарантовані послуги в якомусь обсязі. Наша ідея — “золота година”. Ми хочемо, щоб у кожному регіоні лікарня інтенсивної терапії була доступна до години їзди. Людина зможе приїхати і отримати висококваліфіковану допомогу. Ми маємо географічно визначити, де наші лікарні інтенсивної терапії повинні бути.

«Закупівлі ліків на 2017-й рік розпочалися вже в січні»

Хочу уточнити ще по закупівлях: чи відповідає дійсності інформація про те, що з 4 млрд, які в 2016 році було виділені на закупівлі, реалізовані тільки 205 млн?

Так само як у 2015 році, державні закупівлі у 2016-му відбулися трохи пізніше, ніж нам хотілося б. Я прийшла в міністерство у серпні 2016 року, і на той момент постачань на 2015 рік було менш як 50%. Ми розблокували процес, щоб постачання, які були замовлені у 2015 році, були виконані у 2016-му. Від серпня до листопада ( 2016 року — С.К. ) всі ліки 2015 року були доставлені. Коли ми розпочали процес закупівель 2016 року в вересні, довелося переписати всі технічні завдання, бо вони були прописані на кардіологічні препарати. У 2015 році закупівля відбувалася не через міжнародні організації, а через МОЗ і українських дистриб’юторів, а технічні завдання на 2016 рік були подані ті самі. Ми мусили їх переписати. Тепер на 16-й рік за ті самі гроші замість 7,5 тисяч стентів ми можемо закупити майже 11 тисяч, тільки переписавши ТЗ.

Організація державних закупівель займає три місяці. Вона починається з того, що зустрічається наш комітет ( комітет ВР з питань охорони здоров’я — С.К. ), щоб виписати номенклатуру, які ліки ми будемо закуповувати. Є ще експертні групи лікарів, котрі надають нам поради, які ліки закуповувати, які зміни вносити, які технічні завдання писати. Це забирає десь місяць. Тоді ми подаємо постанову у Кабмін, де вона голосується…

Бюрократичні процедури, куди ж без них…

До кінця листопада ми підписали всі контракти ( по ліках на 2016 рік — С.К. ), передали фінансування міжнародним організаціям, половина тендерів до того часу вже була оголошена, наразі оголошені всі.

На 17-й рік процес ( закупівлі ліків — С.К. ) розпочався у січні. До кінця березня ми повинні мати підписані контракти, щоб передати фінансування.

Щодо фінансування також є питання. Ці бюрократичні речі, можливо, нецікаві, але це — факти, це життя. На цей рік ми маємо на державні закупівлі ліків 5,9 мільярда – на 2 мільярди більше. До кінця березня ці 5,9 мільярда ми маємо взяти з державного бюджету та заплатити за ліки.

Фото: 24tv.ua

В 17-у році затримки з фінансуванням не буде?

Міністерство фінансів повинно передати нам більшу частину грошей на початку року, хоча зазвичай фінансування відбувається протягом всього року — щомісяця маленькими частинами. Ми мали розмову з прем’єр-міністром, і він погодився, щоб все фінансування ми отримали на початку року, аби мати змогу зробити замовлення у 17-му році, і вперше, за не знаю який термін, ми будемо замовляти ліки і отримувати їх в одному і тому ж році.

Чи правильно я розумію, що дефіциту препаратів, закуплених у 2016 році, у державних лікарнях немає?

Правильно.

І коли хтось говорить про існування дефіциту — це спекуляція?

Правильно.

«Це виглядало як прес-конференція, замість засідання комітету»

Запитання від народних депутатів: коли варто очікувати докладного звіту міністерства щодо закупівель 16-го року? Комітет Верховної Ради України, який в умовах парламентсько-президентської республіки є вашим безпосереднім контролером, тричі просив надати інформацію щодо того, як складаються договори з трьома міжнародними фірмами-посередниками, які займаються для нас закупівлями ліків. Ось, я маю ці листи, зокрема – за підписом Ольги Богомолець ( голови комітету з питань охорони здоров’я — С.К. ). Однак, МОЗ тричі відмовляв передати інформацію, посилаючись на те, що міжнародні посередники мають надати згоду на публікацію договорів.

За 15-й рік завершилася більшість постачань, але за рахунок того, що ми зекономили та закупили ліки та вакцини додатково, вони приходять далі та приходитимуть ще шість місяців. Ми можемо надати неповний звіт, він і зараз є на нашому сайті – у вигляді таблиці: які закупівлі були, скільки ми закупили, скільки за які ліки заплатили. Кожна з тих міжнародних організацій ( через які Україна здійснює закупівлі — С.К .) — ЮНІСЕФ, ПРОООН и Crown Agents — також зробили внутрішній аудит та надали свою інформацію.

В нас була дводенна конференція, на яку ми запросили членів комітету Верховної Ради, щоб вони прийшли послухати звіти міжнародних організацій і МОЗ, аналіз пацієнтських організацій — «Пацієнти України» та Центру протидії корупції — щодо того, як пройшли державні закупівлі через міжнародні організації.

На 16-й рік ми маємо підписані контракти і оголошені тендери, постачання за якими вже почалося. З початку 17-го року ми кожного тижня оновлюватимемо список ліків і медичних виробів, які приїжджають в Україну за 16-й рік. І показувати не лише факт їхнього прибуття, але й розподіл по областях, як ми робили минулого року.

Все ж таки: коли можна буде підсумувати 16-й рік? Ви кажете про поступове набирання результатів, а фінальні — коли будуть?

По завершенні постачань. Під кінець року. Контракт підписується на один рік, і постачання здійснюється протягом року. Багато чого приходить за місяць, за два, за три, але вакцини замовляються за вісім місяців наперед, до десяти. Багато з них ми чекаємо довше. То побачимо, як це буде.

Фото: 24tv.ua

А щодо питання листів, які не мали відповіді. Від першого засідання комітету Верховної Ради у вересні (2016 року — С.К.) нагальними питання, що стояли на порядку денному, були державні закупівлі і лікування за кордоном. Дві теми. І ми кожного разу вичерпно надавали інформацію на 50-60 сторінок: що відбувалося, як воно відбувалося. Детально звітували про все. Стоїть питання, чи можна подивитися на договори. Коли був прийнятий закон про державні закупівлі через міжнародні організації, у ньому прописано, що МОЗ має співпрацювати із міжнародними організаціями (зазначено, якими саме), згідно з їхніми внутрішніми процедурами, так, як вони працюють в інших країнах світу. Договори між МОЗ і міжнародними організаціями є конфіденційними. Вони вважають, що це їхня комерційна таємниця, і ми не маємо права їх публікувати.

В комітеті не знали про це, коли надсилали вам запити?

Я не знаю. Можливо, комітет не знав про таку норму в законі, коли ВР голосувала за нього.

Наскільки я розумію, з комітетом у вас, взагалі, системний конфлікт ?

Думаю, цей конфлікт зумовлений тим, чи залишати державні закупівлі міжнародним організаціям, чи відмовитися від цього.

Ну, якщо так, то треба міняти закон .

Ми — виконавча влада. Виконуємо те, що є в законі, який проголосували в Верховній Раді ще у лютому 15-го року. І змінити ці речі ми не можемо.

Готуючись до цього інтерв'ю, я багато спілкувалася із членами комітету і, знаєте, у мене не склалося враження, що вони прагнуть зіпсувати з вами стосунки, радше – розібратися у тому, що відбувається, але коли не отримують відповідей, це, звісно, спричинює дисбаланс.

Вони отримують відповіді, зокрема й письмово. На кожному засіданні комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я є або я, або два, як не три, мої заступники.

Хіба ви регулярно відвідуєте комітет?

Я була на комітеті три рази поспіль і після цього лише в січні. Пропустила, може, чотири з них.

Я маю листа пані Богомолець, голови комітету, до прем’єра Володимира Гройсмана від грудня, в якому, зокрема, говориться наступне: «Щодо в.о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, то, попри персональні запрошення до участі у засіданнях комітету та зверненнях комітету до вас, пане Гройсмане, особисто, з проханням при плануванні роботи Кабміну врахувати режим роботи ВР та не залучати на час проведення профільного комітету в.о. міністра Супрун до заходів, що проводяться урядом, для того, щоб вона могла взяти участь особисто у роботі парламентського комітету, адже з жовтня 2016 року вона не відвідує засідання комітету».

Це і були ті три засідання комітету, котрі я не відвідувала.

Ольга Богомолець поскаржилася на вас Гройсману лише через три пропущені засідання, попросивши прем’єра особисто зобов’язати вас з ’ являтися на комітеті?

Ми зустрічалися із членами комітету не лише в самому комітеті, але і в МОЗ, і окремо — на нарадах для обговорення реформ, які наразі відбуваються в системі охорони здоров’я, коли ми подавали концепцію реформи фінансування і реформи громадського здоров’я. На перше обговорення із прем’єр-міністром, він запросив на зустріч і членів комітету Верховної Ради. Окрім того, ми зустрічалися на фракції. Тих, хто зацікавлений, запрошували в МОЗ на презентацію. Ми хотіли представити програму на комітеті, але нам сказали, що це не входить до порядку денного, і часу вдосталь не буде. Тому ми членів комітету запросили в МОЗ, але прийшли лише п’ятеро. З ними ми дуже гарно розмовляли, показали, якими є наші реформи.

Фото: 24tv.ua

А решта членів комітету?

Решта не прийшли. Не змогли або не прийшли. Ми пробуємо з ними співпрацювати. В комітеті працюють професійні люди, які хочуть бачити реформи, є і ті, які більш прогресивно бачать ті речі, які мусять відбуватися в Україні для покращення системи. І ми маємо підтримку, хоча й не всіх членів.

Останнє засідання комітету видалося досить гучним. Вас запросили – ви прийшли, але майже одразу залишили засідання, пославшись на відсутність кворуму. Втім, згідно регламенту, кворум необхідний лише для голосування, для простого обговорення – ні.

Ми прийшли на засідання комітету у повному складі — я і чотири заступники, щоб обговорювати з комітетом питання, які були на порядку денному.

Закупівлі, дитяче лікування?

Ні. Ви бачили порядок денний на той день?

Ви згадували, що порядок денний на засіданнях комітету складається зазвичай з трьох питань: закупівлі, дитяче лікування…

Цього разу порядок денний був іншим. І першим стояло питання щодо Тодурова…

Мав виступити він, тоді — я. Друге питання було щодо іншої проблеми — реабілітації. Третє — стосувалося державних закупівель, але в дуже негативному сенсі, в контексті корупції, яка відбувається зараз. Далі — інші питання. Коли ми прийшли і побачили, що не було кворуму, і депутати, які залишилися…

Наголошую ще раз: кворум вимагається для голосування, а не для обговорення…

Депутатам, які залишилися, одному за одним давали слово. Нам висловитися не дали. Ми лише сиділи і слухали, як інші про нас…

Вам дорікали?

Так. Ми вирішили, що хотіли б мати конструктивну розмову, а не звинувачення чи закиди, справжню розмову і не в такому розширеному колі.

Не при камерах?

Було повно камер, повно преси…

І ви встали і пішли.

Це виглядало як прес-конференція, замість засідання комітету. На якісь конструктивні результати сподівань не було.

Але ж хіба це методи, пані Уляно, — встати та піти?

Ми вирішили, що кворуму немає і пішли.

Чи правда, що перед засіданням ви отримали інформацію, що можливо буде розглядатися питання щодо висловлення вам недовіри як в.о. міністра?

Є зареєстрований законопроект, щоб надати заяву-постанову прем’єр-міністру саме в такій справі. Можливо, й до комітету він дійшов, але на порядку денному його не було, та й порядку денного не було — кворум, щоб його підтвердити, не зібрався.

«Я хотіла б, аби українські лікарі були, як спецпризначенці в армії»

Скажіть, статус виконувача обов’язків міністра, якому вже понад півроку, вас не бентежить? Одразу після призначення, відповідаючи LB.ua на запитання про те чи обговорювалася з керівництвом держави перспектива внесення вашої кандидатури до ВР, ви сказали: «Так, обговорювали. Побачимо, я не можу сказати, бо все це залежить від уряду та прем’єр-міністра, які мають подати мою кандидатуру на розгляд». Чому досі не подали?

Це — рішення прем’єр-міністра і Кабінету міністрів, чи подавати мою кандидатуру. Коли я прийшла на свою посаду, я була призначена першим заступником за поданням прем’єр-міністра. Коли за місяць призначалися заступники, це також робив прем’єр-міністр.

Тому що за законом виконувач обов’язків не може призначати заступників .

Ні, бо міністр ніколи не призначає заступників, призначення робиться через Кабінет міністрів. Міністр може пропонувати кандидатуру, але прем’єр-міністр подає їх на затвердження Кабміну. І коли я обговорювала прийняття цієї великої відповідальності — стати в.о. міністра охорони здоров’я України — я говорила і з прем’єр-міністром, і з Президентом, і сказала, що я не зможу працювати…

Якщо не буде команди.

Як не буде команди, так. І вони погодилися. І прем’єр-міністр разом зі мною шукав команду. Я знала людей, з якими хотіла працювати, вони спілкувалися з прем’єр-міністром, подавали своє бачення, ідеї, ми разом показували, як будемо міняти систему, покращувати її. У вересні ( 2016 року — С.К. ) за поданням прем’єр-міністра заступники були призначені і наразі працюють вже шостий місяць.

Я дуже щаслива, що я маю таку команду. З попереднього складу залишився лише один Роман Ілик, він з нами гарно співпрацює, допомагає у фармакологічних напрямках і ліцензуванні медичних закладів. Він має досвід, оскільки займався цим до того, як ми прийшли. Наразі нас п’ятеро, і ми — як одна команда. Співпрацюємо, часто зустрічаємося. Кожного понеділка маємо ширшу зустріч. Кожного дня я зустрічаюся окремо з заступниками з інших напрямків, але так склалося, що ми гарна команда, гарно працюємо разом і відчуваємо, що йдемо пліч-о-пліч.

Фото: 24tv.ua

Якщо забрати приписку «виконувач обов’язків», як повноцінний міністр ви б могли робити більше, функціонал був би ширший…

Немає, насправді, ніякої різниці між виконувачем обов’язків і повним міністром. Ті ж самі функції, повноваження, ті самі посади.

Але ви говорили з прем’єр-міністром про те, чому ж все-таки він не вносить вашу кандидатуру на затвердження парламентом? Бракує голосів? Не найкраща політична ситуація? Що, взагалі, відбувається?

Я думаю, що це — питання більше до прем’єр-міністра. Але коли ми знову — через надмірну увагу — повертаємося до цього, я відчуваю, що маю довіру прем’єра…

Він й справді вас активно підтримує.

І довіру Кабміну. Я відчуваю, що від Президента, і від президентської адміністрації є підтримка. Насправді, я відчуваю, що все буде добре, що ми зможемо робити ту роботу, яку робимо.

Останнє політичне запитання і переходимо до фахових. Отже, ваша освіта. Народний депутат Оксана Сироїд публікувала ваші дипломи, які безуспішно — хоча вони є у відкритому доступі — шукав пан Мусій. Я не буду питати про дипломи, я просто хочу, щоб ви самі розказали про те, яку маєте освіту.

Медична освіта – це така річ в Україні, яку ми маємо і можемо багато в чому вдосконалити. Зараз ми працюємо над тим, щоб допомогти нашим студентам-медикам краще навчатися. Сподіваємося, що їхні дипломи будуть визнані в країнах Європи.

Запитання було про вашу освіту.

Я народилася в Штатах, ходила до школи 12 років, тоді [вчилася] чотири роки в університеті на бакалавра біологічних наук і ще чотири — в медичному інституті. Після того отримала звання доктора медичних наук. Далі був один рік інтернатури і чотири Residencу (аспірантура), ще рік спеціалізації, і тоді я почала працювати лікарем.

В Штатах, подібно до України, є такі собі “кроки” — іспити. Перший екзамен я мусила складати, коли завершила навчання на бакалавра — перед вступом до медінституту. Складаєш іспит, показуєш диплом, оцінки, проходиш співбесіду, і тоді з 1000 кандидатів обирають 100 тих, хто проходить до медуніверситету.

Чотири роки я відвідувала медуніверситет. Під кінець другого року був перший “крок”, під кінець четвертого року — другий, і ще один після інтернатури. Далі я навчалася за спеціальністю, а по завершенні знову був іспит, він має назву — Bodyexems, після чого вже почала працювати лікарем. Шлях мій був досить довгий, але весь час, що ми навчалися, ми мали клінічне стажування, були завжди з лікарями, котрі виступали нашими менторами.

Вони допомагали не просто зрозуміти, як робити операції, а й як спілкуватися з пацієнтами, навчали нас медичної етики, яка є дуже важливою. Від них ми навчалися того, як правильно створити свою клініку, як адмініструвати її. Наше навчання не було вузьким, лише медичним, воно було більш широким. Я думаю, це правильний спосіб. Коли я буваю в регіонах, в медичних університетах або коледжах, завжди кажу студентам, що хотіла б, аби українські лікарі були, як спецпризначенці в армії – найкращі з найкращих! Найбільш розумні, віддані, ті, які насправді хочуть бути лікарями. Бо в Україні майже половина студентів, які закінчують медінститут, не залишаються у професії, йдуть в інші сфери. Це сумно. Ми повинні знайти найкращих з найкращих і виховувати з них хороших лікарів. Тоді, я думаю, ми будемо говорити не лише про фінансування медичної системи, але й про покращення її якості.

Звісно, починається це з освіти, і як тільки ми зможемо покращити, підвищити рівень освіти, матимемо кращі медичні послуги, краще лікування.

Фото: 24tv.ua «Є багато речей, які можемо зробити, аби зменшити кількість онкохворих»

Цьогоріч збільшено видатки на фінансування медицини за багатьма пунктами: лікування СНІДу, рідкісних — так званих орфанних — хвороб, туберкульозу тощо. При цьому в значно меншому обсязі фінансуються онкологія і кардіологія. Яким чином розподілялися кошти і чому саме так? Адже ми знаємо, що причина 80% смертей — саме онкологія і кардіохвороби.

Зараз ми говоримо лише про державні закупівлі. Про програми, за яким ми закуповуємо ліки або медичні вироби. 354 млн грн, які закладені на кардіохірургічне обладнання чи медичні вироби, їх досить, щоб покрити всі невідкладні стани стовідсотково. Більша кількість грошей не потрібна. Ми можемо стовідсотково виділити кошти на стенти і витратні матеріали, які потрібні на невідкладні стани.

Щодо туберкульозу або ВІЛ/СНІД, ми зараз маємо донорів. Це програма GlobalFund від Організації об’єднаних націй, які до тепер надавали фінансування на лікування ВІЛ/СНІДу і туберкульозу. В 2016 році вони прийшли до нас, нової команди, на розмову. Вони вже п’ять років працюють в Україні, виділили на лікування цих хвороб більш як 500 млн доларів, при мізерному фінансуванні їх Україною. Вони прийшли і сказали, що можуть дати додаткові 126 млн протягом наступних трьох років, але за умови, що Україна також лікуватиме своїх громадян. Ми теж маємо надати якесь фінансування. Разом з пацієнтськими організаціями ми пішли до Міністерства фінансів, прем’єр-міністра і погодили збільшення бюджету на лікування на два мільярди гривень, щоб покрити видатки 50 на 50: 50% — від української сторони, 50% — від наших партнерів. Україна насправді лікує лише половину тих, хто має туберкульоз і СНІД, решту — міжнародні партнери. Ми не могли відмовитися від 126 млн доларів, виділених на лікування людей, які потребують ліків.

Щодо орфанних захворювань. Таких дітей небагато — 2500, їхнє лікування коштує десятки мільйонів гривень щорічно, але без ліків вони 100% вмирають. І ми — як держава — вирішили, що будемо допомагати родинам в лікуванні їхніх дітей. Бо при наявності ліків з дітьми все нормально. А от через їхню відсутність – смерть. Тож ми вирішили, що орфанні захворювання будемо покривати повністю. Такі ліки коштовні, але це — життя дітей, тому ми вважаємо, що зробили вірний крок.

Фінанси, які залишаються, ми маємо розподілили між іншими програмами – це онкохворі діти і онкохворі дорослі. На дорослих в цьому році збільшили фінансування на 68 млн грн, додали 15 нових препаратів, які ми раніше ніколи не фінансували. Це дуже коштовні препарати, котрі пацієнт ніколи б не зміг придбати самостійно. На лікування онкохворих не витрачаються мільйони гривень, це менші кошти. Багато хворих мають допомогу і від місцевих бюджетів, отримують додаткове фінансування в обласних або місцевих онкодиспансерах. Орфанні захворювання, турбекульоз з місцевих бюджетів фінансуються менше. Наразі ми ведемо перемовини про збільшення рівня фінансування.

А як можна забезпечити профілактику онкології?

Є масштабна просвітницька робота з відмови від паління, з правильного харчування, регулярного обстеження, аби вберегтися від раку. Є досить прості скринінгові тести для раннього — ще навіть до виникнення раку — виялвення. Жінки мають робити раз на рік обстеження молочних залоз. Навіть не мамограму — лише зайти і дізнатися, є проблема чи ні. Існує багато простих речей. І в системі фінансування охорони здоров’я на 2017 рік ми підсилюємо первинну ланку.

Що мається на увазі під посиленням первинної ланки?

У 2017 році йде зміна фінансування системи охорони здоров’я: ми заохочуємо пацієнтів підписувати договори зі своїми сімейними лікарями. Щоб кожна родина вибрала сімейного лікаря або педіатра, або лікаря внутрішньої медицини. Підписала з ними договір, тоді цей лікар отримуватиме кошти напряму від держави, оглядаючи її протягом року.

Яким чином це виглядатиме в регіонах? В Києві подібне ще можна уявити, але в невеликих містах чи селах люди навряд знають про існування такої опції на 2017 рік.

Люди бачать по телебаченню, що ми говоримо про ці речі. Я і мої заступники щотижня виїжджаємо в регіони: спілкуємося з лікарями, з пацієнтами. Говоримо про це в регіональній пресі. Не знаю, чи пам’ятаєте ви, як два роки тому почали говорити про децентралізацію, ніхто не знав, що це таке, всі боялися, що воно буде, ніхто в регіонах не розумів. Тепер всі знають і всі бачать.

Регіональні лікарі готові до таких ініціатив?

Ми з ними розмовляємо. Найбільш готові лікарі первинної ланки. Сьогодні ми мали захід, прийти на який запросили — через нашу сторінку в Фейсбук — лікарів, зацікавлених у швидкому реєструванні ФОПу за спрощеною процедурою, аби бачити своїх пацієнтів на первинній ланці. Точніше їх запросив заступник міністра Павло Ковтонюк. Ми думали, що прийдуть 20-30 лікарів, а прийшло більш як 250 і ще понад 10 000 дивилися трансляцію онлайн через фейсбук. Тобто на первинній ланці є дуже велика зацікавленість.

Ви питаєте, як воно буде в регіонах? В більшості регіонів усе розвивається навіть без нас. Минулого тижня ми були в Житомирі — там відкривають амбулаторії первинної допомоги вже самі. Це робить місто. Відкриваються вони і в менших містах. Я не знаю, чи бачили ви, в пресі показували: на Полтавщині, в одному маленькому місті міська рада закупила будинок, зробила ремонт і запрошує сімейного лікаря. І це відбувається по всій Україні. Територіальні громади, які формуються або вже сформувалися, розуміють, що це — їхня відповідальність. Вони мусять організувати інфраструктуру, і щоб лікарі були, їх треба заохочувати. Ми навіть провели опитування, запитували в лікарів, що б їх спонукало поїхати в регіон, в село або в місто, на роботу. Більшість сказала: 1) якесь житло; 2) якась машина; 3) якесь фінансування.

Це мають територіальні громади забезпечувати? Адже в процесі децентралізації регіони повинні самі дофінансовувати такі речі. Яким чином це відбуватиметься?

Це відбуватиметься через територіальні громади міста, області. Але на первинній ланці лікарі будуть отримувати кошти напряму. Вони можуть працювати в амбулаторії, де отримають допомогу від міста, району або села. Можуть працювати в поліклініці, як колись, або створювати свої приватні клініки. Тоді вони самі можуть оплачувати оренду, але отримуватимуть гроші за кожного пацієнта. Ми порахували, якщо в них буде десь 2000 пацієнтів, вони можуть отримувати майже 50 тисяч грн на місяць перед тим, як заплатять податки. Навіть якщо вони матимуть медсестру та витрачатимуть 80% грошей на якісь потреби, зарплата лікаря все одно буде 10 тисяч гривень, наразі ж вона — 2-2,5 тисячі. Для них це буде набагато краще.

Фото: 24tv.ua «Цивільні лікарі можуть офіційно їхати у відрядження в зону АТО»

Одна із ваших ініціатив – Центр громадського здоров’я — вже запрацювала. Центр був започаткований ще в 2015 році, але тільки в серпні 2016-го за конкурсом призначили директора.

Центр громадського здоров’я займається громадським здоров’ям, здоров’ям громади, нації, цілого народу, а не однієї людини. Він існує для того, щоб були програми вакцинації, програми профілактики тощо.

Зараз Центр що саме робить?

Зараз він організовує свої обласні центри, оскільки Центр громадського здоров’я повинен бути в кожній області. До Центру громадського здоров’я перейшли в спадщину всі лабораторії і будинки, які були в Санепідслужбі.

У Києві, наскільки мені відомо, існує конфлікт щодо приміщення, в якому має розміщуватися Центр — на території колишнього зводу «Маяк». Там вже працює медична структура, яка фактично знаходиться на самозабезпеченні: не отримує грошей від держави, платить податки, але наразі повинна віддати свою будівлю Центру, проти чого, власне, і виступає.

Ніхто нікого з будинку не виганяє, вони можуть залишитися. Але будинок належить МОЗ і нікому іншому. Вони й надалі можуть працювати. Великою проблемою є неправильна інформація, котра надходить.

Важливе запитання – медицина в АТО і ваша співпраця з Міністерством оборони.

У 2020 році Україна має бути готовою прийняти натівські стандарти, вступити до НАТО. Про це йдеться в Стратегічному оборонному бюлетені, підписаному Президентом. Зараз при Кабінеті Міністрів ми організували медичний штаб, щоб створити єдиний медичний простір — і військовий, і цивільний. Де факто він вже існує в зоні АТО, оскільки багато військових лікарів працюють в цивільних лікарнях, та багато цивільних лікарів під час відпустки їдуть — в якості волонтерів — допомагати військовим. Ми хочемо, щоб все це було легалізовано, щоб стало частиною системи. Щоб цивільні лікарі не виїжджали в зону АТО під час відпустки як волонтери. Ми вже підписали наказ, і цивільні лікарі можуть офіційно їхати у відрядження. На місяць за ними залишається їхнє робоче місце. Ми маємо запити від прифронтових лікарень, які лікарі потрібні. Ми їх знаходимо, і вони їдуть на місяць у відрядження. Це не лише лікарі, що надають допомогу пораненим, там бракує і стоматологів, педіатрів чи фахівців первинної ланки. Усі, хто хоче поїхати на місяць, можуть це зробити.

Вони отримають посвідчення чи якийсь спеціальний статус, пов'язаний з перебуванням в зоні АТО?

Вони офіційно їдуть у відрядження, офіційно працюють та отримують документ, що були у відрядження. Вони не мають статусу учасника бойових дій, бо не беруть участі у бойових діях. Це лише лікарі, які підтримують лікарні, котрі відвідують цивільні люди.

Фото: 24tv.ua

Яка ж мотивація, окрім ентузіазму, їхати туди? Як заохотити людей?

Більшість таких лікарів ( що їдуть в зону АТО — С.К .) – мобілізовані військові лікарі, які розуміють наявні проблеми та хочуть допомогти. Українці мають дуже велике серце. Українці хочуть допомагати. Вони настільки щедрі, що коли є потреба, обов’язково поїдуть. Ми навіть не шукаємо їх, вони самі до нас приходять.

Друга річ – це створення єдиного медичного простору, щоб було рівне навчання і тренування цивільних і військових лікарів, і не лише лікарів, а й медичного персоналу — середнього і нижчого. Зараз ми робимо усе, щоб створити цей єдиний простір. Як ви знаєте, на початку війни ми з моїм чоловіком заснували ініціативу «Захист патріотів», де надавали бойові аптечки і проводили навчання й тренування з правильного їх використовування. Ці аптечки вже зареєстровані офіційно в МОЗ як стандартні, які мають бути у всіх військових. Так само є курс цивільних для військових. Ці стандарти необхідні, щоб військові знали, як вони повинні навчати і які аптечки закуповувати. Це було зроблено разом з Мінобороною, не було такого, щоб ми окремо щось робили. Наші робочі групи є спільними. Ми співпрацюємо не лише з Міністерством оборони, а й з Міністерством внутрішніх справ, прикордонниками, Нацгвардією, ДСНС, де є бійці, рятувальники, які виїжджають в зону АТО. Співпрацюємо з поліцією, щоб надавати правильне навчання, адже багато хто з них також виїжджають в зону АТО.

Це, власне, те, що ви оголошували на початку своєї каденції. Наразі просувається?

Так, просувається. І вже проводяться стандартизовані курси для поліцейських і пожежників. Нещодавно ініціатива «Захист патріотів» отримала грант для проведення навчання. Щодо поліцейських і пожежників, ми співпрацюємо з МВС і ДСНС, що є його частиною. Я навіть відвідала їхню академію, коли була у Харкові. І там запроваджені курси для курсантів — вони навчаються ( медичній допомозі — С.К. ) перед тим, як приступити до роботи. Хто вже давно працює,має великий досвід, але підвищувати кваліфікацію, повторно проходити курси – дуже важливо, щоб знати, як реагувати в надзвичайних ситуаціях.

Ще одна ваша інновація — заснувати колл-центр, куди б люди могли дзвонити і консультуватись з лікарями, замість того, щоб одразу викликати швидку. За вашими словами, кількість викликів швидкої надзвичайно велика. Чи працює вже наразі колл-центр?

Він ще не працює. Ми спілкуємося з нашими канадськими партнерами – в провінції Онтаріо є такий колл-центр. Вони передали нам інформацію, як усе було створено, які є протоколи, котрі можуть надавати наші лікарі або медсестри. Але він ще не діє — спершу треба прийняти багато законодавчих і нормативних актів. До речі, у багатьох містах (Харкові, Львові зокрема) при диспетчерській службі працюють лікарі, вони розмовляють з тими, хто дзвонить у швидку, і надають їм поради. В Україні в 2015 році було 9,5 млн викликів швидкої допомоги, і лише 2,5 млн — госпіталізовані. А решта викликів, можливо, й були не потрібними.

Ідеально було б мати систему невідкладної швидкої допомоги, коли насправді вона потрібна. І окремо — систему, коли ця допомога не є невідкладною, щоб лікар машиною міг виїхати до пацієнта, який викликав допомогу. Або ж створити при лікарнях відділення невідкладних станів, куди пацієнт зможе звертатися 24 години на добу. У госпітальних округах будуть лікарні інтенсивної терапії. В таких лікарнях 24 години на добу будуть доступні усі лікарі, до яких можна звертатися при невідкладних станах. Ми б хотіли, щоб такі відділення були не лише в одній лікарні, наприклад, в обласному центрі, а в багатьох, щоб громадяни могли звернутися в будь-який момент, коли захворіють. 

Фото: 24tv.ua

 Але дуже багато залежить від первинної ланки. Якщо ми будемо мати своїх лікарів, то за умов підвищення температури чи тиску зможемо зателефонувати їм напряму, приїхати до них або вони до нас, а не викликати швидку. Бо часто швидка викликається саме через відсутність такого лікаря. Я думаю, що це допоможе швидким не виїжджали на непрофільні виклики.