Через дев’ять кіл пекла: як окупанти катували херсонця в полоні

Під час нескінченних знущань тіло іноді переставало реагувати на біль. Але, якщо він не падав, а продовжував триматися на ногах, його били ще сильніше. Про воєнні злочини окупантів журналістам розповів херсонський підприємець Андрій. Прізвище героя не вказуємо з міркувань безпеки.

Окупанти схопили його після місяців тиші Під час окупації Андрій нікуди не виїжджав. Каже, перший місяць із сім'єю  сиділи вдома, боялися й вийти, не те щоб кудись поїхати, бо всюди рухалася російська військова техніка.

«Це був якийсь Армагеддон, хаос. Наше місто повністю стало. Люди намагалися хоч якось вижити, а їм перешкоджали, не давали працювати. Де щось невигідно для них (окупантів – ред.), одразу обшуки, полон»,  – згадує життя в окупації Андрій.

Оговтавшись від першого шоку після вторгнення та захоплення міста, він потихеньку відновив свою діяльність і якийсь час більш-менш спокійно працював. А крім цього налагоджував зв’язок з вільною Україною, щоб доставляти в Херсон речі першої потреби: їжу, ліки й інше.

Та невдовзі у місті розпочалося полювання на активістів і волонтерів. Російські військові виламували двері – квартири та будинки обшукували, господарів вивозили в невідомому напрямку. А в Андрія були вагомі причини для занепокоєння. Напередодні вторгнення товариш із національної поліції, попросив його взяти на збереження держмайно. яке правоохоронці не встигали вивезти, терміново залишаючи місто. Андрій заховав передане в різних місцях і щотижня переховував. А коли перша хвиля облав та обшуків стихла, подумав, що все обійшлося, і спокійно працював аж до початку осені. Та одного дня на робочому місці на нього чекали співробітники ФСБ.

«Одразу руки за спину, повалили на підлогу. Наручники одягли й почали гамселити. Що по тілу, що по голові. Потім зібралися всі їхні працівники й почали мені пояснювати, що, чому і як», – згадує своє затримання Андрій.

За всіма пов’язаними з ним адресами провели обшуки. Перевіряли все: квартири, гаражі, машини. У перший день нічого не знайшли. Але, як сам Андрій каже, тоді він ще не зрозумів, з якої причини його затримали й що від нього хочуть. Фото однієї з херсонських катівень, зроблене після звільнення Херсона. З архіву бранки окупантів Олени Тарасенко. Жорстокість та загроза розстрілу. Як Андрій пережив допити Близько шістнадцятої години його привезли в одну з облаштованих у Херсоні катівень. Ледь не поламали пальці, коли знімали відбитки. Били автоматами й виводили нібито на розстріл. А за годину почалися тортури. Били взагалі безперервно, використовували шокер, під’єднували струм до всіх частин тіла. Насильство над цивільними доставляло катам особливе задоволення. 

Після першої години знущань його помістили в камеру з сімома полоненими. Нар було тільки три. Спати доводилося на підлозі.

“Таргани лізли у вуха й у ніс, – каже Андрій. – Ковдри не було, щоб прикритися”

Хлопці з камери привели його до тями й одразу попередили: воду не пий, бо чим більше води в організмі, тим гірше переносиш удари струму. Від стресу й больового шоку йому дуже хотілося пити, але садистські допити після короткого передиху продовжилися і тривали щоразу понад годину. Катували його тоді більш ніж десять разів за добу. Випалювали струмом, били руками, ногами, кийками, і це не припинялося до 12-ї ночі.

Спати Андрію заборонили, він мав сидіти до ранку й вставати щоразу, як хтось зазирав у двері. 

Чоловік згадує, що після катування електричним струмом вся спина в нього від ран та опіків була в сукровиці, аж сочилася. Ще днів два-три потому не міг лежати на спині, лише на боку чи на животі. А в перший день через заборону сну можна було хіба що спертися на стіну, але й цього він не міг зробити, бо біль був нестерпним. Так минула перша доба.

На наступний ранок десь об одинадцятій годині тортури почалися знову. На той момент Андрій вже зрозумів, що відомо окупантам, і намагався не говорити зайвого, щоб не зашкодити ані собі, ані своїм знайомим. Він згадує:

«На допитах, особливо, у перші дні, ти відчуваєш, що можеш не пережити цього, та доводилося в цей момент на стресі думати, що казати». Андрій під час інтерв’ю. Кадр із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”.
Катували разом з родичем, але змогли вибити лише те, про що й так знали Його звинувачували в коригуванні, передачі фото/відео інформації українській стороні, співпраці з поліцією та зберіганні держмайна. Зізнався він лише в останньому:

«Тому, що в мене були речі Нацполіції, то вони мали докази, за якими це мені й пред'являли».

Андрій назвав окупантам деякі місця, де в нього були схованки, і його повезли туди, але спочатку нічого не знайшли. Поки тривали пошуки, знову били безперестанку.

Згодом, коли більшу частину схованого все ж знайшли, зробили опис і змусили Андрія в усіх подробицях написати, як в нього опинилися ці речі. Однак все, що їм вдалося йому пред'явити, – це саме зберігання речей.

Десь вже на третій день допитів стало менше. А взагалі, як розповідали Андрію хлопці з камери, перший місяць, а перший тиждень точно, тортурам людей піддавали майже щодня.

«Тих, хто, як і я, з першого разу нічого не розповіли їм, нічого не здали, катують до того моменту, коли вже не можеш на ногах встояти», – розповідає Андрій.

Родича, якого взяли в той же день, на допити водили разом із ним і били на очах в Андрія. Та після того, як Андрій показав окупантам, де сховані речі поліції, відпустили.
Після полону: біль, травма, наслідки для здоров’я близьких Андрій пробув у катівні близько тижня. Навіть коли допити з тортурами припинилися, щодня його викликали на співбесіду й схиляли переходити на їхній бік – або залишатиметься в полоні. Андрій обирав полон.

Він розповідає, що наглядачі постійно змушували полонених кричати якісь вигадані ними лозунги та вчити російський гімн. Якщо хтось погано проспівав, чи якось не так на них подивився, або навіть просто не встиг вчасно підвестися, щоразу били всіх.

Та після їхнього фальшивого референдуму окупанти вочевидь вже відчували: надовго в Херсоні не затримаються, і бранців почали відпускати. Тоді ж випустили й Андрія, попередивши, що внесли його у всі свої бази, і що за його діяльність у Херсоні йому світить від 8 до 12 років. Та він вже розумів: вони тікають, і треба лише трохи почекати поки місто звільнять. Під час розмови з журналісткою Ганною Щидловською. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
За словами Андрія, у катівнях окупантів побувало чимало його знайомих, але він дізнався про це вже після звільнення Херсона. Якийсь час залишався у місті, а після початку обстрілів, вивіз родину у безпечніше місце. За словами Андрія, близькі дуже погано перенесли його полон, у декого психологічна травма призвела до непоправних змін у здоров’ї. Та й у самого Андрія досі болить відбита на допитах спина, довго перебувати на ногах йому важко. Але на походи по лікарях і реабілітацію після полону часу він не має, бо й сьогодні багато працює й намагається бути корисним нашій країні.

Ганна Щидловська