«Епоха вовни» у Херсоні

«Епоха вовни» в Херсоні починається ще на початку XIX століття. У ті далекі часи до південних степів були запрошені французи розводити перші отари овець, а саме — іспанських мериносів*.
Доволі швидко їх діяльність у цьому напрямку стала золотою жилою. Був значний попит на чисту вовну, яку використовували переважно для виготовлення одягу
У 1822 році в нашому місті, за ініціативи херсонського губернатора, графа Карла Сент-Прі, відкривається перша вовномийка П’єра Муллена. А вже в 50-х роках XIX століття функціонувало 11 таких підприємств. Щороку вони виготовляли майже 5 тисяч кілограмів чистої вовни, яка оцінювалася у 1,5 мільйонів рублів. Для порівняння, на таку суму можна було купити 25 тисяч дійних корів або 10,7 тисячі найдорожчих костюмів з тафту. У цей час активно починають діяли «королі вівчарства» Вассали, Гортони, Феккери, Фальц-Фейни та інші підприємці. Як розумієте, справи у цієї бюджетоутворювальної галузі йшли тільки вгору. Хоча умови праці на таких «заводах» залишали бажати кращого. Тут трудилися переважно жінки та діти, яким доводилося парити в окропі та промивати у холодній воді значні об'єми вовни. При цьому робітники отримували до 60 копійок за один робочий день. За ці гроші можна було купити 20 батонів житнього хліба або 4 кілограми свіжої картоплі.
На початку XX століття на вовномийних підприємствах інтенсивність виробництва досягла апогею: « Очень значительно было развито в Херсоне и шерстомойное дело. Промывку ежегодно не менее 150 тысяч пудов** шерсти, а иногда даже и свыше 300 тысяч пудов, на сумму до 4-х миллионов рублей » (Фирсов А.И. В Херсоне. Исторический вестник. Т.102. 1905 год.). Така ситуація призвела до збільшення товарообігу вовни за кордон через херсонський порт.
Напевно, розвиток цієї галузі міг продовжитися, якби не початок революційних подій 1917-1921 років та встановленням радянської влади в Херсоні. Станом на 1925 рік чисту вовну вже не виготовляли сотнями тисяч пудів. Та й залишилося тільки одне підприємство, яке отримало назву «Шерстемойка Укргосвнешторга».
На ньому працювало 90 робітників, які давали на рік тільки 1,8 тисячі пудів готової продукції. При цьому вони постійно скаржилися на низьку заробітну плату: «… оплата труда ниже довоенного – от 1 рубля 20 копеек до 1 рубля 45 копеек в день*** Расценка эта очень низкая. Некоторые категории рабочих (носильщики и прессовщики) недовольны ею. Также есть некоторые недостатки на предприятии. Столовой нет. Нет даже помещения, где можно было во время дождя позавтракать или пообедать. В таких случаях рабочие хватают свой обед и бегут в склады, где полно шерсти… » (Газета «Червоний селянин», № 43, 1925 рік).
Також були тут і проблеми з протипожежною безпекою. Вовна зберігалася на відкритому майданчику або в дерев’яних приміщеннях. Тільки однієї іскри було достатньо, щоб знищити декілька тисяч кілограмів готової продукції. Хоча на підприємство приїжджали численні комісії, перевіряючи недоліки протипожежної безпеки. Вони складали акти порушень, давали терміни на їх ліквідацію. Але ніхто нічого не робив. Навіть візити представників ДПУ**** ніяк не змінили ситуацію на підприємстві.
Зрештою, вовномийне підприємство закрили, завершивши еру, яку ще на початку XIX століття почали французи.
*Іспанські мериноси – порода тонкорунних овець, вовна яких відрізняється високою якістю.
**Пуд – одиниця ваги, яка використовувалася до 1918 року. 1 пуд = 16,3805 кілограмів.
***Ціни у 1920-х роках виросли у десятки разів у порівнянні з дореволюційним періодом. Наприклад, якщо мило у 1899 році коштувало 21 копійку, то у 1920-х роках його вартість складала 398 рублів.
****ДПУ (Державне політичне управління) – відомство державної безпеки при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР.
На головному фото: Вовномийка на Карнатинному острові
Вгору