Евакуація під обстрілами: як працюють волонтери на прифронтових територіях, досвід місії “Проліска”

1 месяц назад 0

Вже другий тиждень продовжуються бої на півночі Харківщині, зокрема найтяжче зараз у Вовчанську та навколишніх селах. Російські війська з 10 травня намагаються зайти в населені пункти, які були звільнені ЗСУ ще восени 2022 року. Щоб мешканці знову не опинитись в окупації, місцева влада спільно з поліцією та волонтерами проводить обов’язкову евакуацію цивільного населення.

Безпекова ситуація у містах та селах змінюється щохвилини. Евакуація відбувається у координації з гуманітарним штабом і місцевою поліцією. Попри це, у прифронтовому Вовчанську зникли безвісти два волонтери. За словами місцевої влади, вони поїхали на виїзд самостійно та, ймовірно, потрапили у російську засідку. На даний момент немає жодної підтвердженої інформації про те, що з ними відбулось.

У таких умовах – постійних обстрілів, повторних прильотів у місця евакуації і скупчення цивільних, – працює гуманітарна місія “Проліска”. Команда активістів і волонтерів допомагає виїжджати людям з прифронтових територій вже 10 років поспіль. Під час повномасштабного вторгнення організація виросла до 500 людей з офісами у 13 містах та десятками волонтерів.

Брендовані гуманітарні автобуси місії, прифронтові офіси організації, а також безпосередньо волонтерів прицільно обстрілюють російські війська саме в той момент, коли вони надають допомогу постраждалим. Так, минулого року під час перевезення волонтерами мешканців прифронтового деокупованого селища Козача Лопань на Харківщині росіяни   з артилерії автобус гуманітарної місії, а вже у квітні 2024  на Херсонщині в районі села Золота Балка соціальний автобус із 16 пасажирами    російський дрон-камікадзе .

Як це, працювати на лінії зіткнення і допомагати місцевим, часто ризикуючи своїм життям, говоримо з керівником гуманітарної місії “Проліска” Євгеном Капліним.

Після 10 травня всі ресурси кинули на евакуацію з Вовчанської громади Почну з оперативного питання. У ці дні волонтери вашої організації спільно з місцевою владою та поліцією евакуюють цивільне населення з північної Харківщини. Розкажіть про те, як відбувається евакуація? І скількох людей вже вдалося вивезти вашим волонтерам?
Зараз відбувається евакуація не лише з північного напрямку Харківщини, але й з Донеччини, північної Сумщини та ще на двох напрямках на Харківщині, де почалось загострення з 9 травня. Загалом з початку повномасштабного вторгнення нашій місії вдалось евакуювати понад 26 тисяч людей. Якщо говорити про травень цього року, то йдеться про 637 людей.

Хочу сказати, що практично щодня люди евакуюються з Донецької області. Після захоплення Мар’янки лінія фронту дуже сильно наблизилась до міста Курахове. Там щодня курсує наш евакуаційний автобус на Дніпро. 13 травня почалось також посилення бойових дій на півночі Сумщини, 14 травня автобус вивіз звідти 22 людини. З 10 травня активні бої й обстріли відбуваються на Харківському напрямку. Місцева координаторка нашого офісу говорить про десятки дзвінків від людей з Вовчанської громади, з Липців. Щодо Вовчанська, то нам люди говорили, що таких прицільних обстрілів у них ніколи не було. Зранку 10-го числа ми залучили всі можливі наші ресурси: і малі автомобілі, і швидку допомогу, і вантажні буси.

Чи переконують ваші волонтери людей виїжджати?
На Харківщині – це той випадок, коли люди захотіли їхати самі. Ці громади вже були окуповані у перші хвилини війни 24 лютого і звільнені тільки восени 2022 року. Люди мають досвід окупації. Частково вони поверталися додому після окупації, бо думали, що це більше не повториться. Проте зараз лінія зіткнення змістилась і більшість розуміє, що треба виїжджати. Наша команда першою після деокупації зайшла у громади з гуманітарною допомогою. Кожен день прилітало, руйнувалися будинки, до нас зверталися люди за допомогою у відбудові будинків, за психологічною допомогою, гігієнічними наборами, продуктами харчування. Також там курсували наші соціальні автобуси, щоб люди могли їздити з прифронтових сіл до райцентрів, центрів громад. Керівником гуманітарної місії “Проліска” Євгеном Капліним. Фото: з фейсбуку гуманітарної місії
У Вовчанській громаді 14 травня зник зв’язок. І якщо в перші дні була координація, то після 14-го з цим вже було складніше, і ми забирали людей, яких просто бачили на вулиці. У певних селах зараз працюють російські ДРГ, тому без координації з владою працювати небезпечно. Ми знаємо про факти, коли зникали волонтери і, найвірогідніше, росіяни у них забрали автівки й почали використовувати для своїх цілей.

На автівці зниклих під Вовчанськом волонтерів, ймовірно, вже їздять російські військові Не можу не згадати про двох  у Вовчанській громаді. За словами поліції Харківщини і військової адміністрації, волонтери не погоджували свої маршрути з владою. Відтак поїхали на північ, не знаючи, що там йдуть активні бої. З вашого досвіду, як потрібно волонтерам працювати у прифронтових районах так, щоб не наражати себе та інших на небезпеку?
Так, дійсно, це були волонтери, які не координували свою діяльність з Харківським координаційним центром, з військовою адміністрацією, і, напевно, тому, на жаль, виникли ці обставини.

У цьому наступі російські війська почали використовувати дуже підступну тактику. Вони заходять до місцевих жителів, забирають їхні телефони, вводять потрібний номер і потім змушують людей казати волонтерам, що нібито у їхньому районі немає росіян і їх треба терміново евакуювати. Таким чином вони виманюють волонтерів. Я думаю, що схожа ситуація якраз і трапилась з київськими волонтерами, які зникли безвісти.
За моїми даними, на автівці тих волонтерів вже їздять російські військові. І я кажу про це, тому що у нас був схожий кейс. На особисті мобільні телефони наших працівників – координатора транспортного напрямку та керівниці офісу – зателефонував місцевий житель і попросив його вивезти з певної вулиці у Вовчанську. Ми перевірили цю заявку і зрозуміли, що територія, де знаходиться людина, вже окупована, і що це є той самий випадок, коли спеціально виманюють нашу автівку і наших працівників.

Нещодавно у нас був кейс, коли ми забирали людей у Вовчанську і в 30 метрах від нас була помічена російська ДРГ. Виникла стрілянина. І дуже добре, що з нами були поліцейські. Завдяки цьому нам вдалося залишитися живими і не потрапити в полон.

Ваша команда волонтерів, ваші офіси на прикордонні, а також автобуси ваших гуманітарних місій неодноразово обстрілювали російські війська. За час повномасштабного вторгнення було понад 50 таких випадків. Пригадайте їх?
Скажу, що за час повномасштабного вторгнення було вже 52 таких випадки. Проте і до великої війни, ми також неодноразово потрапляли під обстріли, коли працювали на Донеччині. Раніше переважно ми потрапляли під обстріл, коли опинялись в певному небезпечному квадраті. Зараз же по наших співробітниках росіяни прицільно б’ють.

Ми стали мішенями, наші помешкання і транспортні засоби обстрілюють. Особливо зухвало це відбувається, коли російська армія бачить гуманітарне маркування і розуміє, що це допомога цивільним, що це гуманітарна місія “Проліска”.
Мене, наприклад, контузило у березні 2022-го року, коли я з людьми їхав автівкою по Харкову і в цей момент був приліт. Останній випадок був півтора тижня тому на Херсонщині, коли дрон-камікадзе атакував наш спеціальний гуманітарний автобус, який віз з прифронтових сіл людей у центр ОТГ. Розумієте, з війною рейсові автобуси перестали їздити, а люди ж мають вирішувати свої питання у ЦНАПАХ, наприклад, зняти з картки пенсію чи щось купити. Тоді ми везли 16 пасажирів, щоб вони вирішили всі свої питання. Автобус був білий з табличкою “Соціальний транспорт”, з логотипом гуманітарного фонду для України, логотипом гуманітарної місії “Проліска”. Дрон-камікадзе пішов у лобову атаку на цей автобус. Після цього мені подзвонила пасажирка і просила виписати “героя” нашому водію, бо він буквально в межах пів метра зманеврував і всі залишились живі й неушкоджені. Дрон зачепив крилом автобус і вибухнув від зіткнення з асфальтом позаду нього. Якби дрон-камікадзе залетів всередину автобусу, було б 16 загиблих.

До цього можу ще згадати епізод в Харківській області. Був прильот, на місце події приїхали наші співробітники. Коли вони роздавали будматеріали пенсіонерам, місію атакував російський дрон. Його оператори точно мали бачити великий банер ООН, банер Управління ООН з питань біженців, наш великий логотип на машині, цивільних діда і бабусю, й при цьому дрон здійснив 12 пострілів з 82-го міномета. Перша міна влучила в будинок. Добре, що не на відкриту місцевість, де стояли дідусь, бабуся і троє наших співробітників. Просто за рахунок того, що міна зайшла через дах у будинок, вивалила стіну, і трішки цеглою дала по голові нашому водію, у команди був час заскочити в погреб. Так всі залишились живими. Далі кожні 5-6 хвилин росіяни запускали нові міні в цей квадрат. Об’єктом атаки був конкретно наш автобус, який привіз будівельні матеріали для цих постраждалих людей. Команда з бабусею і дідусем ще приблизно годину просиділи в погребі, а потім цих людей евакуювали. Тоді наш автобус мав 82 дірки від пострілів.

23 січня цього року на Донеччині керівник нашого офісу Євген Ткачов, надаючи допомогу в місті Часів Яр, побачив над головою FPV-дрон. Йому точно було видно, що наш співробітник роздає гуманітарну допомогу. Дрон бачив на даху автобуса логотип гуманітарної місії “Проліска” і все ж піднявся вище і скинув міну прямо на автобус. У цей час наш співробітник разом з бабусею відскочив від автобуса.
Ці події не можна назвати випадковими. Це цілеспрямовані атаки на гуманітарні організації з метою залякати нас, зробити все, щоб ми перестали працювати і надавати людям гуманітарну допомогу. 

Є три типи евакуації – групова, індивідуальна і спеціальна медична   Які види евакуації ви здійснюєте і яка специфіка евакуації в залежності від регіону? Соціальний автобус гуманітарної місії “Проліска”. Фото: з сайту організації
У нас є декілька типів евакуації. Це групова, індивідуальна або спеціальна медична. Загалом ми їх здійснюємо в дев’яти регіонах України, де відбуваються бойові дії.

Наразі ми маємо запити в чотирьох областях – це Харківщина, Сумщина, Донеччина і південь Дніпропетровщини. Групова евакуація – це виїзд автобусами, коли ми можемо забрати велику групу людей. На Донеччині, наприклад, наразі курсує наш евакуаційний автобус, який вивозить людей з Торецька, Курахівської громади, з Селидівської громади, трішки людей з Мар’янської громади. Автобуси курсують щоденно, інколи 2-3 рази на день.
Також якщо лінія зіткнення близько, то ми вивозимо людей малими автівками або за допомогою спеціальних броньованих машин, військових служб, рятувальників, поліції, до певного місця збору, а вже звідти людей забирає наш евакуаційний автобус.  У такій евакуації головна перешкода – це можливість ураження безпосередньо автобуса, бо він великий і його добре видно. І також це скупчення людей. Наші водії і перевізники навчені як діяти у різних ситуаціях – за останні пів року ми разів 15 змінювали локації посадок пасажирів, щоб ворог не міг їх відслідкувати. Ми проводимо інструктажі й з людьми. Наприклад, просимо вимикати телефони, не знаходитись на відкритих ділянках, під відкритим небом, не анонсувати місця зборів.  

Другий тип евакуації – це персональні виїзди за людьми легковими машинами у місця, де досить небезпечно перебувати, де можуть вже відбуватись вуличні бої.  Медична евакуація гуманітарної місії “Проліска”. Фото з сайту організації
І третій тип – це медична евакуація. На виклик приїжджає спеціалізована група, яка здійснює перевезення людей у лежачому стані на автомобілі швидкої допомоги з усім необхідним реанімаційним обладнанням. Такої евакуації потребують люди похилого віку, немобільні, маломобільні, люди з важкими захворюваннями, з пораненнями внаслідок бойових дій.  Було декілька випадків евакуації вагітних жінок на 38-39 тижнях вагітності.  

Загалом на сьогоднішній день ми евакуювали понад 26 тисяч людей, понад 700 з них потребували медичного транспорту і супроводу бригади медичної допомоги. Це дуже важкі і ресурсні евакуації, але, в той же час, це порятунок тих людей, які б без допомоги померли.
  Є родини, яких ми евакуюємо вдруге, бо вони повернулись після деокупації Які історії людей, яких ви вивезли з-під обстрілів, найбільше закарбувались вашій у пам’яті?
Знаєте, в мене мільйон цих історій у голові. Я просто можу сказати, що в останній час ми бачимо тенденцію, що є люди, які, на жаль, виїжджають повторно. Це люди, які, наприклад, виїхали з Харківської області у лютому 2022 року і чекали звільнення сіл та міст. Коли це відбулось вони потрошку почали повертатись додому, а нині знову змушені евакуюватися, вже вдруге.

Була одна родина – донька з батьком, якому 92 роки. На початку війни вони виїхали на Полтавщину, а коли місто звільнили, повернулись. А в січні цього року росіяни запустили по їхньому району ракету, і один з під’їздів їхнього будинку впав. Тоді загинули люди, а батька дівчини паралізувало. І вона не могла його навіть у підвал під час обстрілів спустити. Тож вони вирішили повторно евакуюватися в Полтаву. І ми вже допомагали з медичною евакуацією.

Приватні перевізники за таку послугу беруть понад 30 тисяч гривень. У родини таких грошей не було. Тому люди звертаються до нас.
Дуже багато історій, коли люди повернулись додому, почались нові обстріли і вони мали виїжджати знову. У нашій країні утворилась нова група людей, які стали переселенцями вдруге. Це дуже страшно, коли людина не може знайти місце, де безпечно.  

Розкажіть, у яких регіонах ви працюєте і як змінюються запити людей на допомогу?
У нас загалом є 13 офісів по всій Україні, з них 9 – прикордонні або прифронтові регіони, а 4 – це центральна і західна Україна. У прифронтових містах ми допомагає людям абсолютно всім. У центрально-західному регіоні, де живуть переселенці, це здебільшого психологічна допомога, соціальний супровід, юридичні консультації. Ми також надаємо людям, у яких постраждали помешкання, будматеріали для ремонту. Робимо це в перші години після прольотів. Нас часто обстрілюють росіяни саме під час допомоги людям. Відбуваються повторні атаки у місця надання допомоги.
Допомога будматеріалами для постраждалих від російських обстрілів. Фото з сайту гуманітарної місії “Проліска” Крім того, допомагаємо непродовольчими товарами першої необхідності, гігієнічними наборами. Ми обладнували бомбосховища по всій країні. Десь приблизно півтори тисячі бомбосховищ на прифронтових територіях ми допомогли обладнати спальними мішками, розкладачками, теплими ковдрами, лампами на сонячних батареях та іншими непродовольчими товарами. Ще підтримали приблизно 500 місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб. Це забезпечення ліжками, бойлерами, пральними машинками тощо.
У восьми областях ми маємо ще такий транспортний компонент як соціальне транспортування.

У прифронтових селах, де перестав працювати регулярний транспорт, люди платять по 300-500 гривень, щоб доїхати до центру ОТГ, або до райцентру чи обласного центру. Коли немає транспорту, люди вимушені віддавати всю свою пенсію, щоб лише знайти перевізника.
Ми ж найняли місцевих жителів з газельками, яким платимо, а вони возять людей у райцентри і чекають їх чотири години, поки вони не вирішать усі свої питання. Такі соціальні маршрути до 2022 року діяли у 100 селах. Зараз географія розширилась і програма працює в восьми регіонах, і покриває приблизно 600 сіл з населенням у четверть мільйона. На сьогодні автобуси курсують двічі на тиждень в залежності від кількості населення і запитів. Близько 300 тисяч людей скористались нашими перевезеннями. І це люди, які не евакуюються і залишаються жити в прифронтових населених пунктах. 

Скільком людям вам вдалося допомогти за час повномасштабного вторгнення?
За 2022 рік допомогли орієнтовно півтора мільйонам людей, за 2023-й – близько мільйона. Тобто сумарно це орієнтовно 2,5 мільйони, не рахуючи цього року. Якщо говорити про будівельні набори, то 2023-го року ми надали їх 98 тисячам домогосподарств. Крім надання матеріалів, одночасно у нас на місце події виїжджають працівники соціального супроводу і психологи, які теж працюють з людьми. Вони стабілізують їх, допомагають відновити документи, якщо вони були втрачені під час обстрілу, зареєструватися на держпрограми по відновленню житла. Психологічною допомогою наших фахівців скористались за 2023 рік понад 30 тисяч людей. Це одноразова консультація на місці події і супровід людини ще на 12 сесій.  

Що мотивує вашу команду працювати понаднормово і самовіддано, до того ж у досить небезпечних умовах?
Наша команда співробітників і волонтерів, це близько 500 людей, у більшості це жителі прифронтових територій. Є люди з команди, які самі пройшли і евакуацію, і полон. Я думаю, що основна мотивація – це те, що ці люди є активними членами громади і живуть в країні постійно. Вони розуміють, що сьогодні біда сталась у твоєму селі і треба людям допомогти, бо завтра ти можеш бути на їхньому місці і також чекатимеш цієї допомоги.

Скажу ще про роботу наших офісів. Скажімо, пʼять з них – зранку 24 лютого були вже окуповані. Офіс у місті Щастя знаходився в 100 метрах від річки Сіверський Донець. У Станиці Луганській наш офіс знаходився безпосередньо в 500 метрах від пункту пропуску. Офіси у Волновасі, Мар’янці, Світлодарську окупували. У Часовому Ярі за 21 кілометр від лінії розмежування ми ще надавали допомогу. У місті з початку вторгнення не було води, то ми пробили свердловину і поставили бочки для води, й генератор. Росіяни туди лупили градами, знаючи, що там люди набирають воду і отримують гуманітарну допомогу. Це був останній наш офіс, який ми втратили на Донбасі. Велику трансформацію пройшла наша організація з 2014 року. Команда розширилась в п’ять разів і має тепер офіси у 13 регіонах, 9 з яких – у прифронтових містах.