Історія медика з окупованої Нової Каховки: “Білий халат рятував”

9 месяцев назад 0

Він допомагав рятувати людей та медичне обладнання у міській лікарні окупованої Нової Каховці. З часом виїхав з міста, пожив у чужій країні і вирішив повернутися до України. Зараз проходить навчання в Чехії по протоколах НАТО і вчиться бути військовим медиком. дізнавалася, як місцеві лікарі рятували у перші дні війни, які проблеми були на той момент у місті та чому вчать військових медиків. Далі пряма мова героя публікації.

Бойовий медик взводу Мене на початку записали як “стрілок-санітар” — функція якого накласти жгут, витягти з поля бою. Друга лінія допомоги — це тактичний медик, який надасть першу найважливішу допомогу, зупинить кров, врятує легені, якщо потрібно, поставить декомпресійну глу і доставить до медичного закладу, де займуться спеціалісти.

А є ще стрілок-гранатометчик, стрілок-радист, стрілок-сапер, стрілок-хімік. А потім у мене перепитали, чи є в мене медична освіта, і кажуть: “Будеш бойовим медиком взводу” . Після навчання я буду тактичним медиком — таблетки дати і працювати по протоколу MARCH. В обов'язки входить — зупинити кровотечу, перевірити пульс, перевірити частоту і відновити дихання, перевірити тиск у польових умовах без тонометру. Під час навчання військових медиків Медики і пацієнти в окупації З перших днів окупації була проблема з медикаментами, за свої гроші купував засоби особистої гігієни, їжу та електроплитки. Закатку просив у знайомих, бо багато кому з персоналу в хірургії та в травматології доводилося жити прямо у відділенні. Дівчата приїжджали на роботу з Козацького та Берислава. Електроплитки потім дуже знадобилися, бо сам медперсонал готував їжу вже у відділенні. У перші шість днів після вторгнення я ночував у відділенні гінекології. Не ходив додому, бо роботи було дуже багато. Були різні випадки екстреної допомоги — колеги рятували вагітну жінку, у якої від вибухів і стресу зупинилося життя плоду.

На цокольному поверсі лікарні у бомбосховищі жили люди, які ховалися від вибухів. Довелося якось розмовляти з санітаркою, яка там перебувала, просити її, щоб допомогла вимити підлогу в реанімації. Вона відповіла, що боїться піднятися на третій поверх, тому мені доводилося цим займатися. Пральня та їдальня лікарні не працювали, був хаос, паніка. Пам'ятаю якось під'їхав до лікарні забрати простирадла на ганчірки. Зупиняюся, бачу БТР біля виконкому стоїть і дивиться на мене. Я повільно повертаюся, руки підняв, забрав цей пакет, який мені винесли і повільно поїхав. Навчання військових Автор:  Фото з відкритих джерел
У перші дні багато поступало і окупантів і наших. Запам'яталась сім'я з Таврійську, коли доводилося заспокоювати жінку, яка пережила смерть чоловіка. Заспокоював її, у неї була істерика. Після тижня проживання у лікарні поїхав до сестри, випив горілки і не міг заснути. Довелося переключатися на фізичну роботу — вивіз сміття з контейнерів лікарні, щоб зняти напругу.

З тих, хто залишився у місті серед медиків, відмовилися працювати, хоча там ще живуть. Коли на ГЕС розстріляли хлопчика і дівчинку, один колега не вийшов на роботу, як дізнався. А зараз періодично ходить, бо немає кому працювати, а він затребуваний спеціаліст. Ті, хто був діагностом та працював на техніці, відмовились, бо немає на чому працювати, все обладнання вивезли. Мене надихнули колеги, які виїхали з окупації і пішли працювати до військових шпиталів.

Двох лікарів, які в хірургії працювали, забирали на підвал. Жінку відпустили майже одразу, а чоловіка пізніше. Два тижні просиділи, а потім виїхали за кордон.

Білий халат рятував У Любимівці та в Раденську були склади громадянської оборони. Нам дали добро, що можна звідти вивезти обладнання, щоб скористуватися. Поїхали зі старшою медсестрою і відбирали, що актуальніше. Навіть каталки брали, бо наші були з відірваними колесами під час ковіду, а там на складах стояли нікому не потрібні. Сухожарові шафи, бікси, автоклави, халати, простирадла, труси, шкарпетки, тапочки для пацієнтів в упаковках ще з радянських часів на випадок ядерної війни. Це все отримала лікарня, куди воно потім все ділося, я не знаю. Тактичні аптечки для польових умов Автор:  Фото з відкритих джерел Доводилося їздити через блок-пости з накладними у білому халаті. В окупантів була група пересувна на БТРах, то вони могли мене зустріти в різних локаціях і впізнати. За день міг проїхатися через Любимівку, Корсунку, Раденськ. Питали, а чи є в мене коньяк, у вас же тут десь є коньячний завод. Кажу: “Пацаны, мне бы самому коньяка не помешало. Но я за рулем, мне нельзя”. “Ну дай хоть сигарету” — “Я не курю”. “Ну дай хоть таблетку от головы” — “Я водитель, а не аптека”. “А что ты везешь?” — “Что дали, то и везу, в накладной все написано, проверяйте”. Білий халат рятував.

Хлопець з ТРО, якому я допомагав з іжею та одягом, грошима, вже як рік воює. У мене найближчим часом буде шанс побачитися ще з одним врятованим солдатом.