На Херсонщині захаращують українські Мальдіви

Всі їдуть відпочивати на острів Джарилгач, що розташований поблизу курорта загальнодержавного значення міста Скадовськ Херсонської області. Його розкрутили, розрекламували, він сьогодні в тренді.
От і я, грішним ділом, розрекламувала принади острова Джарилгач кумам і загітувала їх їхати на море, саме на острів Джарилгач. Кума зайнята, я теж, а кум таки рветься відпочивати. Нарозказувала я куму про відпочинок на острові Джарилгач. Кажу: ” Куме ти щооо, не був на Мальдівах, не був на Багамаг ! Не ніжився в обіймах перламутрового піску? Не плескався у прозорій воді української перлини, не будував замків з піску і не робив селфі на фоні старого маяка? Не ходив стежками срашних арімаспів?” Каже, що ні. Артемівське шипить…
А я давай далі рекламувати острів. Знову кажу: А дельфінів бачив? Пірнав з ними? А на тропу війни з джарилгачським драконом ходив? Яйця його бачив? Трогав? Обвуглені-обпалені сонцем… Так напираю на кума, аж заходжусь. Холодну горілку пив, питаю, а ската їв, афродозіаки, те, се — замучила його питаннями. Ізмозділа (від слова измождение). Артемівське шипить…
Корочше переконала кума, що на острів з’їздити таки не те що треба, а просто необхідно. Щоб відчути себе сучасним туристом і вкусити всіх прелєсєй острівського життя. Артемівського вже нема.
Поїхав кум. Тиша… Думаю, ну забалдєл: Море, пляжі, сонце, афродозіаки, дракони, арімаспи… День проходе, другий проходе, тиша. Ну, думаю, слава Богу, сподобалось, відпочиває чоловік. Нареші обізвався-оддзвонився. Вже дома, відпочив, відійшов від перегріву, тиск втамувався, спогади залишились. Про Артемівське згадувати не хтів. Тепер слухала я, точніше вислуховувала.
Да, каже кум, і море, і пляжі — все супер. Пляж шикарний. Пісок сипучий, білий, іноді аж рожевий. Вода прозора, лагідна, прохолодна і приємна. Так би і ніжився, валявся на піску, пірнав у синє море, бавився з дельфінами, ганяв русалок, насолоджувався простором і свободою. Один, як в рекламі, на всьому безкрайому пляжі, під тінню напівпрозорих маслинок, під хлюпіт грайливих хвиль. Десь там поросята копошаться, десь полохані лані… П’ятниця, висока і струнка. Маяк. Ооооо, перебиваю кума, сподобалось значить.
Але ж сміття. Там цілі купи сміття закопані в перлиновий пісок. Від моря відійшов і суцільний туалет. Вітер подув запах – зашибісь. Іпріт відпочиває. Там коронавірус не виживе точно. Вмре від запаху. “Ти думаєш чого маяк поржавів? Його obissali та obisrali!”
Машини на острові! На безлюдному острові! машини! Як! Звідки? Круті автівки, круті палатки, крутий сервіс… Туалети поробили “чукотські”, з палок. ( це з старого анекдоту про чукотсьвий туалет, коли чукча приїхав до Москви і пішов купувати унітаз. Повертається з двома палками, а його запитують, а де ж унітаз? Осьо, каже, одну палицю в сніг встромити треба, а іншою вовків відганяти. І природа…)
Ями, палки, плівки, туалети. Маслинок все менше. Натягнут кум наметик біля маслинки, відпочиває, задрімав, слухає хвилі, мріє. Аж тут тінь прошмигнула, мужик з топориком кругами ходить. Кум притих, згадав все, що їв сьогодні, вчора, чи було свіже, Артемівське згадав, а мужик маслинку цюк-цюк і пішов до свого намету. І так разів шість.
Вночі копали — гучно, завзято, весело. Кум вже не виходив і не дивився. Хрустіло щось, чавкало, хропіло. Адреналін бурлив наче шторм на морі. Зранку зрозумів що то аборигени закопували сміття у пісок. А те що чавкало, те сміття викопувало і розкидувало. Демони. Хто зна, хто зна.
Кум у мене людина начитана, образована, інтелігентна і з фантазією. Міфи Древньої Греціїї читав і історію про Ахілеса дуже полюбляє. Каже: ”Хочу акі древній Ахілес пробігтись по острову, так щоб наче машина часу перенесла мене у минулі часи, щоб грецькою заговорити, щоб вітер чуба розвіяв, щоб золоте руно, гарячі богині, прозорі маслини.” От дались йому ті маслини, зачепило видать те знущання над дикою природою національного парку, що аж сьоза бринить на одному оці наче у циклопа. Міфи і легенди, куди ж від них.
Так от, немає на безлюдному острові Джарилгач безлюдних місць для мрійника- інтелигента, кругом люди, люди, люди, намети, шалаші, бунгало. Добре що скель нема, а то були б і печери і дракони. Берегова ліні вся всипана шезлонгами, парасольками та якимись спорудами так щільно, що як би Ахілесові сьогодні прийшлось тренуватися на острові, то вийшов би у нього не просто біг, а справжнісінький біг з перепонами.
Зате працює сервіс. 250 гривнів встановити намета, 250 гривнів доїхати до маяка, 250 на другу сторону. Кум запитує чи не ввели бува в обіг купюру в 250 гривнів, поки він на острові відпочивав.
А так на острові Джарилгач йому сподобалось. Море, пісок, сонце…

Скадовська блог-толока