Надія Ільясова: “Я, мабуть, вже знайшла себе за кордоном”

  Надія Ільясова відома у Новій Каховці як тренерка занять з йоги, а також як громадська діячка, яка ініціювала і підтримала соціальні ініціативи, у тому числі створення кризового центр для жінок, які пережили насилля у сім'ї. У перший день війни Надія Ільясова виїхала до Люксембургу. Вибухи, які лунали з військової частини о 5 ранку, вона запам'ятає всім тілом. А відтоді зосередиться на тому, щоб йога стала доступною онлайн кожному українцеві, який опинився на новому місці. Далі прямою мовою.

Йога як спосіб відновлення

Через два тижні після адаптації в Люксембурзі, я запропонувала на волонтерських началах проводити заняття на базі Українського дому. Приєднатися могли всі бажаючі. Додатково нам виділили хол і вміщалось 50 чоловік. Оксана Михайленко із ГО “Перспектива” запропонувала мені в рамках проекту на підтримку жінок на платній основі проводити онлайн-заняття. Це був проект, підтриманий програмою USAID від Європейського Союзу. Усі бажаючі могли приєднатися до онлайн-занять безкоштовно, а я працювала за зарплату. Ці заняття тривали до грудня 2022.

На підтримку ЗСУ я почала проводити благодійні заходи. І за власною ініціативою підтримувала жінку з дитиною з інвалідністю, яка мала епілептичні приступи. Я купувала ліки, щомісяця йшло 100 євро, щоб цей препарат доставляти в Україну. Досі підтримую цю дитину, і в неї йде тенденція на спад хвороби. Надія Ільясова З січня минулого року мені було важко заявити в групі для охочих займатися, що заняття тепер будуть платними. У цей період мене запросили взяти участь у міжнародному проекті Сarpathian Yoga Fest. Завдяки безкоштовним марафоном мені вдалося збільшити аудиторію. І після публікації про те, що заняття будуть платними на онлайн-режим вийшло 70 чоловік. Запис занять я відправляю тим, хто його потребує через різницю у часових поясах, і хоче позайматися у зручний час. Збір буває від 3 до 15 чоловік в онлайн-форматі.

Щоб зайняти голову, пішла на курси

Йога-практика займала на день не більше трьох годин, і довелося зайняти чимось голову, щоб не лізли погані думки. Записалась на курси англійської та французької мов, а також напрацьовувала навички ведення соцмереж. Після проходження онлайн-навчання у топових блогерів я оживила свою сторінку. І зараз проходжу навчання у ведучого топ-спікера України Івана Гладиря.

Довелося витягувати себе з подавлених станів У моєму новому оточенні багато жінок виїхали з дітьми, а чоловіки залишилися в Україні — як волонтери чи військові. Дівчатам було складно прийняти штучну ситуацію розриву. Морально вони переживала страх і хвилювання про те, чи живі їхні чоловіки, дехто зникав безвісти. Довелося витягувати себе з подавлених станів. Мене це стимулювало бути в тонусі і не опускати руки. Життя триває, і як мінімум є вдячність за те, що ми живі. У нас є можливість дати все необхідне дітям за нормальних обставин.

Мій син багато чого бачив неприємного і страшного. Це спричинило у нього на кілька тижнів мовчання. Він не говорив, і розговорити його було дуже важко, на це пішло кілька місяців. На сьогоднішній день він активна дитина. У дівчат теж була подібна проблема. Є діти, які бачили обстріли і смерті. Вони приходили кілька курсів реабілітації з психологом у центрах, які в Люксембурзі існують при школах.

Створили українську спільноту

Для жінок важливою була емоційна підтримка. Після йога-практик були чайні церемонії, де ми розмовляли і ділилися практиками одна з одною. У нас був створений окремий чат, куди я надсилала лінки чи роздуми. З часом жінки ожили: у когось відкрилося друге дихання, частина повірила в свої сили і почали шукати роботу. Так з'явилась платоспроможна аудиторія.

Кожен активує свій ресурс Завдяки йога-практикам у нас сформувалось потужна жіноча спільнота. Серед них є волонтерки, які беруть участь в організованих мною благодійних подіях в Люксембурзі, що проходять 1-2 рази на місяць. Дівчата завжди мені допомагають, до них приєднуються чоловіки — татусі багатодітних родин. Кожен активує свій ресурс — відвезти щось машиною або перенести технічне забезпечення і підключити його. Це хороший приклад для дітей, вони теж допомагають під час благодійних заходів.

Не маю бажання повертатися

За останні сім років, які я жила у Новій Каховці, у моєму оточенні були жінки і чоловіки, які обрали шлях бути українцями, а не прогинатися під російську владу. Серед них виявилося багато волонтерів, які проявилися в нових містах, куди вони виїхали — Одещина, Львівщина, Івано-Франківщина, Київщина. Багато з них з російської мови перейшли на українську. Відбулися внутрішні метаморфози, вони так і кажуть: “Знаєш, коли ми були у Новій Каховці і чули як ти розмовляєш українською, просто було приємно тебе слухати, ми того не розуміли”. Зараз відбулась ідентифікація себе і народу через мову.

Бачу більше перспективи і власного ресурсу у Люксембурзі Після приїзду в Люксембург у перші місяці я чекала на деокупацію нашого регіону. Я плекала віру, що найближчим часом повернусь, усе поступово відновиться. Думала на своїй землі вести діяльність і підтримувати волонтерські напрямки через благодійні фонди. А зараз, більш ніж за півтора року, я усвідомила що за цей час, створивши потужну українську спільноту, я не маю бажання повертатися. Бачу більше перспективи і власного ресурсу на вищих дипломатичних рівнях у Люксембурзі доносити, хто ми є, українці, і на що треба звертати увагу, щоб нас тут почули. Під час занять йогою Тут я займаюся організацією круглих столів, конференцій, форумів, де збираються політики з Європарламенту, чиновники місцевих муніципалітетів, міністерські кола. Тут обговорюються питання не тільки війни, а саме підтримки з гуманітарної сторони. На жаль, не настільки, як би хотілося, але чують і прислухаються, роблять кроки назустріч.

З того, що я спостерігаю по Люксембургу — спочатку було близько шести тисяч українців. Десь 2000 виїхали, залишилось 4000, але з тих, хто залишився більшість знайшли роботу. Вони розуміють, що в Україні, навіть, якщо найближчим часом і буде припинення війни, ці люди не реалізуються, щоб підтримувати і прогодовувати свої сім'ї. Частина жінок, які виїхали сюди, були самотніми, і вони знайшли тут другу половинку серед місцевих іноземців та успішно вийшли заміж. Вони залишаться тут, і в Україну будуть приїжджати тільки з гостьовими візитами.