Одним відомим херсонцем стало менше — пішов з життя А.М. Гіренко

Навіки у 2017 році залишився син Херсонщини з Криворізьким корінням  Андрій Миколайович Гіренко — восьмий керівник нашої області.

Андрій Миколайович Гіренко, партійний і громадський діяч в УРСР, керівник Херсонської області (1975 _ 1987) області, депутат Верховної Ради СРСР (1984-1989), Народний депутат СРСР. (1989-1991), секретар ЦК КПРС (1989-1991), — яким він був? Спогадами поділився заслужений дурналіст України Юрій Анісімов.

Зараз    не всі пам’ятають, що під його керівництвом  економіка Херсонщини  була  стабільною. Успішно працювали суднобудівний, комбайновий та нафтопереробний заводи На піку розвитку знаходився Херсонський бавовняний комбінат — одне з найбільших текстильних підприємств країни. У харчовій промисловості провідними галузями були консервна, виноробна, м'ясо-молочна, борошно-круп'яна та рибопереробна.  

У 80-ті роки  на частку Херсонщини доводилося 100% республіканського виробництва кукурудзозбиральних комбайнів і карданних валів, 34% бавовняних тканин, 29% целюлози, 9% консервів.  Виробництво зерна  доходило до 2,3 млн.т. Упорівнянні з попередніми роками  на 14% зросло виробництво м'яса, на 13% молока, на 46% яєць.

Морські порти області переробляли близько 7 млн. тонн експортно-імпортних і народногосподарських вантажів на рік.   Було споруджено новий аеропорт в Чорнобаївці,   Саме  в той час було завершено багаторічне будівництво  мостового переходу через Дніпро.

Удосконалювалася система медичного обслуговування населення, Певні успіхи було досягнуто в освіти. В 1981 рові  в Херсоні було відкрито індустріальний інститут. Успішно розвивалася мережа установ культури і мистецтва. Закінчувалося будівництво нового сучасного приміщення обласної бібліотеки імені Олеся Гончара.

Видавалися дві обласні газети — «Наддніпрянська правда» і «Ленінський прапор», 18 районних, одна міська і 11 багатотиражок.

Влітку 1987 року Андрій Миколайович обирається першим секретарем Кримського обкому Компартії України, де пропрацював близько двох років, І, тим не менше, більшість жителів півострова встигли позитивно оцінити його і як талановитого  керівника, і як  порядну людину.

 Цікаво, що саме в той складний час перебудови, час розгулу так званої «горбачовської демократії», Андрія Миколайовича обрали народним депутатом СРСР від Криму на альтернативній основі, з великим відривом від суперників.

У 1989 році Андрій Миколайович Гіренко був обраний секретарем ЦК КПРС. Йому дісталася  дуже « гаряча ділянка» роботи — кураторство міжнаціональних відносин. Тоді вже  почалося руйнування Радянського Союзу і виникала безліч    міжнаціональних конфліктів.

Зокрема, Андрію Миколайовичу Гиренко довелося виїжджати в Азербайджан, де вже йшли погроми на міжетнічному ґрунті. На жаль,   досягти  відчутних результатів  тоді вже було неможливо.    

У липні 1990 року на черговому з'їзді партії Андрія Миколайовича знову обирають секретарем ЦК КПРС, але вже за рік починаються драматичні події, пов'язані з ГКЧП. Треба відзначити, що в ситуації, що тоді  склалася, деякі партійні апаратники непогано пристосувалися до нових умов. Вони відкривали свої фонди, ставали публічними політиками за кордоном, виступали з лекціями, підлаштовуючись під нову ситуацію. І це давало їм можливість пристойно заробляти.

Андрій Миколайович не пішов по цьому шляху.  Він залишився таким, яким був завжди — принциповим та безкопромісним.
Останні роки життя Андрій Миколайович Гіренко провів на пенсії у Москві. Але продовжував підтримувати тісні зв'язки з Україною і, в першу чергу, з нашою областю. Будучи членом Херсонського Земляцтва, часто приїздив на Хесонщину.

                Юрій Анісімов, Заслужений журналіст України

Довідка:

Андрій Миколайович Гіренко народився в Кривому Розі 16 березня 1936 року в сім'ї робітника. Батько загинув на фронті в роки Великої Вітчизняної війни. Мати працювала інженером.

У 1958 році закінчив Криворізький гірничорудний інститут. Працював бригадиром, інженером, старшим інженером, механіком шахти рудоуправління в Кривому Розі. З 1962 року на комсомольській роботі: секретар комітету комсомолу рудоуправління, перший секретар Криворізького міськкому, перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу.

З 1970 р — другий, перший секретар ЦК комсомолу України. У 1971 закінчив заочну Вищу партійну школу при ЦК КПРС. З 1975 р на партійній роботі: інспектор ЦК Компартії України, другий, потім перший секретар Херсонського обкому партії. У 1987-1989 рр. — перший секретар Кримського обкому партії.

У 1989-1991 роки — секретар ЦК КПРС. В 1992 році  працював заступник співголови-координатора Міжнародного конгресу промисловців  та  підприємців (Москва). Нагороджений орденами Леніна (1986), Жовтневої Революції (1977), Трудового Червоного Прапора (1973), «Знак Пошани» (1971), медаллю «За трудову доблесть (1966).