Почути дитинство: діти з Херсонщини стали героями подкасту про повсякдення та мрії на тлі великої війни

Благодійний проєкт Behind Blue Eyes випустив подкаст з розмовами дітей про їхню рутину та мрії у прифронтових і деокупованих селах України. Героями перших двох епізодів стали 9-12 річні дітлахи з селищ Чорнобаївка та Велика Олександрівка, Херсонської області. 

Вже два роки команда проєкту Behind Blue Eyes подорожує деокупованими та прифронтовими селами України, знайомиться з місцевими дітьми, надихає їх фотографувати світ навколо на одноразові плівкові камери та здійснює їхні бажання у винагороду за цю творчість. За час роботи проєкту команда подолала у подорожах 25 тис. км, діти зробили понад 3 тис. фотографій, а ще було здійснено більш як 200 дитячих мрій. Саме у подорожах виникла ідея брати інтерв’ю у дітей, які захоплювали та надихали команду своїми міркуваннями, судженнями та мріями. Тож впродовж експедицій Херсонською, Миколаївською, Запорізькою у 2023 року було записано The Blue Eyed Podcast. У подкасті діти розповідають про те, чим найбільше люблять займатися, розмірковують про те, що б вони змінили в школі, що таке творчість та краса і яким буде майбутнє. 

У перших двох епізодах подкасту головними героями стали діти з Херсонщини. До селища Чорнобаївка проєкт Behind Blue Eyes приїхав восени 2023, за рік після деокупації. Це було вже далеко не перше село в історії проєкту, але саме тут діти-учасники проєкту були найбільш небайдужими до природи — це видно у кожному їх знімку з квітами, пейзажами чи заходами сонця. Тож під час запису інтерв’ю у Чорнобаївці, одними з ключових тем для обговорення з дітьми був настрій природи і наш зв’язок із нею. 

Діалог з Георієм (12 років, с. Чорнобаївка, Херсонська область):
– А як ти думаєш, у природи є настрій?
– Зараз немає.
– Чого? Бо надворі сіро?
– Бо зараз війна. А коли немає війни, в природи нормальний настрій.
– А як виглядає нормальний настрій в природи?
– Вона квітне, абрикоси красиві.

Діалог з Назаром (10 років, с. Чорнобаївка, Херсонська область)
– А як думаєш, як природа себе добре почуває?
– Не дуже.
– А чому?
– Тому що, якщо десь снаряд упаде, рослинам буде плохо. Коли ракета прилітає, волна розлітається і трава вся падає. А ще коли… Ну в мене таке питання, трупи ще. Їх кидають, рослинам це не подобається. Вони вмирають через це”.

У Великій Олександрівці запис подкасту відбувався у звичайній сільській школі. Саме селище майже сім місяців перебувало під окупацією рф, магазини та інша інфраструктура не працювали, а родини з дітьми здебільшого намагалися евакуюватися в села та міста поблизу. Про все це можна почути чи не у кожній розмові з дітьми, і здебільшого тому їх міркування звучать так по-дорослому.  На запитання, що ти найкрасивіше бачила у житті дев’ятирічна Аня  (с. Велика Олександрівка) відповіла:  “Селище Велика Олександрівка, коли воно було ціле. Воно зараз наполовину ціле, наполовину знищене. І що ти відчуваєш? — У мене відчувається такий мрамор. — Це як? — Ну до війни воно все було світле, а зараз воно як все темне”. 

Розмірковуючи про те, чого бракує цьому світу майже кожен і кожна згадували мир, перемогу, дружність, достаток. А причину виникнення воєн коротко зрезюмував одинадцятирічний Матвій (с. Велика Олександрівка):  “ Війни можуть бути, тому що ума в них нема” . 

Під час запису подкасту будь-які серйозні запитання з легкістю переходили у щось фантазійне чи буденне і навпаки. Наприклад, Аня обираючи для себе суперсилу, зупинилася на можливості літати. На запитання про те, з чим асоціюється політ, дівчинка відповіла:  “Бо можна піднятися високо в небо і дивитися як наші перемагають, і допомагати нашим”.  А ось Матвій (11 років, с. Велика Олександрівка) вирішив, що хотів би мати можливість змінювати думки людей з гірших на кращі. 

Найбільш захоплено діти розповідали про те, чим найбільше полюбляють займатися у вільний час від школи чи домашніх справ. У Назара (10 років) з с. Чорнобаївка це час спостереження за качками:  “…по-моєму в хаті немає що робити. Більшість часу я проводжу з качками, вони хоть говорить не вміють, но говорить же я вмію. В мене є друг дядя Толя, я рву в нього траву, приношу до качок. Можу залізти на кришу, лягти і дивитися, як вони там бігають, їдять” . Його ровесник Богдан (9 років) з с. Велика Олександрівка полюбляє  “лазити по заброшкам”, “там прикольно, там бачиш, що є і яка пам’ять лишилася” . А ще звісно діти люблять малювати, майструвати, знімати відео для соцмереж, ганяти у футбол.

Про що ж мріють діти з Херсонщини? Про перемогу, мир, згорівшу москву, побачити рідних, які тепер далеко, а ще про гарні оцінки на іспитах та хорошу роботу у майбутньому. Щодо майбутньої професії розглядаються різні варіанти — хтось хотів би стати поліцейським або зробити кар’єру в футболі, а хтось стати військовим командиром і назвати свій батальйон “Кактус”, а ще вигідно вкластися в біткоін. Серед озвучених мрій чи ненайбільш щемкою виявилася Ані (9 років):  “Я хочу, щоб у мого кота переболів глаз. Просто він з ним виглядає дуже негарно, але ми його любимо таким, яким він є” . 

Завершуються всі епізоди подкастів запитанням про послання нащадкам. 11-річна Ілона (с. Велика Олександрівка) висловила думку, яка сьогодні відгукнулася б кожному українцю:  “Будьте добріше, завжди допомагайте друг другу і тоді ми будемо сильніші”. 

Перші епізоди The Blue Eyed Podcast доступні на платформах , , , , . 
Дізнатися більше про проєкт Behind Blue Eyes можна на його сторінці в , а також на . 

Довідка: 
Behind Blue Eyes — благодійний проєкт, у якому діти з деокупованих і прифронтових сіл України знімають своє життя на одноразові плівкові камери, а спільнота винагороджує цю творчість здійсненням усіх бажань, які юні автори склали у короткі вішлісти. Команда подорожує з метою підтримувати дитячу здатність мріяти, попри травматичний досвід війни та показувати, що творчість може бути потужним інструментом для здійснення цих мрій.
Проєкт Behind Blue Eyes реалізується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID "Зміцнення громадської довіри (UCBI)".