«Росіяни – це терористи, яким потрібні жертви. Тож херсонці знають: якщо десь з’являється дрон, треба ховатись», — волонтер з Херсона Євген Гілін

Голова ГО "Місто сили", адвокат Євген Гілін в інтерв’ю розповів, як окупація в 2022-му об’єднала херсонців, про полювання російських дронів на містян, та життя Херсона під постійними обстрілами – від артилерії до КАБ.

Пане Євгене, як і де ви зустріли повномасштабне вторгнення Росії в Україну?
На ранок 24 лютого 2022 року я був удома, в Херсоні – з дружиною, чотирма дітьми та мамою. Батько якраз поїхав на чемпіонат світу з боротьби, тесть – на кілька днів за кордон… Тож я залишився сам із жінками й дітьми.

У перший день ми ще намагалися зрозуміти, що робити далі: всі поради тоді зводилися до "залишатися вдома". Але вже 25 лютого о четвертій ранку я прокинувся з абсолютно чіткою думкою:  треба валити! Розумів, що маю відвезти сім’ю в безпечне місце. За дві години ми вже виїхали… Спочатку дісталися Кропивницього, а далі – до родичів на заході України.

Залишивши родину у безпеці, ви повернулися? Як розпочався ваш волонтерський шлях у Херсоні й області?
Спочатку я пішов у військкомат – просився хоча б у сусідній Миколаїв. Але тоді був великий наплив добровольців, мені сказали: у тебе ж четверо дітей, поки людей вистачає, тебе поставимо в резерв. Проте я не міг просто сісти й сидіти…

Коли Херсон захопили, ми з колегами й друзями швидко скоординувалися, щоб допомагати. Адже ще у 2021 році заснували ГО "Місто сили", тож у нас була мережа однодумців — юристів, підприємців, активістів. На базі нашого юридичного офісу в Херсоні створили імпровізований штаб, зібрали всі можливі ресурси й контакти. Уже 1 березня через камери спостереження я бачив колони ворожої техніки, які заходили до міста… А 3 березня наші перші сміливці почали робити короткі виїзди по місту – об’їжджали двори, дізнавалися про критичні потреби людей, які там залишалися, передавали нам цю інформацію для планування подальших дій. Волонтери ГО "Місто сили" Євген Гілін та Вікторія Єсауленко в Херсоні / фото надане Євгеном Гіліним
Як саме ваша команда допомагала людям під час окупації?
Одразу з березня 2022 року ми зосередились на евакуації мешканців регіону, а також зайнялись доставкою гуманітарної допомоги тим, хто залишався в захоплених містах.

Окупаційна влада міста не перешкоджала волонтерам?
Частково влада окупантів заплющувала очі на нашу діяльність. Головним чином, тому що їм самим потрібно було показувати "турботу" про цивільних. Ну, а ми користувалися кожною "шпаринкою", аби провезти зайвий мішок борошна чи медикаментів.

Я вірно розумію, що волонтери, які вивозили людей, потім знову і знову поверталися в окуповане місто з гуманітарними вантажами?
Так. І ми завжди намагалися не їхати порожніми: якщо вдавалося вивезти з міста людей, то у зворотному напрямку тим самим транспортом завозили в Херсон гуманітарну допомогу – харчі, ліки, предмети гігієни. Міжнародні гуманітарні організації почали заходити в Херсон ближче до літа 2022-го, а ми з гуманітарного хаба, який створили у Миколаєві ще в березні, доставляли допомогу в окуповане місто маленькими партіями – були першопрохідцями.

Включалися містяни: ділилися пальним, ховали в себе вдома гуманітарні вантажі, передавали один одному інформацію, хто потребує допомоги. Без цієї підтримки місцевих ми б мало що змогли… Ця згуртованість допомогла пройти крізь жахіття окупації.

Р озкажіть більше про евакуацію. Як вдалося організувати вивезення людей з окупованого Херсона та області?
Спершу наші волонтери з’ясували, що кілька днів після захоплення міста росіяни ще дозволяли виїзд через захід Херсонщини – в бік Миколаєва, через Станіслав. Тому перші групи людей ми виводили саме там. Їхали фактично в нікуди, не знаючи, чи випустять і що чекає на наступному блокпосту. Команда однодумців почала волонтерську діяльність в окупованому Херсоні з 3 березня 2022 року / фото надане Євгеном Гіліним
"Пробивали" ті маршрути методом спроб і помилок: проїжджали по 20-40 блокпостів на день, запам’ятовували всі деталі – які питання ставлять окупанти, що перевіряють (що з собою брати не варто, приміром, якісь документи чи навіть телефони)… Це був шалений ризик! Ми в штабі все записували й корегували "інструкції" для кожної наступної евакуаційної колони.

З часом ворог почав часто міняти правила проїзду, і наші маршрути змінювались теж: спочатку західний напрямок, потім через північ Херсонщини, через Давидів Брід, а врешті – на схід, через Василівку на Запоріжжя. Саме через Василівку (на межі з окупованою Запорізькою областю) евакуація стала більш-менш системною. За той час, до осені 2022 року, спільними зусиллями нам вдалося вивезти з Херсонщини  понад 10 тисяч людей. Це, мабуть, найбільше наше досягнення.

Коли окупанти перестали "заплющувати очі" на діяльність херсонських волонтерів? Адже зараз ми знаємо і про викрадення активістів, про "підвали", про "полювання" на проукраїнських містян.
Дійсно, ворог переслідував багатьох волонтерів. Декого хапали, кидали до підвалів, когось катували, навіть убивали… Мій друг Антон Кушнір віддав життя, рятуючи інших.

16 травня 2022 року він віз жінок і дітей у бік Миколаєва. Їхали дві машини: легковик Антона і автобус позаду, на транспорті були позначки гуманітарної місії. Коли колона зупинилася перепочити, Антон, який був у першому авто на водійському місці, отримав кулю.

Російський військовий сидів в засідці біля дороги, метрів за тридцять, і вистрілив йому просто в голову —  для розваги . Пасажири автівки і автобуса бачили, що стріляли навмисно, без причини – тільки, щоб вбити людину.Більшість мешканців Херсонщини зараз – це переважно літні люди, самотні пенсіонери, люди з інвалідністю, маломобільні, соціально вразливі – потребують допомоги / фото надане Євгеном ГілінимАнтон загинув на місці, я досі важко переживаю цю втрату. Мій друг був неймовірно мужньою людиною, надихав інших не боятися. Саме завдяки таким людям евакуація взагалі стала можливою…

Важче стало наприкінці літа 2022 року, а у вересні російські окупанти взагалі закрили  виїзд із Херсона на підконтрольну Україні територію. Ми тоді вже чули про майбутній контрнаступ ЗСУ, дуже чекали на звільнення, хоча й розуміли: відступаючи, ворог може мститися цивільним.

На жаль, так і сталося: в жовтні 2022-го росіяни масово депортували людей з Правобережжя на лівий берег, або вглиб окупованих територій, примусово "евакуювали" цілі лікарні, інтернати… Тих, хто залишався, лякали розправою, розповідали, ніби Херсон "кинуть бандерівцям на поталу". Але містяни усе одно дочекалася наших військових вдома, в рідному місті.

Чи була у вашої команди можливість  евакуювати людей з окупованого Лівобережжя Херсонщини?
На жаль, ні. Навіть після деокупації правого берега росіяни практично нікого не випускали з Лівобережжя. З листопада 2022 року, після звільнення Херсона, ми готувалися допомагати громадам на лівому березі гуманітарними вантажами, думали, як дістатися тих міст та сіл, налагоджували контакти з міжнародними партнерами. Але 6 червня 2023 року усі плани перекреслив російський теракт на Каховській ГЕС. Тоді ми зрозуміли, що організувати стабільну "гуманітарну стежку" на лівий берег поки нереально.

Тим не менше, чула історії, коли люди змогли вирватись з-під окупації на Лівобережжі. У вашій практиці такі є?
Мій досвід підказує, що зараз краще не розповідати про евакуацію з окупованих територій на широкий загал.

По-перше, це надзвичайно складний процес. Є випадки, коли вдається витягнути справжніх заручників. Приміром, нещодавно повернули чоловіка, якого росіяни півтора року утримували на каторжних роботах – змусили рити окопи й будувати укріплення, намагалися видати йому російський паспорт, а він відмовлявся. Волонтери допомогли йому вирватися через Крим і Білорусь. "Іноді бачиш – десь неподалік бахкає, а бабуся сидить надворі і навіть не здригнеться. Каже: "То міномет, дитино, можна ще посидіти"" / фото надане Євгеном Гіліним
По-друге, озвучуючи можливі шляхи виїзду (і – особливо – деталі: від отримання потрібних документів до різних неофіційних процедур), можна нашкодити – окупанти зреагують і "закриють" таку можливість.

Якщо ж говорити без подробиць, то, теоретично, виїхати з окупованого Лівобережжя можна навіть зараз. Принаймні, якщо є гроші та власний транспорт. Але такі історії – крапля в морі – десятки врятованих проти сотень тисяч, які залишаються російськими заручниками. Адже більшість людей в окупації – це літні особи, особи з інвалідністю, маломобільні, ті, хто піклується про немічних родичів…

На жаль, офіційно ні ООН, ні Червоний Хрест нічого не добилися від РФ стосовно українців на окупованих територіях. Тож залишається чекати наших військових – іншого визволення, мабуть, не буде.

Неприємне питання, але чи чекають вони на визволення? Скільки, на ваш погляд, на Херсонщині було так званих ждунів – тих, хто чекав якраз на Росію?
По-перше, це дуже важливо, люди на підконтрольній Україні території не мають права засуджувати усіх, хто лишається в окупації. Ніхто не знає і не розуміє чужої долі, причин, з яких люди досі там.

По-друге, я б говорив не про "ждунів". Критична маса на Херсонщині була "інертною більшістю", яка не те, щоб чекала на Росію, а просто хотіла "жити спокійно", "щоб нас ніхто не трогав". Але серед них дійсно були ті, хто повірив російській пропаганді, зокрема про кращі пенсії. Адже вік цих людей, здебільшого, 50+: літні люди, колишні військові СРСР, пенсіонери.

Коли росіяни захопили Херсонщину, перші дії були спрямовані на підключення всіх херсонців до росТБ та інтернету. Дивлячись "красівоє" російське ІПСО і постійно слухаючи триколорне лайно, люди почали думати: "От, який порядок там в Росії. Може, і нам так?..". Такі настрої були у частини людей, особливо в глибинці. І окупанти цим користувалися ще задовго до 2022 року.

На формування таких настроїв вплинуло сусідство з анексованим Кримом?
В деяких випадках. З одного боку, ще тоді ми побачили потік переселенців – людей, які втратили дім. Багато херсонців провідували в анексованому Криму родичів і поверталися з розповідями про те, як півострів перетворюється на російську військову базу – курорти без людей, облави, переслідування за проукраїнську позицію. З іншого боку, хтось, навпаки, бачив нові дороги і яхти в портах…

Зараз переважна більшість тих, хто відкрито чекав Росію, разом із окупаційними військами втекли на лівий берег Дніпра (у жовтні 2022 року). Всі інші – навіть якщо колись мали якісь симпатії – сьогодні вже не будують ілюзій навколо "руського міра". Мені здається, пересічні "ждуни" дуже швидко розчарувалися. Адже якщо в перші тижні окупації ще було відносно тихо і росіяни намагалися здаватись ввічливими, то потім почалися обшуки, мародерство, викрадення людей. І в отих прихильників "порядку, як в Росії" очі відкрилися. Вони побачили, що росіяни – це варвари і злодії. Коли стається "приліт", "ремонтні бригади" оперативно лагодять будинки херсонців  / фото надане Євгеном Гіліним
Знаєте, мені доводилось чути від цілком проукраїнських херсонців, що в окупації було жахливо, але хоча б так не обстрілювали, не знищували місто, не полювали на тебе дронами, коли ти просто вийшов у магазин…
Ох, це болюче питання… Окупація і обстріли – це два різні види пекла, і важко сказати, що гірше. Під окупацією було відносно тихо в сенсі бойових дій: по місту не літали снаряди і дрони. Але натомість був постійний страх. Страх, що "орки" вночі прийдуть до тебе додому, виламають двері і заберуть у підвал. Страх говорити з сусідами, щоб хтось не доніс. Страх вийти на вулицю, бо патруль може зупинити і почати шукати "нацистів" в твоєму телефоні…

Херсон тоді був як одна велика зона – тиха, понура, темна, із забороною виїзду. Люди жили без зв’язку, без нормальних новин, під російською пропагандою. Це страшно вимотувало психологічно. Ми тоді мріяли про звільнення. І, коли прийшли ЗСУ, це був справжній вибух радості – емоції через край. Але ніхто не уявляв, якою дорогою ціною нам дістанеться свобода.

Майже одразу почались масовані російські обстріли?
Так, росіяни відступили і почали просто щодня мститися херсонцям з гармат і мінометів (вони досі це роблять). Люди, які пережили 8 місяців окупації відносно цілими й неушкодженими, раптом гинуть від російських снарядів… Це дуже боляче усвідомлювати. Але бути під окупацією – це як повільно вмирати. Адже після визволення Херсонщини відкрились факти про звірства та знущання, які чинили росіяни: викрадення, катування в підвалах, зґвалтування незалежно від статі чи віку.

А який Херсон зараз? Як живе місто?
На жаль, постійні російські обстріли не минають даремно – місто понівечене, будинки зруйновані, інфраструктура пошкоджена. З деяких районів узагалі зробили руїни – Острів, Східне, Антонівка. Тільки з початку 2025 року Правобережжя обстріляли вже понад  12 000 разів , вбито 29 мирних жителів, понад 230 поранено. Це — жахливі цифри.

Але при цьому Херсон живе! Місто стоїть, працює, тримається… Під час окупації багато що прояснилося: ми побачили, хто є хто, кому можна довіряти, а кому не дуже. Після пережитого здається, що вже немає чужих – усі стали рідними. Скажімо, люди в кварталах об’єдналися, щоб разом пережити зиму під обстрілами: і генератор спільно шукали, і їжу один одному носили, і тварин безпритульних підгодовували. На блокпостах жінки носять домашню їжу поліцейським – хто борщ, хто пиріжки. Пенсіонери діляться з пожежниками консерваціями. Комунальників, які після "прильотів" розбирають завали і лагодять мережі, люди знають поіменно і поважають як героїв.

Формується така неймовірна єдність громади, якої, чесно, в мирні часи не було. Може, це звучить пафосно, але ми намагаємося бути поруч у будь-якій біді. Якщо у бабусі кіт залишився голодний і про це дізналися волонтери, вони привезуть тому коту корм. Такий рівень залученості зараз, розумієте?

Одна з нових навичок – швидка координація. Якщо сьогодні в тебе є тепло і світло, то завтра може не бути. Тому треба миттєво реагувати — лагодити, підтримувати, допомагати людям. І це відбувається постійно. Комунальники, лікарі — працюють, фахівці відновлюють пошкоджені лінії електропередач, волонтери везуть в села пальне, харчі, гуманітарку… Ми навчились дуже оперативно давати раду таким бідам.

Багато мешканців залишається в місті?
Я був свідком багатьох випадків,  коли після звільнення Херсона люди принципово залишилися, хоча мали куди виїхати – казали:  "Ми вдома, і краще загинути тут, ніж тікати знову невідомо куди" . Така от філософія.

До війни в Херсоні жило близько 300 тисяч осіб, зараз залишилося приблизно  60 тисяч . В області – було майже 1 млн, залишилось близько 140 тисяч. В основному, це ті, хто або не зміг виїхати, або категорично не захотів. Молоді серед них дуже мало – переважно, це літні люди, самотні пенсіонери, люди з інвалідністю, маломобільні, соціально вразливі. Усі ті, кому справді важко знайти, куди подітися. Але багато й таких, хто просто вірить: " де народився – там і згодився" , що ніякі вороги їх з рідного міста не виженуть.

Моральний стан людей зараз значно кращий, ніж був під окупацією. Ми жартуємо, що херсонці вже настільки звикли до війни, що можуть розрізнити калібр "прильоту" на слух. Іноді бачиш – бабуся сидить на лавці, десь неподалік бахкає, а вона навіть не здригнеться. Каже: "То міномет, дитино, можна ще посидіти" ( посміхається ).

Наскільки часті випадки, коли російські дрони цілеспрямовано полюють на цивільних чи волонтерів?
Росіяни  свідомо б’ють по всіх , кого бачать. Для них немає різниці – це військовий, лікар, поштар, комунальник, цивільний. Ворожі безпілотники полюють щодня: скидають гранати на комунальний транспорт, цивільні машини, просто на скупчення людей.

Місцеві знають: коли під час роздачі гуманітарної допомоги з’являється дрон – все, треба негайно ховатися, бо зараз прилетить міна або ВОГ. Крім дронів, останнім часом ворог почав активно застосовувати авіацію: скидає на Херсонщину плануючі бомби, так звані КАБи, по 500 кг вибухівки… Росіяни — це ж терористи. Для них, чим більше жертв – тим краще.

Я вважаю, що поки ворог стоїть на лівому березі, повністю вберегти Херсон від ударів не вийде. Можна лише  мінімізувати ризики . Абсолютний захист прийде тільки тоді, коли наші військові відкинуть росіян хоча б кілометрів на 80-100. Ну, і коли буде закрите небо – нам дадуть більше систем ППО. Віримо, що це станеться. А поки що живемо на адреналіні. В місті діє простір для жінок і дітей, де можна відпочити – фізично й морально / фото надане Євгеном Гіліним
З якими потребами херсонці зараз звертаються до волонтерів, зокрема до вашої ГО?
Найперше, люди потребують гуманітарної допомоги. Волонтери продовжують забезпечувати містян харчами,  водою, ліками, засобами гігієни. Особливо це стосується тих, хто не може сам вийти до магазину чи лікарні. Дуже затребувана  медична допомога : ліки від хронічних хвороб, перев’язки, інсуліни, знеболювальне – все це ми роздаємо безкоштовно, бо аптеки часто не працюють, а якщо працюють, то багатьом дорого.

Також діє проект "ремонтні бригади". Коли стається "приліт" по будинках, одразу веземо будматеріали: плівку, фанеру, щоб закрити вибиті вікна, інструменти, щоб полагодити дах.

Тема евакуації досі актуальна?
Так, до нас продовжують звертатись з питаннями евакуації – внутрішньої і за кордон. Частіше — після масованих ударів по місту, коли комусь стає зовсім лячно. Тоді люди кажуть: "Все, більше не можемо, допоможіть виїхати". З евакуацією в Херсоні допомагають наші друзі з ГО "Сильні, бо вільні", ADRA, "Пліч-о-пліч", але проблема в тому, що тут треба не тільки евакуація, а реінтеграція евакуйованих в нових громадах – тобто, треба ще допомогти людям прижитись в інших умовах.

Ще один великий напрямок роботи громадського сектору –  психологічна підтримка . Після пережитого стресу багато людей у розпачі, в депресії. Ми створили у Херсоні простір для жінок і дітей, куди можна прийти, відпочити морально: подивитися кіно, поспілкуватися з психологом, відвідати майстер-клас. Там і генератор є, можна зарядити телефон, зробити чаю. Діє гурток англійської мови, компʼютерної грамотності, дизайну, просто якісь творчі заняття – аби відволіктися. Це чудово працює, люди кажуть, що завдяки таким зустрічам буквально повертаються до життя. В цьому році відкрили ще й молодіжний центр, бо підлітки теж потребують уваги і спілкування.

Ну, і  правова допомога – напрям, який виник через специфіку нашої команди, в якій багато юристів, адвокатів. Проблем купа – відновлення документів, втраченого майна, оформлення статусів, звернення за виплатами тощо. Тому ми запустили проєкт безоплатної правової допомоги: консультуємо всіх, хто звертається, допомагаємо складати заяви.

В інших регіонах один з популярних запитів – як отримати компенсацію за зруйноване житло. В Херсоні теж так?
Так, багато людей питають: "Як отримати гроші за хату, яку розбили росіяни?". Тут є кілька напрямків. Перший – внутрішній державний. З 2023 року працює програма "єВідновлення": можна подати заяву про свою зруйновану квартиру чи будинок через застосунок "Дія" (покроково заповнити форму), і держава з часом має виплатити певну суму (або видати житловий сертифікат).

Але, відверто, цей механізм ще тільки набирає обертів, адже потреби величезні, а коштів у бюджеті немає. Проте, я всім раджу заявки подавати – щоб був облік, черговість. Тоді, коли фінансування з’явиться (чи то за рахунок репарацій з Росії, чи донорської допомоги), люди отримають свої компенсації згідно з чергою.

Другий напрям – міжнародний. Наш державний реєстр синхронізований з Міжнародним реєстром збитків (МРЗ), створеним при Раді Європи. Торік у квітні офіційно запрацювала процедура прийому заяв для майбутніх репарацій від РФ. Так, поки що це теж лише збір інформації – ніхто миттєво грошей не дає. Але знову ж: важливо зареєструватися, заявити про свої втрати. Я впевнений, що міжнародна спільнота дотисне Росію до компенсацій. Але для цього в МРЗ повинні бути мільйони кейсів.
Родина волонтера / фото надане Євгеном Гіліним Ви можете сказати, скільки вже подано таких заяв?
На жаль, люди поки що не дуже активні – станом на березень 2025-го було всього  близько 20 тисяч заяв , хоча очікувалось, що буде 10 мільйонів. Тому я закликаю українців подавати заявки. Навіть якщо будинок на окупованій території, навіть якщо немає фото чи інших доказів – все одно реєструйтеся. МРЗ фіксує сам факт і оцінку збитку, а далі, коли механізм запрацює, експерти вже будуть перевіряти й визначати розмір відшкодування.

До нас може звернутися будь-хто, хто постраждав від війни: чи то втратив дім, чи якесь майно, чи бізнес, чи, не дай боже, близьку людину. Ми підкажемо алгоритм, допоможемо зібрати документи, оформити заяви. У складних випадках навіть супроводжуємо справу, пишемо запити в державні органи. Бо буває, наприклад, людина виїхала, а будинок окупанти зруйнували і даних нема – тоді ми допомагаємо через військову адміністрацію зробити акт обстеження, підтягнути це в реєстр.

І головне, що все це – безкоштовно. Ми реалізуємо проєкт правової допомоги спільно з німецькою урядовою фундацією GIZ. Але хочу наголосити: компенсація – це справа не одного дня. Треба набратися терпіння. Те, що механізми вже створені – величезний плюс.

Тетяна Урбанська