“У нас город весь перекопали, вирили вздовж села окопи та залили бетоном”, – розповідь дружини фермера з Лівобережжя

Лівобережжя Херсонщини перебуває під окупацією вже третій рік. Інформації звідти надходить небагато. Люди, які підтримують зв’язок із родичами в  окупації, переважно не готові ділитися розповідями близьких, бо можна наразити їх на небезпеку. Журналістам вдалося поспілкуватися з дружиною тамтешнього фермера Марією (ім’я змінено, – ред.).  Вона з чоловіком, дітьми й найближчими родичами виїхала з окупації ще у 2022 році, одразу після збирання та продажу врожаю. Жінка розповіла нам про господарювання у перший рік війни та деякі події, що сталися вже після їхнього виїзду. 

Лісові пожежі, обшуки та здирництво

Марія – багатодітна мати, виховує трьох дітей. Її чоловік багато років займався сільським господарством разом зі своїми батьками. В них на лівому березі була ділянка землі з чотирма теплицями до 50 метрів завдовжки, обладнаними системою крапельного зрошення та підігрівом, щоб раніше збирати городину й вигідніше її реалізовувати.

"Якщо займатися вирощуванням помідорів та огірків, то їх висівають у лютому. І перший врожай на Херсонщині на кінець квітня –  початок травня був якраз із теплиць", – розповідає Марія.

У 2022 році до 24 лютого більшість тепличників вже посіяли овочі, зокрема, й рідні Марії. Тоді вона була вдома в Херсоні, а чоловік допомагав батькам.  

Марія згадує: коли окупанти з’явилися на лівобережжі, місцеві мешканці близько тижня були в цілковитій розгубленості. Селяни навіть перестали доглядати за теплицями, але зрозумівши, що ситуація найближчим часом не зміниться, невдовзі повернулися до звичних справ. Попри напружену атмосферу, страх та обстріли вони доглядали поля та городину, а пізніше й збирали врожай. 

Торгівля овочами на херсонському ринку в мирні часи

Свекри Марії мешкали неподалік від лісу, і навесні, в окупації, там не раз спалахували пожежі. Вона тоді ще жила в Херсоні, і дізнавалася про все від родичів. Жінка розповідає:

"Ліс підпалювали декілька разів. Місцеві чоловіки намагалися гасити пожежі, але окупанти їх не допускали. Кілька днів ліс продовжував горіти,  а це дуже небезпечно для  села, бо вогонь міг перекинутися й на хати".

Російські військові  нікому не давали гасити ліс що палає, аж доки вогонь не наближався до розташування їхньої техніки. Загалом, каже Марія, в окупації було психологічно важко. Два рази до будинку свекрів навідувалися російські військові. Тоді ще працював український зв'язок, і селяни попереджали одне одного телефоном про непроханих гостей. Люди знали, куди зараз прийдуть, і мали можливість хоч якось підготуватися.

Моя свекруха – хвора літня жінка, але вона прямо казала російським окупантам: Це моя хата… Мій дім… Я тут живу з Україною й мені все подобається. А ви йдіть туди, звідки прийшли, – розповідає Марія.

За її словами, окупанти на це нічого не відповіли. Понишпорили скрізь, зокрема, й у теплицях, зрозуміли, що господарство невелике, взяти нічого, та й пішли. Жінка стверджує, що у власників більших господарств вони вимагали 50 відсотків від продажу продукції, а то й більше. Хто був проти цього, кидали все та виїжджали. Тоді урожай збирали їхні сусіди. 

Херсонські ринки в окупації

Кримчани скаржилися, що лівобережні овочі та фрукти збили їм ціну

Марія та її чоловік одразу хотіли виїхати з окупації, але через нестачу грошей вирішили відкласти виїзд, щоб продати вирощені овочі й зібрати кошти. Десь у квітні чоловік приїхав по жінку до Херсона. Вони вдвох повернулися на лівий берег працювати в теплицях, адже огірки з помідорами треба було ще виростити. Марія пояснює: найбільше в окупації переживала за дітей:

"У мене діти малі – шкільного віку… Був страх щодо того, як окупанти себе поводитимуть. Ну, й школа. Я б не хотіла, щоб мої діти ходили в окупаційний заклад. Потім дивилася в новинах, як дітлахи йдуть до школи, а там автоматники… Це було дуже моторошно".

У минулі роки селяни збували вирощене на великому гуртовому ринку у Великих Копанях. У мирний час туди приїздили покупці з усієї України  А в окупацію ніхто не їхав.  Коли фермери почали збирати врожай, постало питання: куди вести овочі на продаж.

Рідні Марії їздили кілька разів у Копані, але покупців не було. Пізніше люди розповідали, що перші приїжджі з Росії покупці спочатку дали нормальну закупівельну ціну, та вже в наступний приїзд значно її знизили. Казали місцевим: або продавайте на наших умовах, або робіть, що хочете.

"Ти продаєш із року в рік свій врожай і знаєш певну найнижчу ціну, за яку  згоден продати. Інакше витрати не окуповуються", – пояснює Марія.

Вона каже, що того року їхня родина вклала у вирощування овочів близько 100 тис. гривень. Для них це дуже велика сума. 

Гроші витратили на купівлю нового обладнання, щоб в перспективі обладнати і більше теплиць, і збільшити врожаї. Та продавати зібране довелося за найнижчою ціною. Торгувати Марія зі свекром їздили в Херсон. У місті заразом скуповувалися, бо в селі майже нічого не було, а те, що було, коштувало дуже дорого. Також знімали готівку з пенсійних карток свекрів, купували їм ліки. Дорогою, за словами Марії, нічого екстремального не відбувалося, але все одно було страшно. На щастя, окупанти, побачивши в автівці літнього чоловіка та жінку, не чіплялися і зазвичай просто перевіряли документи. Лише раз попросили Марію показати вміст її сумки. 

Врешті, за кілька тижнів торгівлі, вдалося назбирати гроші на виїзд з окупованої території. 

Марія розповідає: деякі селяни скуповували овочі в Копанях і возили до Криму. При виїзді з окупації, вона познайомилася з жінкою, яка торгувала так весь сезон. Від земляків Марія чула, ніби кримчани ще й скаржилися, мовляв, овочі та фрукти з лівого берега переповнили там ринок і збили ціну.

Херсонські ринки в окупації

Пограбували, та позбавили можливості працювати на землі

Сім’я Марії виїздила з окупованого лівобережжя через Крим і далі – через Росію. Виїхавши з Росії, зупинилися фактично в першій же країні. Бо грошей мали не так і багато. Марія зауважує, в одній з Балтійських країн, де вони перебувають, українців дуже добре приймають і підтримують. Упродовж місяця вони жили в готелі, де їх оселили, потім орендували за власні кошти квартиру.  Але уряд країни, яка їх прихистила, компенсував ці витрати, оплачував оренду і комунальні платежі допоки вони не знайшли стабільну роботу.

"У них такі правила, два місяці після того, як знайшов роботу, продовжують допомагати з відшкодуванням комуналки та пропонують соціальну допомогу". 

 Марії з чоловіком пощастило влаштувати життя на чужині, а їхні рідні залишаються в Україні, бо через вік і стан здоров’я не подужали б таку довгу й виснажливу подорож. 

Вже після виїзду Марія дізналася, що сусідка свекрів кілька разів пускала до їхнього будинку окупантів на проживання, і ті  повністю розграбували оселю. Наприклад, пральну машинку свекрухи Марія  бачила в оголошеннях про продаж у соцмережах Генічеську. Впізнала по українському прапору на наліпці, яку ніхто навіть не намагався відірвати.

Від знайомих дізналася, що місцеві поля й городи нині в окопах або заміновані.  

"У нас город весь перекопали. Вирили вздовж села окопи та залили бетоном. Кажуть, ці окопи ведуть десь під ліс. Вони таких  розмірів, що машини можуть туди заїжджати", – розповідає Марія.

Також вона згадує, що серед селян поширювалися чутки, мовляв, російські військові перевдягалися в українську військову форму. Перевіряли, як люди реагуватимуть, і начебто розстріляли родину, яка дуже зраділа їхній брехні про звільнення.

Городи Херсонщини. Довоєнне фото

Коли російські військові підірвали Каховську ГЕС, будинок рідних Марії не постраждав – він розташований високо. Але вона знає, що в деяких районах люди страждали не від повені, а від нестачі питної води через значне зниження рівня підземних вод. Знайомий Марії власник одного з пансіонатів, який жив в іншому місці, запрошував всіх приїжджати набирати воду з його доволі глибокої  свердловини.

Марія, каже, наразі проблем з водою вже немає принаймні в тих населених пунктах, де живуть її знайомі. Вона зауважує: через окупацію не тільки фермери, а й власники пансіонатів та готелів, і люди, які працювали у сфері відпочинку на морі, теж залишилися без звичного заробітку. А переважна більшість знайомих Марії селян, які виїхали за кордон, розгублені й не бачать для себе перспектив, бо все, що вони вміли, це працювати на землі. 

Ганна Щидловська
Автор всіх світлин Олександр Корняков