Здійснити неможливе: як один лікар реанімував усю торакальну хірургію Херсонщини

1 месяц назад 0

Високопрофесійний рівень 70-80-х минулого століття, повний занепад пострадянських часів, "відродження з попелу", шалений прорив та вихід на світовий рівень… Такі етапи пройшла торакальна хірургія Херсонщини протягом останніх кількох десятиліть. І своїми неймовірними здобутками ця сфера, без перебільшення, завдячує світилу вітчизняної медицини, визначному херсонцеві Олександру Сташенкові. Про нього — у нашому матеріалі.

Олександр Далієвич Сташенко врятував чимало людських життів. Унікальні операції, світова практика, висока професійність лікарського складу, сучасне обладнання — все це сьогодні є доступним для пацієнтів з серйозними захворюваннями легень, що потребують оперативного втручання.  Проте мало хто знає, що лише 20 років тому торакальна хірургія нашої області потерпала від свого краху. Відсутність фінансування, старе та зношене обладнання, приміщення, що давно не бачили ремонтів, нестача інструментарію. Навіть операції проводилися в жахливих умовах, коли зі стін та стелі операційної осипалася штукатурка. Тоді здавалося, що змінити ситуацію може лише диво. І це диво сталося, багато в чому завдяки пану Олександру.

Сьогодні він лікар-хірург вищої категорії, кандидат медичних наук, член Асоціації торакальних хірургів України, обласний торакальний хірург. А сорок років тому розпочав свій професійний шлях простим інтерном в одній з херсонських лікарень:

Після проходження інтернатури із загальної хірургії в невідкладній хірургії Медсанчастини ХБК я з 1 серпня 1982 року перейшов до обласного тубдиспансеру, відділу торакальної хірургії, — згадує Олександр Сташенко. — На той час там налічувалося 80 ліжкомісць, працювало близько сімдесяти співробітників, тобто це було велике і серйозне відділення. Ми займалися хірургією туберкульозу, онкологією, наслідками травмувань грудної клітини, вродженими та іншими патологіями легень. Загалом виконували близько 300 операцій на рік. Відділення було одним з кращих в колишньому СРСР.

Вчитися та переймати досвід молодому хірургові було у кого, адже тодішній завідувач відділення був одним з кращих лікарів держави:

Мій вчитель і завідувач відділення Херсонського обласного протитуберкульозного диспансеру Роман Йосипович Плішко був чудовим хірургом і людиною високого інтелекту, — розповідає пан Олександр. — Він одним із перших у СРСР почав робити реконструктивно-пластичні операції при раку легень та доброякісних пухлинах на легенях. Тоді, у 1979 році у всьому світі тільки починали освоювати таку методику. Суть операції в тому, що відтинається легеня, головний бронх від трахеї, прибирається уражена частина легені і все встановлюється на місце. Все дуже складно. В інших регіонах, країнах та частинах світу на той час просто видаляли легеню. А ці операції дозволяли зберегти частину цього органу. Розвивалася хірургія туберкульозу, онкології. Загалом торакальна хірургія була на дуже високому рівні. 

Доленосна зустріч

Але потім стався цілковитий занепад. І труднощі почалися ще до розпаду Радянського Союзу. А після того ситуація ще більш ускладнилася, говорить Олександр Сташенко: 

Ми мали дуже багато ідей. Команда лікарів для їх втілення була, в нас працювали дуже сильні хірурги. Проте не вистачало економічного забезпечення і в цьому полягала наша проблема. 

Тим часом у світі розвивалися усі можливі технології, зокрема, цифрові, високотехнологічна хірургія. Це й ендоскопічна хірургія, і технологічно все, що з цим пов'язане в передових країнах. Я про все знав, слідкував за цим, але реалізувати новітні технології можливості не було.  

І от якось наприкінці 90-х років минулого століття доля звела мене з Аллою Миколаївною Тютюнник, президентом Благодійної організації “Фонд милосердя та здоров'я”.  Я лікував її маму, яка була в дуже тяжкому стані. Алла Миколаївна робила все, що могла, я зі свого боку  також. Ми “витягли” хвору, врятували її. Але ще під час лікування та моїх добових чергувань ми  з Аллою Тютюнник цілими ночами сиділи і говорили про все. Зокрема, як вийти з цієї “ями”, у якій опинилося відділення.

А деякий час потому Олександрові Сташенку запропонували очолити торакальне відділення обласного тубдиспансеру: 

Коли я став завідувачем, то приїхав до Алли Миколаївни і сказав: “Давайте будемо щось робити, аби залучати благодійні кошти для розвитку торакальної хірургії”. І ми з нею розробили проєкт, який називався “Добра справа”. Різними шляхами почали шукати кошти для розвитку торакальної хірургії. А в нас тоді практично не залишилося нічого, ні інструментарію, ні зшивальних апаратів, словом, було дуже важко. Але багато в чому, завдячуючи матеріальній підтримці з боку Фонду милосердя та здоров'я, ми все ж почали розвиватися.

Алла Миколаївна знайшла кошти на моє навчання у Казані у видатного професора Євгена Йосиповича Сігала. Та навчання навчанням, а щоб застосувати отримані знання на практиці необхідно мати обладнання. І, знову ж таки, завдяки Фонду милосердя та здоров'я це обладнання було придбане. Процес супроводжувався чималими труднощами. Ми частинами купували всю ендоскопічну техніку, цей дорогий інструментарій. Я в Казані познайомився з виробником інструментарію, вони нам давали його з великими знижками, під великі відтермінування платежів. Не дивлячись на всі проблемні моменти, ми все ж зрушили з місця.

І от з 2001 року Олександр Далієвич одним з перших у колишньому Союзі почав займатися ендоскопічною торакальною хірургією — відеоторакоскопією:

Першим в Україні почав робити відеоторакоскопічні операції при туберкульозі, та одним з перших при онкології, при травмах грудної клітини, при різноманітних специфічних ситуаціях, — розповідає лікар, — Раніше такі технології не застосовувалися при туберкульозі. Я подумав, а чому б не спробувати? Так почав застосовувати відеоторакоскопію, тобто робити операції без великих розрізів. 

Кожна операція по-своєму унікальна

З тих часів Олександр Сташенко разом з вихованою ним командою хірургів провели чимало унікальних операцій, які мали відмінні результати. Сьогодні згадує найскладніші з них:

Серед унікальних випадків — раку легені, коли пухлина вростала в серце. Спільно з кардіохірургами ми видалили легеню з частиною серця. Операція була виконана на зупиненому серці. А потім вже проводилася пластика. На цю операцію спеціально прибув кардіохірург з Одеси, а сам він з Санкт-Петербурга. Також у ній брали участь кардіохірурги Херсонської обласної лікарні, зокрема, завідувач відділення серцево-судинної хірургії Херсонської обласної лікарні Юрій Спірін. Ми досягли відмінного результату. Після того випадку зробили вже кілька подібних вдалих операцій.  

Херсонські хірурги чи не єдині в Україні займаються видаленням великих пухлин середостіння ендоскопічним шляхом. Середостіння — це частина грудної порожнини у районі серця і великих судин. Маніпуляції хірургів мають бути “ювелірними”, аби не пошкодити життєво важливі структури.

Проводиться чимало операцій при раку щитоподібної залози, коли відмовляють кругом, навіть у Києві — а ми їх успішно робимо, а також лапароскопічні операції на органах черевної порожнини”.

Крім того, ще на початку 2000-х років лікарі Херсонського облтубдиспансеру почали займатися хірургією трахеї — реконструктивними пластичними операціями на трахеї: 

Тоді це робили лише в Москві та у Києві і більше ніде, — говорить Олександр Далієвич. — Суть у тому, що легені відтинаються від дихальних шляхів, перетинається трахея, прибирається пошкоджена ділянка і після зшивання відновлюється прохідність дихальних шляхів. Завдяки високій майстерності анестезіолога і маючи високотехнологічні та технічні можливості, операції були і є успішними. 

У світі вважається, що коли у відділенні більше ніж 70% операцій виконується ендоскопічно, то це найвищий рівень професійності. А в нас якраз проводиться більш як 70%. Кожна операція по-своєму унікальна. Відеоторакоскопічно вже давно безліч операцій робиться без великих розрізів, з відмінними результатами.

За словами хірурга, протягом цього часу не припинялося і навчання:

Завдяки Фонду я і мої лікарі могли проходити навчання в дуже серйозних клініках колишнього СНД. Зокрема, у Москві, Санкт-Петербурзі, в Мінську у видатного хірурга Володимира Васильовича Жаркова, в Краснодарі в академіка Володимира Порханова.

Також переймали досвід у польських лікарів. Зокрема, у клініці Вроцлава, колишнього Бреслау, де працював відомий професор Мікуліч-Радецький. Тут у 1903 році він першим у світі виконав торакальну операцію з хорошим результатом. 

А в нас вже навчалися хірурги з Івано-Франківська, Львова, Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Сімферополя, Києва. По кілька тижнів вони жили у мене вдома. Чомусь ми вчилися також і в одеситів, а одесити в нас. 

Звісно, були й нагороди. Зокрема на міжнародному конгресі в Алушті в 2004-му році Олександр Сташенко визнаний кращим хірургом року за роботу з реконструктивно-відновлювальної хірургії трахеї. Він отримав премію ім. професора Овнатоняна в номінації "Кращий практичний хірург". 

Таким чином ми вийшли на всесвітній рівень, — про

Завдяки Фонду я і мої лікарі могли проходити навчання в дуже серйозних клініках колишнього СНД. Зокрема, у Москві, Санкт-Петербурзі, в Мінську у видатного хірурга Володимира Васильовича Жаркова, в Краснодарі в академіка Володимира Порханова.

Також переймали досвід у польських лікарів. Зокрема, у клініці Вроцлава, колишнього Бреслау, де працював відомий професор Мікуліч

довжує Олександр Сташенко, —  наші доповіді та наукові роботи публікувалися у Бельгії, Німеччині, Польщі, Туреччині, Росії, Японії. Я особисто був у Японії, виступав там з доповідями на Всесвітньому конгресі. Так, завдяки роботі нашої команди та співпраці з Фондом милосердя і здоров'я, ми зробили великий прорив.

Достойна зміна і нові плани

А в 2011 році вийшов наказ Міністерства охорони здоров'я про заборону надавати допомогу не туберкульозним хворим у протитуберкульозних закладах: 

Тож мені довелося перейти працювати до Херсонського обласного онкологічного диспансеру, — розповідає Олександр Сташенко. — Але розвиток продовжився. Ми почали займатися хірургією щитоподібної залози, голови і шиї. Коли я пішов з тубдиспансеру, то залишив там команду досвідчених лікарів. В онкологічний диспансер разом зі мною перейшли лише двоє моїх учнів — Олександр Сірик та Роман Цапів. До речі, обидва і зараз продовжують оперувати на високому рівні, а Олександр Сірик сьогодні очолює відділення торакальної хірургії онкодиспансеру. 

Решту команди довелося набирати з молодих фахівців. Проте з них Олександр Далієвич також виховав дуже професійну плеяду хірургів. 

А нещодавно з власних причин він залишив і онкологічний диспансер. Проте зазначає, що зібрав такий колектив, який чудово без нього вправляється: “Головне моє завдання виконане, а воно полягало в тому, що після мене має бути краще, ніж було до мене.

Сам же видатний хірург має нові плани та напрацювання, над втіленням яких зараз працює. Говорить, що оприлюднювати ці відомості зараз не на часі. Тож про подальший розвиток і вдосконалення торакальної хірургії Херсонщини під керівництвом Олександра Далієвича Сташенка ми інформуватимемо у наступних матеріалах.

vgoru.org Kateryna


Подписывайтесь на "Новости Херсонщины" в Telegram!
Каждый день мы составляем рейтинг самых читаемых новостей для тех, у кого нет времени читать всё подряд.