Зрошення повертається на поля деокупованого правобережжя Херсонщини

3 недели назад 0

Після тривалої перерви вода Інгульця знову живить посіви аграріїв. У багатьох читачів ця розповідь може викликати певні нотки скептицизму і навіть недовіри. Мовляв, про яке відновлення зрошувальної мережі може йти мова, коли за кільканадцять кілометрів точаться запеклі бої: здригається земля від вибухів мін, снарядів різного калібру, ллється кров та гинуть люди. Попри все, це справді так. Чесно кажучи, рік тому, коли під час інтерв’ю з начальником Херсонської обласної військової адміністрації Олександром Прокудіним з його вуст прозвучала фраза про заплановане найближчим часом відновлення Інгулецької зрошувальної системи, я теж дещо здивувався. Чи на часі, коли людям немає де жити?

Минуло менше року. І вже на початку вересня відбулося урочисте відкриття зруйнованого російськими окупантами в листопаді 2022 року дюкера. Життєдайна вода Інгульця пішла на поля Білозерщини!У необхідності відновлення зрошення аграріїв деокупованої Херсонщини агітувати нема необхідності. Різницю між поливним і богарним гектаром землі вони знають з власного досвіду.

-Торік у нас взагалі не було жодного гектара озимини,  — згадує заступник голови правління СТОВ «Мрія» Олексій Новак. — Звільнили ж село від окупантів тільки у листопаді 2022-го. І про зрошення, якого у нас перед війною було 1300 гектарів, залишалося лише мріяти: все було зруйновано, розбито, розкрадено. Дві «Ниви», зокрема, зникли у невідомому напрямку, нову дощувальну машину росіяни танком понівечили…

За словами досвідченого агронома, ярий ячмінь тоді вродив по 22 центнери з гектара, горох — по 18, а соняшник — по 11. Зауважмо: до окупації врожаї на поливі тут збирали удвічі, а то й утричі щедріші!

Нинішню осінь хлібороби «Мрії» зустрічали з більш піднесеним настроєм. По-перше, з’явився озимий клин площею 800 гектарів: посіяли пшеницю і ячмінь. По-друге (а може, й головне?!), ввели в експлуатацію 700 гектарів зрошення та відремонтували пошкоджені ворогом три дощувалки (у тому числі й зарубіжну).

-Вже зробили вологозарядку на 200 гектарах пшениці, зробимо «провокаційний» полив озимини, щоб прискорити Ті проростання, — продовжує розповідь Олексій Леонтійович.  — Буде вода — буде і врожай! На дощі, бачу, розраховувати нічого.

Погоджується зі своїм досвідченим колегою і Максим Максимов (на фото), керівник фермерського господарства «Роксолана». Максим — онук відомого не лише на Херсонщині аграрія-новатора Павла Дмитровича Максимова, котрий не один десяток літ очолював місцевий тоді сільгоспкооператив та вирощував чи не найвищі в області врожаї зернових і кукурудзи. І ось тепер його нащадок гідно продовжує дідову справу.

-Звичайно, врожайність зрошуваного і богарного гектарів суттєво різниться,  — говорить Максим. І на підтвердження своїх слів наводить конкретні приклади. — На богарі пшеницю зібрали цього року по 25-30 центнерів, на пару -близько 45. А на зрошенні до війни кожен гектар давав до 70 центнерів.

Під час окупації «Роксолана» зазнала відчутних збитків. Згоріли три комбайни, якими збирали і свій врожай, і сусідам допомагали. Російські військові з автоматів розстріляли три дощувалки — щитові, колеса, труби тощо. Але не змогли зламати волю і віру людей в перемогу. Вони стали більш згуртованими. Максимов бачив, що у людей закінчувалися продукти, а купувати не було за що — банківськими картками розраховуватися стало неможливо. І він вихід знайшов: у своєму млині змолов борошна, на крупорушці — крупи, а в сусіднє село відвіз соняшник і «збив» олію. Все це роздав людям. Щоб забезпечити їх питною водою, виділив генератори, які приводили в дію дощувалки, а тепер качали воду з артезіанських свердловин. А коли виникла загроза викрадення Максимова окупантами, разом зі своєю сім’єю виїхав на підконтрольну Україні територію.

Максим повернувся додому після звільнення села — вже 25 листопада. І одразу ж — в роботу з головою. Необхідно було техніку і сільгоспмашини ремонтувати. Сіяти озимину було вже пізно, тож зосередився на підготовці до весняно-польових робіт. Вніс корективи у сівозміни. Зокрема, пар став напівпаром, який засіяли горохом — 220 гектарів. Тож вже влітку мали надходження до своєї скарбнички. І не тільки від реалізації зерна бобових.

До війни у «Роксолани» було 1500 гектарів землі в обробітку, з яких 600 — на зрошенні. Після введення в дію 6 вересня Інгулецької зрошувальної системи стало стільки ж. Тож 300 гектарів з них зайняв озимий ріпак на поливі, ще стільки ж залишили під «крапельку». Навесні там посіють кукурудзу. Матимуть гарантований врожай, ціна на качанисту нині встановилася пристойна.

-Зернова група у нас становить 800 гектарів,  — ділиться планами Максимов. —  Переважно це озима пшениця. Посіємо трішки пізніше, строки ще дозволяють. Розраховую на опади. Ще 50 гектарів відвели під ярий ячмінь.

Ось так і господарюють. Проклали майже 5 кілометрів пластикових труб на зрошенні. Перед жнивами придбали новий комбайн, відремонтували 4 дощувалки, які вже подають живильну вологу на посіви ріпаку…

-У необхідності відновлювати зрошення на деокупованій території Херсонщини, напевне, вже нікого переконувати не треба, — говорить директор департаменту розвитку сільського господарства та зрошення облдержадміністрації Дмитро Юнусов. —  Літня спека цього року, думається, розвіяла всі сумніви щодо цього: врожайність зернових відчутно знизилася, а соняшник, на який були великі надії, взагалі згорів. Перші 3 тисячі поливних гектарів Інгулецької зрошувальної системи вже здано в експлуатацію. Воду подано на поля Чорнобаївської, Білозерської, Станіславської та Музиківської громад. Крім СТОВ «Мрія» і ФГ «Роксолана», зрошують поля ФГ «Богуслав-земля» та десятки фермерів і одноосібників області.

На черзі — будівництво Лиманецької зрошувальної системи. На сьогодні тут створено об’єднання водокористувачів, ведеться відповідна робота з зарубіжним грантодавцем. Вирішуються організаційні питання на рівні об’єднання.

-Потенційно після введення в експлуатацію Лиманецької системи зрошення ми розраховуємо довести площу поливу земель на деокупованій території Херсонщини до 18,1 тисячі гектарів. Саме вони мають забезпечувати нам сталі високі врожаї,  — зазначив Дмитро Юнусов.

Повертаючись до питання, чи варто сьогодні відновлювати зрошення, відповідь, думається, очевидна: варто! Бо зрошення — це і зайнятість населення, і сталі високі врожаї, і сплата податків, які так необхідні насамперед для оборони держави.

Анатолій ЖУПИНА,