ТОП-5 херсонців, які прославили Херсонщину на футбольних полях світу
4 года назад 0
10 грудня під егідою ООН людство відзначає Всесвітній день футболу. «Гра мільйонів» — один з найпопулярніших видів спорту, яким захоплюються чи не в усіх куточках нашої планети. Відомі та успішні футболісти стають легендами, національними героями та всенародними улюбленцями. І своїм прикладом надихають молодь на власні спортивні здобутки, на здоровий спосіб життя та прагнення добитися не менших висот, дарують дітям мрію, якої треба прагнути.
До свята футболу редакція «Кавун.City» підготувала ТОП-5 відомих футболістів, які представляють Херсонську область на всеукраїнському та, навіть, міжнародному рівнях. Це не класичний ТОП «від кращого до гіршого» чи навпаки — ми у довільному порядку розповідаємо про найвидатніших, на нашу думку, футболістів з Херсона.
Віктор Коваленко, «Шахтар» (Донецьк)
Фото: shakhtar.com
Віктор народився у Херсоні 14 лютого 1996 року. Футболом почав займатися з 5 років. Талановитого юного півзахисника дуже швидко помітили футбольні функціонери з київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Коваленко обрав останніх і став одним з провідних наразі гравців основного складу команди.
За свою кар’єру Віктор виступав у різних складах юнацьких та дорослої збірних України (від 16-тирічного віку). За головну команду відіграв уже 30 офіційних матчів.
У складі «гірників» Віктор Коваленко дебютував 27 жовтня 2014 року в матчі ⅛ кубку України проти ФК «Полтава». Наразі херсонець успішно виступає в складі донецького клубу як на українському рівні, так і в єврокубках (46 матчів у Лізі Чемпіонів та Лізі Європи).
Олександр Караваєв, «Динамо» (Київ)
Фото: dynamo.kiev.ua
Олександр народився 2 червня 1992 року в Херсоні. Перші юнацькі кроки у футболі здійснив у складі місцевої дитячої футбольної школи «Освіта», втім у 13 років потрапив у поле зору «Шахтаря».
За основний склад «гірників» Караваєв не виступав, проте регулярно брав участь в матчах третьої команди. Згодом опинився в оренді у «Севастополі», де став ключовим гравцем захисту. Разом з Караваєвим кримський клуб прорвався до Прем’єр-ліги, проте через окупацію півострова команда була розформована, а Олександр (знову на правах оренди) опинився в складі луганської «Зорі».
До «Зорі» Олександр Караваєв долучався двічі — 2014-2016 років грав як орендований гравець й був одним з лідерів клубу, потім була нетривала оренда за кордон (турецький «Фенербахче»), після чого 2017 року луганський клуб викупив у «Шахтаря» контракт херсонця й повернув до свого складу як повноцінного власного гравця.
З 2019 року Олександр Караваєв виступає в складі київського «Динамо».
З 16-річного віку херсонець виступає в різних складах юнацьких та дорослої збірних України. Попри своє нинішнє амплуа крайнього захисника, на регулярній основі відзначається забитими голами у ворота суперників.
Євген Кучеревський, «Дніпро»
Фото: sport.ua
Легендарний український футболіст та тренер Євген Кучеревський найбільше запам’ятався вболівальникам саме своєю роботою з клубом «Дніпро», хоча в його професійній кар’єрі було багато команд, і не лише українських.
Народився Євген Мефодійович 6 серпня 1941 року в Херсоні. Тут же почав свою спортивну кар’єру — в складі «Спартака» (нині його правонаступником вважають МФК «Кристал»). Кар’єра гравця у Євгена Кучеревського складалась не надто вдало — починаючи як нападник, він швидко трансформувався у голкіпера, але грав у командах нижчих дивізіонів. Після херсонського «Спартака» були одеський «СКА» (нині — «Чорноморець-2») та миколаївський «Суднобудівник» (нині — МФК «Миколаїв»).
Після завершення ігрової кар’єри в аматорській команді «Авангард» з Жовтих Вод (наразі, після низки трансформацій, припинила своє існування), Євген Кучеревський береться до тренерської роботи. Перших значних та помітних успіхів на цій ниві Кучеревський добився у «Дніпрі», з яким почав працювати ще 1986 року. З цим клубом Євген Мефодійович працював до 1992 року, після чого вперше вирушив за кордон — до Тунісу, де він працював з клубом «Етуаль дю Сахель», з яким дійшов до фіналу кубку Тунісу.
Далі — робота з молодіжною та олімпійською збірними Росії та повернення до України — у «Миколаїв», за який Кучеревський колись виступав. Після трирічної роботи зі своїм колишнім клубом без особливих успіхів, Кучеревський повертається до Росії. Там під його керівництвом встигли попрацювати такі клуби, як тульський «Арсенал», «Уралан» з Елісти, волгоградський «Ротор» та московський «Торпедо-ЗІЛ».
2001 року Євген Кучеревський остаточно повертається до «Дніпра» і творить із нього доволі успішну, як для українських реалій, команду — «дніпряни» боролися за призові місця Чемпіонату України, виступали в єврокубках, а сам клуб виростив плеяду власних зірок, які засяяли й на всеукраїнському рівні — Руслан Ротань, Олег Шелаєв, Андрій Русол, Сергій Назаренко.
2006 року Євген Кучеревський, покинувши посаду головного тренера клубу, залишився його спортивним директором. 26 серпня життя Євгена Кучеренка трагічно обірвалося — коли легендарний 65-річний тренер перебував за кермом, у нього стався інфаркт. Чоловік втратив свідомість, його автомобіль кинуло на КамАЗ. За 40 хвилин після аварії Євген Кучеревський, не приходячи до тями, помер в обласній клінічній лікарні. Поховали його з військовими почестями на Алеї Героїв Запорізького кладовища у Дніпрі.
Ігор Ніченко, «Кривбас» (Україна), низка угорських клубів
Фото: sportarena.com
Ігор Ніченко народився у Херсоні 18 квітня 1971 року. Тут же робив перші кроки у юнацькому футболі — в складі ДЮСШ №1. У дорослому футболі дебютував у складі хмельницького «Поділля» 1989 року. Згодом опинився в складі харківського «Металіста», разом з яким з чемпіонату СРСР перейшов до української першості. На високому рівні заграти Ніченку не вдалося — вже 1992 року він повертається у рідний Херсон, де виступає за місцевий «Кристал».
Провівши в нашій команді 15 матчів та відзначившись 9 голами, Ігор Ніченко переїжджає до стану криворізького «Кривбасу». Тут херсонець стає справжнім лідером команди, встановивши рекорд клубу за кількістю забитих м’ячів у чемпіонатах України — 24 рази Ігор Ніченко відзначився в офіційних матчах. Ще один клубний рекорд, який належить херсонцю, — найбільша кількість забитих м’ячів у одному чемпіонаті (12 голів у сезоні 1992-1993 років).
Після кількох дуже вдалих сезонів у криворізькому клубі Ігор Ніченко потрапив у поле зору угорських футбольних функціонерів. На їх запрошення він переїжджає до Акасто, де починає виступати за місцевий «Штадлер». Загалом за десять років в Угорщині Ніченко встиг пограти, окрім «Штадлера» в складі «Ференцвароша», «Дунаферру» та «Дьйору», двічі ставши чемпіоном країни та отримавши звання кращого бомбардира Чемпіонату Угорщини сезону 1996-1997 років (18 голів).
Завершувати кар’єру Ігор Ніченко повернувся до рідного Херсона, де з гравця «Кристалу» перекваліфікувався на його тренера. Попрацювавши наставником ще у кількох різних клубах Херсона, Ігор Ніченко від’їжджає до Угорщини — працювати в тренерському штабі «Дьйору».
Юрій Максимов, «Дніпро», «Динамо» (Україна), «Вердер» (Німеччина)
Фото: ua-football.com
Юрій Вільйович Максимов народився у Херсоні 8 грудня 1968 року. Свою футбольну кар’єру розпочав у академії місцевого «Кристалу», за дорослий склад якого дебютував 1989 року. Дуже швидко талановитого молодого футболіста помітили на всеукраїнському рівні й того ж року Максимов переїжджає до сімферопольської «Таврії».
Відігравши в складі кримського клубу один сезон Юрій Максимов повертається до «Кристалу», звідки переїжджає до «Дніпра». Дніпровський клуб також став для футболіста лише трампліном — погравши тут протягом 1992-1994 років, Максимов потрапляє до складу київського «Динамо». Протягом трьох сезонів херсонець стає чемпіоном України.
Завдяки вдалим виступам у першості України 1997 року Юрій Максимов стає гравцем німецького «Вердера», який виступав у Першій Бундеслізі. Тут херсонець відіграв чотири сезони, став володарем кубку Німеччини. Через конфлікт з керівництвом клубу херсонець, де-факто, загубив свою футбольну кар’єру, спочатку перейшовши до клубу Другої Бундесліги «Вальдгоф», а згодом й до російського «Ростова». 2003 року Юрій Максимов повертається до України завершувати свою кар’єру — грає в складі «Борисфену» та запорізького «Металургу».
Протягом 1992-2002 років Юрій Максимов відіграв 27 матчів у складі збірної України та відзначився 5 голами.
Тренерську кар’єру Юрій Максимов розпочав у мінському «Динамо», проте головним тренером став 2006 року в київському «ЦСКА». Херсонець встиг попрацювати також зі столичною «Оболонню», криворізьким «Кривбасом», донецьким «Металургом».
2013 року почалась міжнародна тренерська кар’єра Юрія Максимова — він працює з російською «Мордовією», казахстанським «Таразом» та азербайджанською «Кешлою». Після дуже вдалого сезону в Азербайджані (Максимов з командою взяв кубок країни), тренер розриває контракт з «Кешлою» та повертається до України. Зараз херсонець тренує полтавську «Ворсклу».