«Заслуженого Робінзона України» згадали херсонці

Днями в Олешках пройшли щорічні змагання вихованців ДЮСШ з веслування на байдарках і каное присвячені пам'яті визначного спортсмена, нашого земляка, Івана Миколайовича Сотнікова (1913 — 2004). Чудова погода, радісні обличчя дітей та тренерів, спортивний азарт та бажання до перемоги ось головні посили цього дня — розповідає у своєму фоторепортажі на торінці у "Фейсбук" Володимир Шелудько.

Як повідомляє sportforall.info, Сотников Іван Миколайович народився 19 січня  1913 році в м. Цюрупинськ Херсонської області. Учасник Великої Вітчизняної війни  1941-1945 років, кулеметник 4-го Українського фронту, санітар  роти автоматників. Демобілізувався у 1946 році. Нагороджений  орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними медалями.

З 1949 по 1965 рік займався веслуванням на байдарці,  входив до складу збірної команди СРСР. виступав за  ДСТ «Спартак».

Тренер — О. Григор’єв.

Спортивні досягнення.

У 1950 році став чемпіоном міста Херсона, у 1951 році — чемпіоном України, у 1952 році — чемпіоном СРСР.

Майстер спорту СРСР з веслуваання, п’ятиразовий чемпіон СРСР та багаторазовий чемпіон України з веслування на байдарці-одиночці на 10 000 м.

Учасник  ХV Олімпійських ігор 1952 року у Гельсінкі. Виступаючи з травмованою рукою на байдарці-одиночці класу К-1 на дистанції  10 000 м, зайняв 7 місце  з часом 48 хв. 36,8 сек., поступившись фінну Т.Стромбергу 1 хв. 14 сек. Увійшов у призову першу десятку.

Вважався одним із сильніших у світі веслувальників-стайєрів. На чемпіонаті Радянського Союзу  в 1956 році  за 300м до фінішу в нього прямо на дистанції розійшлися апендицитні шви. Сотников, стиснувши зуби, закінчив заїзд, але більше не виступав і пішов зі спорту. Закінчивши спортивну кар'єру, він деякий час працював тренером, хоча мав усього два класи освіти. Багато зробив  для популяризації веслування в області.  Помер Іван Сотников у 2004 році на 92-му році життя.

P.S. Іван Сотников прийшов у спорт зовсім випадково у солідному віці, десь під 40. Може тому його рекорди у свій час зробили в спортивному світі враження бомби, що розірвалася. Та і як могло бути інакше, якщо необтесаний, зовсім безграмотний сільський мужик, рибалка цюрупинської артелі, заради жарту сів у байдарку і  раптом випередив професіоналів?

А те, до чого інші йшли важко, одержав відразу. Мабуть, тому він так і не зміг зрозуміти, що спорт — заняття, що вимагає певного способу життя. Медалі й п'єдестали нічого для нього не значили, а відмовитися від задоволень життя, від самого себе він так і не зміг. Іван Сотників любив повторювати: адже природа не женеться за рекордами, у неї все низькопотенційно й тому вічно.

Останні роки свого життя, — а це майже 30 років, — залишивши рідних, він  провів на самоті, у маленькому будиночку на острівці  у плавнях  річки Конка. Саме тут після Великої Вітчизняної війни він уперше взяв у руки спортивне весло. І до кінця своїх днів не втрачав оптимізму й життєлюбства. Журналісти, що любили бувати у діда Івана, охрестили легендарного спортсмена «самим заслуженим Робінзоном України».

З легкої руки Івана Сотникова 9 чоловік – наших земляків і так чи інакше пов'язаних з Херсонщиною спортсменів – ставали олімпійськими чемпіонами.