Вища освіта: реформування чи розформування?
3 года назад 0
Один з найбільш негативних трендів сучасної України – депрофесіоналізація вищої освіти. Фактично, ми знаходимося в умовах переходу нашої системи вищої освіти від пострадянської до сучасної, намагаючись адаптувати західні тренди в освіту. На Заході частково це призвело до перетворення ряду університетів на комерційні проекти з надання освітніх послуг (дуже часто – посередньої якості), попри це там існує досить широка група споживачів послуг топ-рівня, здатних платити великі гроші і орієнтовані на них якісні осередки освіти. Саме ці якісні і дорогі університети заповнюють ті потреби у високофаховому управлінні, які не можуть реалізувати зкомерціалізовані дрібніші менш популярні університети.
В Україні ж перетворення освіти повністю на бізнес-проект загрожує істотною деформацією самої екосистеми вищої освіти. І з огляду на те, що в Україні не буде своїх Оксфордів і Йєлів (в силу відсутності такої кількості людей з великими грошима, які могли би бути споживачами якісної освіти), депрофесіоналізація управлінських кадрів може стати серйозною загрозою вже протягом цього десятиріччя.
Негативний приклад ми бачимо і у розформуванні окремих галузевих закладів вищої освіти, які готують топ-фахівців. Втрата цілих Академій, відмирання викладацького складу і «старіння» кафедр сукупно з падінням престижу професії викладача – не просто проблема освітян. Це частина цілого ланцюжка проблем, які з’являються згодом внаслідок некомпетентного управління державою і суспільством.
В 2014 році Україна разом з Севастополем була позбавлена Військово-морської академії Нахімова, яка по суті єдина в Україні готувала військово-морських фахівців високого рівня. 2017 року Кабмін не затвердив підготовку магістрів за напрямком «зовнішня політика», чим фактично підірвав роботу Дипломатичної академії України імені Генадія Удовенка, і кінцевий статус Дипакадемії досі витає у повітрі, адже ліцензії на підготовку фахівців з напрямку «міжнародні відносини» академія так і не отримала. Фактично Дипломатична академія була перетворена із повноцінного вищого навчального закладу на центр перепідготовки дипломатичних кадрів, проти чого висловлювалися самі дипломати, такі як Володимир Хандогій чи Костянтин Грищенко.
2020 року було ліквідовано Національну академію прокуратури України. Тепер фахівців прокуратури готують лише на звичайних юридичних факультетах вишів України. Частково це розмивання професійного реноме самої підготовки фахівця на користь загальноосвітніх складових. Окрім того, це певний крок до деінституалізуації самої прокуратури, з втратою власного навчального закладу. І ця проблема хоча часто подається в якості блага і можливого кроку до подолання корупції в прокуратурі, втім лише негативно впливає на неї ззовні, знищуючи корпоративну етику.
Окремо варто зауважити ризики, що постають із можливою ліквідацією Національної академії державного управління України. Колектив академії негативно відреагував на свою передачу із відання Кабінету міністрів України до Міністерства освіти і науки і включення до складу Київського національного університету імені Шевченка. Повторюється історія з Дипломатичною академією: єдиний в своєму роді ВНЗ конкретної сфери перетворюється на центр післядипломної освіти і серйозно знижується в статусі. Про яке тоді підвищення статусу держслужбовців чи дипломатів можна говорити, якщо наша держава вирішила їм відмовити у праві на власний навчальний заклад?
Попри мою повагу до університетів як навчальних закладів, фахова академія завжди давала можливість концентрувати знання конкретної сфери і бути органічною частиною системи державних органів. Наприклад, Міністерство закордонних справ і поряд з ним Дипломатична академія яка має тісний зв’язок і відбувається постійна взаємна ротація кадрів, укріплення зв’язку професійної і освітньої діяльності. Розрив між практикою, органами державного управління і сучасними університетами значно вищий ніж фаховою академією і міністерством чи відомством.
Падіння якості вищої освіти це не просто умовне зниження рівня IQ студентів і викладачів. Це завжди є наслідком занепаду конкретних установ, які є носіями академічної традиції. Які займаються своєю галуззю не тому, що це вигідно, а тому що самі до неї відносяться і прониклися нею до мозку кісток. Жертвувати такими навчальними осередками заради бізнес-проектів – найбільш невдала «інвестиція» України в майбутнє.
