Українська література постала як самоідентична лише у 1999 році

1 год назад 0

Олександр Красовицький прийшов у книжковий бізнес на зорі української незалежності. Його видавництво «Фоліо», засноване у 1991 році, одним з перших почало випускати книги українських письменників. Сьогодні серед його авторів – вже відомі імена Юрія Андруховича, Любка Дереша, Марини та Сергія Дяченків, Сергія Жадана, Ірени Карпи, Андрія Кокотюхи, Лади Лузіної, Юрія Покальчука, Артема Чеха, Андрія Куркова.

А чверть століття тому вкладати гроші в їхню творчість було досить ризиковано. Але «Фоліо» не просто видавало українських письменників, а зробило їх культовими авторами сучасної літератури. І багато в чому це відбулося завдяки активній громадянській позиції їхнього видавця. Адже Олександр Красовицький завжди боровся за рівноправність української книги, що було непросто в ті часи, коли практично всі магазини були забиті російським продуктом, а українське законодавство не створювало сприятливих умов для власного книговидання. Тільки після Революції Гідності намітилися істотні зрушення. У 2016 році Красовицький підтримав ідею повної заборони на експорт російських книг, так як вважає, що зараз з'явився реальний шанс створити свій повноцінний український ринок, який раніше завжди був у тіні російського.

Про те, які закони для цього потрібні, а також за якими правилами живуть книжкові ринки Європи та США, і яких творів сьогодні потребують громадські бібліотеки України, Олександр Красовицький розповів Укрінформу. А ще порадив список української літератури для молодих читачів, які виросли на книгах про Гаррі Поттера.

У нас читаюча країна?

— Так. Але ніхто не знає справжнього обсягу читання, тому що значна частина читачів йде в інтернет, і для того, щоб визначити точну цифру, треба спочатку подолати піратство. Але вже зрозуміло: якщо зіставити, які книги зараз читають в Україні, то це буде швидше європейська картина, ніж азійська або американська. Відповідно, якщо читають ті самі книги, що у Європі, то обсяг читання українців теж пристойний. Подібна статистика в Європі існує. Просто наші люди, усвідомлюючи, що піратство ганебне, воліють у цьому не зізнаватися.

Усі видавництва орієнтовані на бестселери. А кого з українських авторів можна назвати серед них?

— По-перше, не всі видавництва орієнтовані на бестселери. У нас різна політика. Одні видають вузьку кількість найменувань, воліючи, щоб всі книги, які вони видають, ставали бестселерами. А інші, наприклад, як ми, друкують широкий спектр, який продається не спішно – «потрохи». Але ми, природно, не засмучується, якщо якась наша книга стає бестселером. Втім, видаючи класику, не можна розраховувати, що вона стане хітом продажів. З тих, з ким ми співпрацюємо, до когорти авторів бестселерів входять Андрій Кокотюха та Юрій Винничук. Слідом за ними йдуть Андрій Курков, Лада Лузіна, Ян Валетов. У літературі «нон-фікшн» кожного року теж бувають бестселери. Зараз такими стали книги Наталії Влащенко.

20 років тому любов до читання у дітей та підлітків пробудила книга про Гаррі Поттера. А що можна запропонувати сьогодні шанувальникам Поттеріани, які вже виросли?

— Це якраз наші читачі. І чудово, що тоді були видані ці великі об'ємні книги, які давали колосальний простір фантазії. Не секрет, що література потрібна людині для розвитку розумових здібностей і фантазії. І тим, хто виріс на Гаррі Поттері, сьогодні можна запропонувати прочитати Умберто Еко, який теж пропонує інтелектуальну гру, але вже іншого рівня. У першу чергу, його «Маятник Фуко». А якщо з українських авторів, то це – Юрій Винничук, який часто грає з читачем, створюючи в сюжеті таке мереживо, що і не відразу можна здогадатися, що ж має на увазі автор.

Наприклад, в його книзі «Цензор снів» діють два основних героя, які йдуть по життю якимись паралельними шляхами. Дія відбувається у передвоєнній Польщі. І один з цих персонажів доживає свого віку під завісу радянської епохи. Герої тільки двічі зустрічаються, і то мимохідь. Так автор натякає, що один з персонажів насправді – лише сон другого. Але читачеві потрібно дуже добре розібратися в усіх хитросплетіннях сюжету, щоб це зрозуміти.

І в кожній книзі Винничука є така ігрова історія. У романі «Танго смерті» у нього є львівська бібліотека, що дуже нагадує вавилонську бібліотеку Борхе — з нескінченними коридорами, дивними стелажами. У книзі з'являється навіть Карпатське море, яке підходить прямо до стелажів цієї бібліотеки. Таке ось фентезі.

Але ж не Гаррі Поттером єдиним. Якою повинна бути сучасна дитяча література? Адже дітей, які з трьох років користуються гаджетами, не здивуєш «Тореадорами з Васюківки» Всеволода Нестайка.

— І все одно інтерес до цієї літератури зберігся, так само, як і попит на дитячі книги Михайла Стельмаха.

Але з моєї точки зору, сучасна дитяча література в Україні поки що не склалася. Склалася тільки певна її частина, пов'язана з козацькою міфологією. А творів, де дія відбувалася б «тут і зараз», вкрай мало. Можливо, у першу чергу тому, що така література не знайшла достатньою мірою свого читача.

А що для цього потрібно? У радянський час держава спеціально замовляла і книги, і фільми для дітей, і ця ніша була дуже якісно заповнена.

— Треба починати з того, що українська література постала як самоідентична, а не радянська, лише у 1999 році, а не у 91-му. Це сталося після російського дефолту, коли стало зрозуміло, що наш ринок став розвиватися окремо. Тоді з Росії до нас пішов вал дешевих книг російською мовою, і вітчизняним видавцям стало зрозуміло: розвиток власного бізнесу можливий тільки в рамках україномовної літератури.

Саме тоді, видавши перші книги Сергія Жадана, Ірени Карпи, Наталки Сняданко, ми створили суперлігу для підліткової, а потім і дорослої аудиторії. А Іван Малкович зробив це ж для дитячої літератури. І все ж, розвиваючи дитячу літературу, потрібно бути в десять разів обережнішим – знати психологію юних поколінь та їхні уподобання, щоб робити це якісно. Пройде ще не менше 10 років, поки викристалізується дитяча література в європейській манері, а не в тій, що була в Радянському Союзі.

Зараз ваше видавництво займається випуском літератури для бібліотек. Які книги потрібні їм зараз, щоб туди пішли люди?

— Повинна бути класика українською та російською мовами, щоб бібліотека забезпечила первинні потреби читачів. Адже людина, яка хоче досягти чогось інтелектуально, повинна опанути не тільки шкільну програму. Необхідно розбиратися і в більш складній класичній літературі. І це не обов'язково повинні бути романи Дюма, швидше твори Германа Гессе, Габріеля Гарсіа Маркеса, тобто авторів не шкільного рівня. Тому бекграунд освіченої людини ми ще не починали всерйоз. Але посилено працюємо над тим, щоб у 2018 році започаткувати видання великої серії філософської, політичної, соціологічної, економічної та наукової літератури, яку створило людство за останні 2000 років. Виявилося, що зараз немає практично нічого з цього списку ні в публічних бібліотеках, ні у вишах. А це обов'язково має бути у збірках книг пристойної освіченої людини.

Також обов'язково потрібні книги сучасних авторів для масового читача. Це у першу чергу українські письменники, незалежно від мови, якою вони пишуть. Вітчизняні детективи створює Андрій Кокотюха, а ось інших авторів читач відразу і не згадає. А в 40-мільйонної країні має бути не менш 20 авторів, які конкурують між собою, щоб замінити співвітчизникам Донцову, Полякову та інших авторів з Росії. Тому що наш читач хоче читати про українські реалії і те, що його оточує.

Обов'язково повинна бути також фантастика і фентезі, тому що значна частина цих авторів жили і живуть в Україні, але видавалися в Росії. І наше завдання – повернути їх на український книжковий ринок. Це у першу чергу Сергій та Марина Дяченки. Зараз вийде перша книга з 25-томника їхніх творів українською. Також ми повернули в Україну Яна Валетова. Вже вийшло п'ять його книг, з яких більшість – фантастика. І його новий роман «1917» відразу став бестселером. З вересня ми спробуємо повернути в Україну ще одного нашого популярного раніше автора Андрія Валентинова – харків'янина, який до 2014 року видавався в Росії, але через війну став писати в стіл.

Валентинов вийде на ринок з величезною епопеєю «Аргентина», в якій мова йде зовсім не про Аргентину, а про Європу 20-х років, де представлена альтернативна реальність. Уявіть, там в одному з томів відбувається поділ Швейцарії між Німеччиною та Францією раніше, ніж поділ Польщі між СРСР та Німеччиною. Валентинов – історик, і він насичує свої твори реалістичною інформацією та фактами. Тому його романи – знахідка для українського читача. І за такими письменниками потягнуться нові автори, так як це дуже велика ніша для сучасної фантастики.

Україна – студентська країна, і молоді в першу чергу не вистачає подібної літератури. Втамувати книжковий голод можуть серії книг Юрія Сороки, автора з Хмельницького, який відразу став дуже популярним.

Третя масова ніша – це жіноча література. «Фоліо» на ній не спеціалізується. Але ті видавництва, які з нею працюють – а це в першу чергу «Богдан» і «Клуб сімейного дозвілля», вже мають свого постійного читача і високий рівень продажів.

А як ви ставитеся до того, що російських класиків стали перекладати українською? Чи потрібно це робити?

— Звичайно. Наше видавництво вже перекладало твори Віктора Пєлєвіна українською. Років сім тому ми видали його роман «t», який досить успішно продався. Також затребувані переклади Бориса Акуніна. Так що цей ринок має потенціал.

А що стосується класики, то її обов'язково потрібно перекладати. А це вже справа читача обирати, якою мовою йому комфортніше читати російських авторів. Сьогодні вже є ціле покоління школярів, яке реально не знає російської. І чому б їм не читати рідною? І чому болгари, маючи подібну мову, можуть читати Достоєвського своєю, а ми ні?

Але ж зараз ми прагнемо до того, щоб читати навіть Шекспіра в оригіналі…

— Правильно! Потрібно прагнути. Але і вибір теж необхідний. Видавець, який думає про перспективу, обов'язково видасть серію книг з паралельним текстом. У нас так публікувався Генрік Сенкевич і Джером К. Джером. Книги були з текстом мовою автора і в перекладі, щоб читач міг прочитати в оригіналі і одразу ж подивитися правильність розуміння.

Так і тут – хто хоче читати Шекспіра англійською, напевно, вже прочитав його російською або українською. І буде порівнювати.

Втім, не думаю, що значна частина українських читачів в змозі це зробити. Але можу сказати, що я багато років спілкувався з Павлом Загребельним, і його настільною книгою був величезний том Шекспіра староанглійською, який він читав постійно. Ось так!

Вас знають, як противника ввезення російських книг в Україну. Конкуренція за покупця збереглася досі чи війна все ж внесла корективи?

— Я не противник російської книги в Україні. Але я прихильник того, щоб російська книга друкувалася в Україні філіями російських видавництв, як це відбувається у всьому цивілізованому світі. Більшість книжкових ринків є закритими, але при цьому надають можливість закордонним видавцям, які друкують свої книги, видавати їх за ліцензіями.

Наприклад, в Америці є реєстр прав, відповідно там реєструють філію зарубіжного видавництва. І там реєструють авторські права головного видавництва, у якого вона її отримала. І за кожну таку позицію потрібно платити. І тільки після цього вже можна працювати. На іспаномовного ринку інша система. Там тільки п'ять країн відкрили свої кордони для іспаномовної літератури. А от інші обмежили свій ринок продажем тільки того, що тут надруковано. Наприклад, книги Андрія Куркова іспанською в різних іспаномовних країнах виходять у різних перекладах. Хоча начебто одна й та сама мова. А країни колишньої Югославії свої ринки закрили, але при цьому існують чорні продажі і перетікання книг з одних республік в інші. І це п'ять різних зон, п'ять колишніх країн.

А в Україні?

— У нас теж вже є перші імпортери, які отримали дозвіл на ввезення книг з Росії. Цей процес буде розвиватися, і книги у законний спосіб, відповідно до прийнятої у січні дозвільної системи на ввезення, будуть сюди потрапляти. Але їхня кількість стане вже набагато меншою.

Також в Україні з'явилися перші російські філії, які надрукували тут свої книжки, і цей процес буде наростати. Але у моєму розумінні, такі філії – це українські видавці, які дають завантаження друкарням, платять податки в Україні, і які змушені фільтрувати політику своїх книг, тому що знаходяться на цьому ринку. Я вважаю, що первісної мети цей закон досяг.

Що стосується торгівлі, то у нас дуже повільний бізнес. Книги, які були завезені з Росії у 2007/08 році у величезній кількості, досі не продалися. А ті, що завозилися після 2008 року, хоча і є, але їх все ж набагато менше. Але на декілька років цього товару ще вистачить. А нам необхідно за цей час провести товарозаміщення російського продукту книжками, виданими в Україні, у тому числі і російською. Нічого поганого в цьому немає.

Інша справа, коли мова йде про держзамовлення. Я прихильник того, щоб подібні книги, крім особливих випадків, видавалися тільки українською. Або це мають бути книжки російськомовних авторів, які живуть в Україні, та є частиною національної літератури.

А чому українські видавництва не видають дешеві одноразові книги в м'якій обкладинці, які дуже зручно брати в дорогу, на пляж? У той же час наші розкладки буквально забиті подібними російськими виданнями романів Юлії Шилової, Дар'ї Донцової, Олександри Мариніної та інших зарубіжних авторів?

— Тому що ніколи не було українського книжкового ринку. Випуск масової літератури завжди був російською прерогативою. Низькі ціни можливі тільки при великих тиражах. А українські видавці працювали тільки з обмеженими випусками. При цьому російський ринок завжди був замкнутим, і увійти туди з-за кордону було складно. Отже, в Україні масова література не могла бути створена з об'єктивних причин. Для того, щоб вона тут з'явилася, нам потрібно ще 2-3 роки. Але цей ринок, безумовно, все одно з'явиться. А поки що масовий попит буде задовольнятися тією ж Юлією Шиловою та Дарією Донцовою.

Чи є майбутнє у паперової книги? Чи не поступиться вона у своїх позиціях електронній версії? Практично усі знайомі вже придбали «читалки» і завантажують літературу з мережі.

— Усі вони завантажують книги з піратських сайтів. Є дві моделі книжкового ринку – американська, де електронна книга дійшла до 40 відсотків користування, і європейська, де ця цифра коливається від 4 до 7 відсотків. Це голосування читачів за домашню бібліотеку проти файлів у комп'ютері.

А американці, навпаки, хочуть отримати дешевий файл, щоб прочитавши його, видалити. Це їхній прагматичний погляд на речі.

Україна схиляється до європейської моделі. Ми це побачимо, коли фінансовий рівень читачів дозволить придбати паперову книгу, а піратство буде законодавчо знищено. На це піде близько півтора роки.

Яка книжка лежить зараз на вашому столі?

— У мене завжди їх кілька. Зараз це Барбара Такман «Європа перед катастрофою». На планшеті – уривки з нового роману Андрія Куркова «Сірі бджоли».

Як ви обираєте своїх авторів? Дебютант може у вас надрукуватися?

— Може, але найчастіше йому треба взяти участь у літературному конкурсі «Коронація слова», або бути вже відомою людиною у своїй сфері діяльності. Тоді його ім'я вже буде піаром. Наприклад, це книги телеведучої Наталії Влащенко. Або Інни Павлової, відомого військового кореспондента. А якщо це людина з вулиці, то ми їй запропонуємо оплатити тираж або знайти спонсора.

Тобто письменник повинен сам оплатити вихід своєї книги, а потім сам відповідати за її збут?

— …або домовитися з нами про реалізацію тиражу.

Так, є небезпека, що якийсь чудовий письменник пройде повз видавництво і зупиниться на кар'єрі блогера?

— Така небезпека є у всьому світі. Але справжній письменник повинен бути впертим. Джоан Роулінг багато років тикалася в різні видавництва, поки знайшла свого видавця. І Андрій Курков довгий час не міг надрукуватися, розсилаючи свої романи 500 різним видавництвам світу. Тому тут важлива наполегливість. Багато графоманів теж наполегливі (посміхається). І деякі з них навіть стають відомими письменниками. Так буває, і не тільки в нашій країні.

Що ви можете зараз порадити письменникам-початківцям? Які теми і жанри зараз найбільш затребувані?

— Я б порадив студентам не поспішати ставати письменниками, а прийти до цього після 30 років. Адже найчастіше ті, хто став письменником у 20 років, не будуть ними у 35.

А Любко Дереш?

— Це виключення з правила, але він письменник від бога. А ось інші припиняють цим займатися вже після перших 2-3 книжок. «Фоліо» таких навіть видавало. А зараз їх на літературній карті вже немає.

Але ж кажуть, що будь-хто може стати письменником, просто описавши у романі власне життя.

— Але для цього йому вже повинно бути не 30, а хоча б 50.

А куди поділася сучасна поезія? Адже у 60-ті роки поети збирали на свої виступи цілі стадіони, як зараз зірки шоу-бізнесу.

— Зараз поети збирають стадіони в інтернеті. Це ті самі тисячі лайків. Наші автори Кабанов і Херсонський дуже популярні саме в соцмережах. Сергій Жадан теж. Змінилася форма подачі поезії, але не втрачений до неї інтерес.

Це поезія в чистому вигляді, або прикладна – слова для пісень?

— Найбільш продаваний жанр – це класична поезія. А ось сучасна – ні, тому що вона конкурує з інтернетом.

Зізнайтеся, прибуткова справа бути видавцем книг в Україні?

— Періодами. Зараз Україна підходить до тієї фази, коли книжковий ринок зросте, і буде приносити доходи. А ось у проміжку між 2008-2017 роками видавці не були у виграші.

Що ж вас утримує в цьому бізнесі, адже ви за освітою хімік?

За 27 років як хімік я вже дискваліфікувався, а як редактор виріс. І до того ж я і сам зараз пишу коментарі, статті. А минулого року спільно з Михайлом Саакашвілі була написана книга. Цього року – з Кшиштофом Зануссі. Скоро вона буде видана.

Які книги радите прочитати молодим у першу чергу?

Юрій Винничук – "Цензор снів", Андрій Курков – "Шенгенська історія", Жаоно Кабре – "Моє каяття", Умберто Еко "Празьке кладовище", Орхан Памук – "Стамбул".