«Исследовать жизнь рядом с войной не менее важный процесс, чем рассказывать о жизни на войне…», – Тарас Прохасько

Відомий український письменник і журналіст Тарас Прохасько розповів в інтерв’ю «ХВ» про те, як варто «просувати українське» та про свої враження від Херсона.

Вечірній Херсон, лагідна літня погода, красива молодь, незабутні мелодії та фольклорні пісні від композиторки Мар’яни Садовської, а також виступ Тараса Прохаська, який прочитав уривки своїх творів зі сцени у чаші Лебединого озера. Усе це відбувалось у рамках культурного дійства за ініціативи місцевої молодіжної ради та Соціологічної асоціації України.

Після виступу ми поспілкувались із письменником: одержали неймовірне задоволення та відповіді на питання, які нас хвилювали.

Пане Тарасе, скажіть, як варто просувати українське? Чи існують якісь для цього методи?

Я вірю в те, що методів є багато, добрі та ефективні, але не варто застосовувати якісь нав’язливі. Мені не подобається ідея войовничої пропаганди. Але варто знати про ті речі, які відбуваються навколо та мати можливість зробити власний висновок. Дуже тяжко об’єктивно говорити про рівень української літератури, мови чи музики, коли не маєш сам про це уявлення. Мені здається, що єдиний вихід у наші часи – це пропонувати щось почути, побачити.

Наразі в Україні достатньо складна ситуація – війна? Чи працюєте над твором про ці трагічні події?

Я не пишу про реальні факти чи якісь конкретні історії. Я ставлю перед собою завдання показати усе, що відбувається у якомусь загальнолюдському та загальноісторичному вимірі. Розумію, що хотів би це сказати. Ті події, які тепер в Україні, наскільки б вони не були болісними для нас, відбуваються не вперше. Таке було й таке ще буде у різних частинах світі, це закономірності життя. Це треба просто прожити та зробити якісь висновки.

В зоні бойових дій не був. Тому не відчуваю за собою права про це писати чи висловлювати міркування із цього приводу. Але разом з тим можна сказати, що у зоні бойових дій не було 80 % українців.

Насправді, досліджувати життя поруч із війною є не менш важливим процесом, ніж висвітлення життя на війні. Це загальний феномен: люди, які не на війні, живуть із війною, сприймають та пропускають її через себе на певній дистанції. Я не хотів би, щоб люди цей факт (ред. – війну) заперечували, бо як відомо, є такий спосіб самозахисту. Є і велике почуття вини у певної частини мирного населення через те, що вони не на війни, або ж просто не мають уявлення, що роботи.

Українці змінились через ті події, які відбуваються в країні?

Звичайно, так. Разом з тим, я розумію, що такі зміни не можуть бути пов’язані з якимись урочистими датами. Сьогодні, наприклад, відбулась чергова революція і усе: живемо інакше. Зміни не можуть бути швидкими. Нам, як нації, потрібно ще багато надолужити.

Зміни відбуваються малими краплями, вони і не мають бути переломними. Це має бути певна еволюція. Я не говорю про єдність нації, як це говорили про Схід та Захід разом. Та і херсонці не можуть сказати, що вони єдині у своїх міркуваннях та поглядах. Але варто розуміти, що є група людей, яка робить зміни, є ті, що приймає ці зміни, а є й такі, кому ці перетворення абсолютно байдужі…є і ті, хто ними активно бориться. Це нормальний стан суспільства. І не можна, з огляду на якусь групу людей, робити якісь висновки. Та коли ми говоримо, що українське суспільство стає більш патріотичним, це виявляється правдою. Але така патріотичність не може стати монолітним явищем, як і суспільство.

Я так вважаю.

Ви сьогодні вже встигли погуляти Херсоном? З чим у Вас асоціюється наше місто?

Я у захваті. В Херсоні я ще ніколи не був. Але виявилось, що Ваше місто надзвичайно домашнє. Дуже файно. Складається таке враження, що ти знаходишся у якомусь італійському чи іспанському місті. Тут життя якесь неповторне. Може це пов’язано із неділею та серпнем…але тут спокійно. Це місто, як мені здається, не шукає якихось фальшивих, ілюзорних масок, якихось образів. Воно аутентичне.

Щоб могли побажати херсонцям?

Просто, щоб життя приносило задоволення. І щоб життя не було марним, незалежно від того, яким воно є – яскравим чи буденним.

Підготувала Юлія Соломахіна