Народжені у війні: як виживає херсонський перинатальний центр

« Ворог і далі знищує Херсон. Тепер російський снаряд влучив у пологовий будинок, після чого будівля загорілася. Потужною вибуховою хвилею вибило вікна в дитячому відділенні та пошкодило один із лікарських кабінетів».

Це перша новина на сайті КНП «Херсонський міський перинатальний центр II рівня імені З.Клименко» в січні 2023 року, пише Ірина Скосар у матеріалі “Діти народжуються під осбтрілами росіян. Історії життя очима хірурга херсонського пологового будинку” для “Дзеркала тижня”.
Прямі влучання російських снарядів у пологовий. Двічі. 11 та 24 січня 2023 року повністю розтрощено відділення патології та відділення для передчасно народжених малюків.

Утім, пологовий за час повномасштабного вторгнення ні на день не зачиняв дверей. Медики під щоденними обстрілами приймають пологи й оперують у підвалі. Історії з життя херсонського пологового розповідає хірург і заступниця директора перинатального центру Світлана Кулініч, яка з початку повномасштабного вторгнення перебуває в Херсоні.

До 24 лютого 2022 року Херсонський міський перинатальний центр був провідним пологовим. За рік тут приймали близько 100 тисяч пацієнток із міста й області, відбувалося понад тисяча пологів і 2500 гінекологічних операцій.

«Війна заскочила нас зненацька. Ми чули, що Росія планує на нас напасти, але не хотілося в це вірити. Як? XXI століття! Хіба Європа допустить, аби біля її кордонів було розв’язано війну? Настав ранок 24 лютого. Я чула стрілянину й вибухи, та однаково вперто не вірила, що «почалося». Повірила лише тоді, коли почалися бої за Антонівський міст, а в Бузковому парку загинули 30 молодих хлопців… 30 молодих життів. Потім була окупація» , — згадує Світлана Кулініч.
Окупація Окупанти лізли геть у всі сфери життя міста. Звісно, взялися за керівний склад пологового. «Співпрацювати з «новою владою» активно агітував наш медичний директор. Колектив, як міг, чинив керівництву спротив. Більшість медиків просто виїхали з міста. Ті лікарі, що залишилися, зробили це заради херсонців. Я не змогла працювати під керівництвом прибічників «асвабадітєлєй». Мені безпосередньо не погрожували, але я знала, що вони «здали» мою позицію ФСБ. Я залишалася в місті та працювала в лікарні «Таурт Медікал», — ділиться лікарка.

Жінка згадує життя в окупації. Брак харчів, медикаментів. І невидимі битви. Одна з них — за гривню. Росіяни позбавили херсонців свободи пересування, свободи слова, свободи читати українську книжку в тролейбусі; свободи спілкування з близькими, які виїхали, бо впровадили російський мобільний зв’язок, через який телефонувати близьким у вільну Україну було неможливо. Принципово було не поступитися гривнею! Росіяни нав’язували місцевим мешканцям рубль. Саджали «на підвал» хлопців, які обмінювали валюту, забороняли працювати магазинам, аптекам, кав’ярням, якщо ті не брали рублів. «Рятувало волонтерство. Багато хто з херсонців працював тоді безоплатно, аби не з’їхати з глузду, знайти собі хоч якесь застосування» , — каже Світлана.

У лютому-березні жінка не виходила з кухні: «Я готувала, готувала, готувала. Навчилася працювати з тістом, бо було багато борошна. Власник складу, який розбомбили, віддав нам борошно задарма. Все пішло для наших волонтерів.
Я багато разів ставила собі запитання: як я тримаюся? Напевно, моя «формула сили» дуже проста: маю чоловіка — психіатра за фахом. Ось він мені й каже в миті відчаю: «Поплакала? Йди працювати!». А щоденна рутинна, але вкрай потрібна робота сформувала розуміння, чому ж я не виїжджаю: виїду за руку з останнім пацієнтом» .
Син На момент початку війни син Світлани закінчував інтернатуру за фахом акушерство/гінекологія в лікарні ім. О.Лучанського. Це та лікарня, яка почала приймати поранених цивільних і військових вже 24 лютого. Він пішов допомагати сортувати поранених. Тиждень ночував у лікарні. Додому прибігав лише, щоб узяти їжу для лікарів, персоналу та поранених, а також для студентів, які переховувалися в підвалі гуртожитку.

У квітні містом почали ширитися чутки про те, що росіяни мобілізовуватимуть медиків на окупованій території, й тоді постало питання про евакуацію сина Світлани. Подружжя спланувало план втечі. Хлопець поїхав супроводжувати людину з інвалідністю до Одеси, бо мав диплом лікаря. Без грошей (бо всі заощадження пішли на допомогу більш незахищеним), без речей (бо офіційно просто супроводжував хворого). Вже в Одесі лікарі, яких Світлана навіть не знала особисто, знайшли прихисток для хлопця, одягли й нагодували. Він як молодий спеціаліст мав навіть запрошення на роботу до лікарні. Але пішов до військкомату. Зараз захищає Батьківщину. Отримав нагороду — «Срібний хрест».
Визволення Листопад 2022-го. Херсон неймовірно радів визволенню! Тоді ті, хто виїхав із міста, заздрили тим, хто в місті залишився. Це були два тижні суцільного свята! Люди з українськими прапорами на плечах ходили вулицями міста з кінця комендантської години до її початку. Посміхалися, співали! Військових на вулицях одразу обступали юрби, кожен хотів обійняти чи принаймні потиснути руку визволителю, — згадує Світлана. Втім, було дуже сутужно з усім, навіть гірше, ніж на початку війни, бо росіяни вивезли все, що могли, а що не могли вивезти, зламали. Перед тим, як виїхати з міста, російські військові обікрали й пологовий. Ходили відділенням і гребли все, що впадало в око. «Поцупили приладдя для лапароскопії, ліки. А те, що не могли вивезти, трощили, як-от апарат УЗД , — каже жінка. — Тоді дуже бракувало харчів, майже півтора місяця в місті не було води й електрики, але в повітрі пахло святом!» .
Втрати Після того, як Херсон звільнили й разом із росіянами виїхало «керівництво» пологового, яке з моменту окупації перейшло на бік РФ, голова профспілки лікарів Херсона покликав Світлану Кулініч повернутися до перинатального центру. Так Світлана стала заступницею головного лікаря закладу. Втім, у пологовому залишилися вісім медиків із 40, тож відтоді працюють без вихідних: пологи, операції, консультації та …втрати.
«В мене була помічниця, — згадує лікарка. — Молода медсестричка. Неймовірно позитивна дівчинка, яка весь час співала. Співала в оглядовій, в операційній. Її голос я чую й зараз. У Херсоні в неї нікого не було, крім мене. Вона вважала свій дім безпечним місцем, бо це перший поверх. Але 29 січня 2023 року сталася масована ракетна атака на Херсон. «Прилетіло» й у квартиру Наталочки, коли вона ще спала. Я прийшла до моргу на впізнання, а там безліч людей. Безліч! Тіла лежали скрізь: на ношах, секційних столах, на підлозі. Серед них — моя Наталочка. В душі дзвеніло: «Навіщо ви прийшли та вбили цю дитину?!» .

Другою жертвою серед працівників херсонського пологового стала медсестричка Анастасія Саксаганська та її чоловік. У ніч із 15 на 16 вересня 2023 року російські військові викрали подружжя з їхнього будинку в тимчасово окупованих Малих Копанях на Херсонщині. Чоловіка й дружину окупанти вбили, їхнє авто забрали. Родичі стверджують, що Саксаганських убили через відмову отримувати російські паспорти та співпрацювати з окупантами. «Настя перебувала в декретній відпустці… Її дворічна донечка Маргарита залишилася сиротою» , — каже Світлана Кулініч.
Народжені у війні Херсон весь час під обстрілами. У пологовому на поверсі спільного перебування мам із новонародженими — по три бокси. Кімнати розташовані, наче пелюстки, й межують між собою. Так сталося, що одного дня перший і третій бокси були порожні, а в другому перебувала породілля з немовлятком. Від вибуху в першому й третьому боксах повилітали вікна. Другий бокс, де були мама з дитиною, не зачепило. Тоді місцевий панотець сказав: «У сорочці народились і мама, й дитя. Отже, Господу дуже потрібно, аби ця дитинка вижила» .
Нині підвал пологового лікарі самотужки переобладнали під операційну та пологову зали, є й велика кімната з ліжками для породіль і візочками для малюків.

Медики вмовляють вагітних, які спостерігаються в лікарні, виїжджати народжувати до інших, безпечніших регіонів. Але вмовляння діють геть не на всіх. І стабільно на місяць у Херсонському пологовому — від шести до 20 пологів. Це дуже багато для міста під суцільним вогнем, — кажуть лікарі.

Після Каховської трагедії мешканців у пологовому побільшало. Житло втратила родина в. о. головного лікаря Оксани Томченко і ще кілька родин медиків. Дачний будиночок самої Світлани Кулініч теж затопило. Тепер родини медиків мешкають у жіночій консультації.
Драматичних історій у перинатальному центрі вистачає на книгу, але всі вони, на щастя, з хепіендом для малюків.

Так, молода мама, дім якої знищила велика вода, а чоловік воює, народивши маля, написала від нього відмову. Але вночі стався обстріл. «Жінка бігла коридором пологового з дитиною на руках і кричала: «Я ніколи нікому тебе не віддам!» , — згадує Світлана.

А нещодавно на переривання вагітності прийшла вдова. Вдома — двоє дітей, чоловік два тижні як загинув на фронті, а вона вагітна… двійнею. Лікарі почали відмовляти жінку від аборту, відправили її додому хоч добу подумати. А самі вже відшукали потенційну безплідну пацієнтку, яка могла б усиновити двійняток. Але на ранок мама двійні повернулася до перинатального центру ставати на облік і сказала: «Нині не час когось убивати!» , — ділиться щемливою історією лікарка.