Навчився заново їсти і сідати, а тепер робить перші кроки: як військовий з Херсонщини проходить реабілітацію у Чернігові

Військовослужбовець з Херсонщини Віталій Стаднік проходить реабілітацію у Чернігівській міській лікарні №4 після черепно-мозкової травми, яку він отримав поблизу Єлизаветівки на Донеччині. Він навчився заново їсти та сідати, а тепер робить перші кроки. Його дружина Ірина разом з двома дітьми пережила дев'ять місяців окупації, а тепер переїхала у Чернігів та допомагає чоловіку відновитися. Історію родини — читайте далі.

Чоловік Ірини — військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. До повномасштабного вторгнення родина Стадників проживала на Херсонщині, у селі Львове Бериславського району. Віталій брав участь в АТО. 24 лютого 2022 року він одразу пішов до місцевого ТЦК та мобілізувався. Ірина пригадує, російські війська увійшли до їх району за три дні та перекрили дороги.

"Я збиралась виїжджати. Свекор каже: "Не поїду, от кому я це все залишу, оце розкрадуть, розгребуть, що і повертатися не буде куди". По суті, у наш край ходили, можна сказати, більш-менш адекватні люди. Звісно, я чула, розповідали люди, що і по собаках стріляли, і по дворах, де діти ходили, вони стріляли, лякали всіх" , — згадує Ірина Стаднік. Ірина Стаднік. ФОТО: Суспільне Чернігів
Найбільше військових РФ цікавили учасники АТО Ірина розповідає, на запитання росіян де її чоловік — відповідала, що на заробітках у Чехії. Візит російських військових супроводжувався обшуками та перевіркою телефонів.

" Давай телефон мій дивитися. Потім вже ж каже, а хату перевірити можна зайти? Кажу, ну, заходьте, але в мене там діти. Він каже, щоб дітей не будити. Як заходив, це треба було бачити, з автоматом на мене, начебто я на нього з голими руками зараз ззаду кинуся. Я шафу тільки йому відкрила, щоб подивитися, чи не ховається хтось в шафі. І все. Він так подивився, позаглядав та й вийшов. Ну подивились всю територію, облазили горища, сараї, все облазили, навіть в туалет заглянули", — згадує Ірина.
Домовилися зідзвонюватися кожні три дні Тримати зв'язок з чоловіком в таких умовах було не просто. Щоб додзвонитися до нього — ходили до школи. Там, щоб зловити зв'язок, син залазив на стару кочегарню, згадує Ірина. Віталій Стаднік разом з побратимами на службі. ФОТО: Суспільне Чернігів
Останній раз до поранення вони спілкувалися 28 вересня 2023 року.

"Він приходить з окопа, і він мені або одразу відзвонюється, або в той день до обіду повинен подзвонити. Ми побалакали, він каже, зв'язок поганий. Сьогодні, може, не додзвонюся. Я попробую, але якщо не дзвоню, то означає, що зв'язку нема, не переживай. Ввечері він, звісно, не дзвонив, думаю, зв'язку нема. В результаті приходить друге число, він мені має відзвонитися".
Тоді через знайомих Ірина дізналася, що її чоловік потрапив у аварію та почала його шукати. Через декілька днів він знайшовся у Чернігівському госпіталі — Віталій був без свідомості. З того часу вона переїхала у Чернігів та постійно перебуває поряд. На тілі бійця було і вогнепальне поранення.

" У нас забій легень, прострелена рука, це нам Київ написав, закритий вогнепальний перелом, щось таке. Забита грудна клітина була. Трахеостома стояла в горлі. Права сторона в нього, весь череп лопнув. Він глухий, перетинка одна лопнула повністю. Був крововилив у мозок". Віталій Стаднік проходить реабілітацію. ФОТО: Суспільне Чернігів
Реабілітацію військовий проходить у Чернігівській лікарні №4 Всіх обставин травмування, Ірина досі не знає. Намагалася розпитати чоловіка, коли він опритомнів. Жінка каже, доводиться вчити чоловіка все спочатку.

"Навчилися ковтати, навчилися жувати. Зараз потрошечки ми вже стоїмо на ногах. Права нога у нас, звісно, підводить. Я сподіваюся, що ми її розходимо. Він вже перший раз їв сидячи. Він навчився ложку тримати, він же ж правша. Навчили лівою рукою їсти його. Єдине, сідати ми ще повністю не можемо, але він вже до половини тягнеться рукою. Ну, можливо, якби дві руки були робочі, то він би вже сідав". Ірина допомагає чоловіку. ФОТО: Суспільне Чернігів
Завідувачка відділення реабілітації та лікування хворих з неврологічними захворюваннями Чернігівської лікарні №4 Лариса Кадіна розповідає, таких результатів вдалося досягти завдяки щоденній роботі. Але зазначає, без підтримки дружини цього зробити б не вдалося.

"Працює з ним фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог. Я скажу так, що він був такий тяжкий, що він швидко втомлюється і зараз. І ми не можемо одразу з ним працювати, як зі звичайним хворим пацієнтом 30 хвилин. І ми вирішили, кожен зі спеціалістів мультидисциплінарної команди працює по 10-15 хвилин. Ми кожен день бачимо нові рухи, нові слова, нові дії", — каже лікарка. Лариса Кадіна. ФОТО: Суспільне Чернігів
Повертатися до свого дому родині Стадників небезпечно. Зараз їх село перебуває на лінії зіткнення.

"Наше село зносять. Хати позносили, багато хат знищили. Наша хата теж, та, що хотіли купити, кажуть, її вже немає. Хата батькова теж, кажуть, там з'їхав шифер. А зважаючи на те, що вже місяць дощі там періодично, то, я думаю, там вже і стеля попадала. Вже нічого там, мабуть, немає", — каже Ірина.