Максим Лозовий: Прищеплюю любов до класики

Фото з архіву Максима Лозового від Open International Auditions

У вересні місто стрімко облетіла звістка про те, що херсонський баритон Максим Лозовий на Міжнародному конкурсі для виконавців класичної музики і академічного вокалу Open International Auditions, що проходив в Італії, став лауреатом другого ступеня. Порадував, надихнув, здивував.

А якщо чесно, ще більше він здивував раніше — коли в місті з’явилися перші афіші його концертів. Спочатку не вірилося: це справді Максим? наш спортивний журналіст? співає? класику?.. Виявилося, насправді співає — і як співає! Тож визнання на конкурсі — закономірність.

Не встиг співак повернутися до Херсону — як почав готуватися до чергового концерту. І десь між конкурсом і концертом з ним таки вдалося поспілкуватися — говорили про музику, про конкурс, про враження від поїздки, про майбутній концерт, про початок співочої кар’єри, про життя. Було вкрай цікаво.

Ніколи не говори ніколи

— Максиме, чесно кажучи, вперше здивував, коли із гарного спортивного журналіста раптом перетворився на співака. Але ж "раптом" — такого не буває. Мабуть, є музична освіта…

— Є, я закінчив Херсонський державний університет за спеціальністю "Музика". Після цього люди в основному йдуть у консерваторію. Але оскільки матеріальної бази не було, треба було заробляти, я на третьому курсі почав працювати журналістом на "Скіфії", на 4-му курсі обзавівся сім'єю — питання вчитися далі відпало. Я перейшов у журналістику. Взагалі, я двічі відхрещувався від музики. Вперше — коли закінчив по класу баяну Великолепетиську музчину школу (я звідти), тоді я сказав собі: все, що мені тепер з музикою робити? Але коли ми з тіткою моєю почали вибирати, куди ж мені вступати (я хоч і закінчив школу з золотою медаллю, але жодних привілеїв вона не давала), в ХДУ на факультеті культури і мистецтв відкривалася спеціальність "Музика", і варіанти вступити на бюджет були дуже високими. Так і сталося. Я завжди мав голос, але тільки в університеті почав себе проявляти як вокаліст. Потім, коли  закінчив університет і працював на "Скіфії",  теж сказав собі: все, ніякої музики, ніякого вокалу. Але доля якось мене привела у філармонію, і я у філармонії почав співати — все більше, більше і більше. Треба було зростати в майстерності, а це дуже важко. Не кожен, хто володіє таким голосом, як у мене, тягне свого воза до кінця — люди або змінюють професію, або просто співають попсу, бо це набагато простіше і набагато прибутковіше. Але я не хочу співати попсу — не таке моє нутро. Я хочу співати класику, а якщо і популярну музику — то глибоку. А такої зараз немає — увімкніть М1, М2. І якось я сказав: "Боже, нащо ти дав мені голос? Що мені з ним робити?" Через тиждень я голос втрачаю — десь на місяців три. В мене була паніка. З цього часу відбулося моє розуміння того, якщо тобі дали талант, ти зобов'язаний його розвивати.

— Тож вибір був свідомий…

— Так просто склалася доля. Я вважаю, що у телевізійному просторі Херсону альтернатив "Скіфії" немає. Але зміни, що там відбуваються, не на поліпшення, і зараз йде чергова хвиля звільнень. Я як спортивний журналіст, по суті, виявився непотрібним. Цей факт плюс те, що люди пішли на мої концерти. В один день мені здалося, що від мене вокал більше потрібен для наших людей. І, зібравши докупи всі аргументи, я сам вирішив піти на скорочення (хоча мені казали, що місце є і можна залишитися) — для того, щоб повністю присвятити себе вокалу. Безумовно, журналістика, в якій я майже 15 років працював, мене не покидає — мене запрошують коментувати в прямому ефірі в YouTube матчі сімферопольської "Таврії" (футбольний клуб тепер базується в Бериславі). Зараз це дуже популярно, телебачення як таке поступово відходить, і YouTube заповнює інформаційний простір. Наприклад, кубковий матч "Таврія" (Сімферополь) — "Волинь" (Луцьк) зібрав понад 10 тисяч переглядів, і це приємно. Я не думаю,  журналістика заважає моїй вокальній діяльності. Просто змінилися пріоритети.

На шляху до ідеалу

— А як потрапив на конкурс — та ще й в Італію?

Я дуже довго працював над собою, над своєю майстерністю і, очевидно, буду працювати все життя. З багатьма викладачами працював, брав майстер-класи, їздив по конкурсах — але в межах України, десь вигравав — десь не вигравав. І якось подумав, що пора перевірити, чого я досяг. Куди треба їхати? Безумовно, в Італію! Вся класична музика зародилася в Італії, італійська мова займає перше місце за милозвучністю (до речі, друга — українська!). І абсолютно випадково знайшов інформацію про цей конкурс в Інтернеті. Я задумався, потім передумав, потім знову задумався. Зібрав все, що в мене було з грошей — і поїхав. Від конкурсу мені хотілося отримати максимум — коли ти фактично останнє віддаєш, ти хочеш взяти все.

— Отримав?

— Мені здається, що отримав. По-перше, я одразу став лауреатом. По-друге, я взяв майстер-клас у відомого італійського оперного співака Бруно Пратіко. По-третє, я на власні очі побачив, як Європа живе — це дорогого коштує. І я абсолютно не жалкую. Але ейфорії в мене не було. Тому що я як тільки приїхав додому — в мене почалась підготовка до концерту, що відбудеться 19 жовтня.

— Що було найважчим на конкурсі?

— Все було важко, тому що вперше. Виступ перед італійцями італійською мовою… Італійську я не знаю досконало, і боявся, щоб мій акцент не був смішним. Я переживав за свою техніку, за свій стан, тому що добирався близько трьох днів, не спав дві ночі (я в дорозі не сплю), — і одразу в конкурс. А голос передає твій внутрішній стан. Якщо ти хочеш спати — то й голос хоче спати. В одній зі своїх арій я технічно не дуже добре взяв високу ноту, і після цього трішки засмутився, адже для італійців повинно бути все ідеально — артистизм, зовнішність, техніка. Але я подякував Богу і сказав: у тому стані, в якому я був на момент початку конкурсу, я виступив ідеально. Очевидно, і судді, побачили, що в мене все є, але ця нота, можливо, позбавила мене першого місця. Та я радий, що це друге місце — щоб я не підхопив зіркову хворобу, щоб я працював далі. Можливо, Бог для того і дає мені на всіх конкурсах другі місця (лише один раз взяв Гран-Прі), щоб я далі працював над собою, щоб не зупинявся. Справа не в місцях — справа в тому, щоб мене люди любили.

 — І як слухачі сприйняли виступ?

Коли після гала-концерту, на якому я співав, спустився в зал, мені місцеві італійці, які прийшли на концерт, дякували, тисли руку. Я розумію, де мої козирі — я артистичний, я переживаю пісню душею, і люди разом зі мною переживають. І там, де я, можливо, ще не дотягую технікою — я виграю артистизмом. Техніку можна ставити вічність — немає меж досконалості. Ми не можемо бути ідеальними — але повинні до ідеальності прагнути.

— Натрапила у Фейсбуці на закиди, що цей конкурс ніби то проводився за підтримки якогось російського фонду, і одним з членів журі був росіянин…

Можна завжди знайти якусь дурницю. Я не розибирався, хто там як підтримував, я знав точно, що конкурс проходить в Італії, що там італійське журі — і що, з того, що в журі сидить один росіянин — що, мені не їхати на конкурс? Я ж не божевільний. У Ріміні (це місто, в якому ми жили — сам конкурс проводився в Монтефіоре, в театрі Малатеста, дуже красива споруда XIV-XV століть) я іду по вулиці — і постійно чую російську мову. Там всюди працюють росіяни. І на конкурсі теж було багато російських виконавців. То й що?

— Багато було учасників?

Кількість прослідкувати не міг — але за реєстраційним номером сам був 1015-м. Окремо змагались інструменталісти, вокалісти були поділені за віком, я був у найстаршій віковій групі — більше 21 року. Більше того, коли я є конкурсантом, я ніколи не слухаю інших конкурсантів — це мене збиває. Я послухав тільки 2 виконавців — з Китаю і з Італії.

Починати зміни з себе

— Які враження залишила подорож Європою?

— Це був мій перший виїзд в Європу, я 2 тижні був в Австрії і в Італії і дуже багато спостерігав, дуже багато оцінював. Плюс України в тому, що у нас дуже красиві люди, генетично красиві — там таких немає. У нас все є — море, красиві люди, прекрасна держава. Ми можемо її зробити кращою, ніж Італія, можемо — але, вочевидь, не хочемо. Те, що я побачив в Італії та Австрії, і те, що я бачу тут — в плані менталітету людини, це небо і земля. Там велосипедист зупиняється на перехресті на червоне світло і чекає, поки не загориться зелене — а ніде машин в радіусі кілометра  немає. Автомобілі пропускають пішоходів, швидко ніхто не їде, ніхто не жбурляє на автостраді з машин сміття. І ще — немає машин для понтів: у всіх прості малолітражки. В Австрії продавець квитків пояснював мені, як дістатися до Ріміні, в Італію, хвилин 20-30 — без роздратування. За мною зібралася ціла купа людей — стояли спокійненько, без істерик. Там поїзди ходять за графіком! Там немає такої товкучки. У вагоні я був один. Один! Приїжджаю сюди — і дізнаюсь, що з переповненої маршрутки випав пасажир, вдарився головою — і його ж зробити винним! І я бачу цей величезний дисонанс. Так що, в тому, як ми живемо, винні політики? Ні! Ми самі. Від менталітету людини залежить дуже багато. Чому я не буду красти, якщо той краде? Чому я буду чекати зелене світло якщо всі їдуть на червоне? Очевидно, треба змінюватися  і починати з себе. Якщо Бог Вам дав талант в якійсь галузі — розвивайте його, не думайте тільки про власну кишеню. Мені Бог дав вокальний талант, я думаю, як людям прищепити любов до справжнього вокального мистецтва.

— До речі, а як у Європі в плані музичної культури?

— В Італії ніде немає біг-бордів, зате багато афіш, і 99% — це класика: співаки, симфонічні оркестри, квартети… В Ріміні дивлюсь — Сесілія Бартолі, всесвітьновідома співачка. Якщо б я там надовше залишився — пішов би послухав… Там в основі лежить класична музика, тому що вона виховує, змушує людину думати. Музика Верді до сих пір актуальна, майже 200 років — вона настільки крута і класна! А в нас: 2-3 акорди — і готовий "хіт", який забувається вже через місяць. Я не є прихильником радянської музики — я глибокий патріот, але навіть тоді були такі композитори, як Арно Бабажданян. Чому зараз такої музики немає?

— Думок змінити місце проживання не виникало?

— Мене багато хто питає: чому ти ще в Херсоні? Говорю: а чому ви мене виганяєте? Чому я повинен виїжджати з країни, яку я люблю? Ви радійте, що я в Херсоні. Давайте ми будемо виганяти корупціонерів і робити тут свою Італію! Чому ні? Просто треба працювати — працювати над своїм менталітетом.

Краще класики немає нічого

— Максиме, чи багато в нас людей цікавляться зараз класичною музикою?

— Скільки людей ще не розуміють, що таке класика! По-різному називають: "волання", "горлодранка". Але це зовсім помилкове уявлення, і це я доводжу херсонцям на своїх концертах. Я починав свою концертну діяльність дуже давно і поступово. Від концертів в бібліотеках, потім в музеї, в ДКТ — а влітку цього року зібрав повний зал кіноконцертного залу "Ювілейний". І поступово я людям прищеплюю любов до класики. Даю не всю програму класичну, а 2-3 твори класичні — а далі щось попростіше, потім 3-4 твори — і знов попростіше. А тепер люди вже самі мене питають: а чи буде класика? Тобто, з людьми треба працювати в цьому напрямку — і в духовному плані, і в культурному. Тільки популярна і розважальна музика — це недобре. Вона повинна бути, безумовно, але не в такій кількості: 100% розважальної музики — і 0% класики.

— А молодь на концерти ходить?

— Класика — це мудра музика, і її більше слухають люди за 40, за 50. Молоді люди на класичні концерти йдуть неохоче — вони ладні витратити 1,5 тисячі на квиток до Полякової. Але безумовно, є молодь, яка цікавиться і класикою — але їх дуже мало. Я хотів би, щоб саме такі люди прийшли на мій концерт, тому що за ними майбутнє. Як ми будемо жити далі, залежить від нашої культури. Класика робить людину більш вдумливою, більш спокійною, більш урівноваженою, не дратівливою, тому що це висока музика, високе мистецтво. Її розуміють одиниці, але цьому треба вчитися. Читати ми теж навчилися не одразу — поступово. Так от нехай вони приходять на мій концерт, поступово зрозуміють і полюблять класичну музику. Мені теж років до 18 класика не подобалась. Але поступово я зрозумів, що краще за класику немає нічого — це дуже крута музика. І я вважаю, що, співаючи для херсонців, я роблю серйозну справу.

Почути живий спів не просто талановитого херсонця, а вже лауреата Міжнародного конкурсу Open International Auditions можна зовсім скоро: 19 жовтня в Обласному палаці молоді (ДКТ) Максим Лозовий з нагоди свого 35-річчя дає концерт. Варто почути і побачити, чим він полонив італійців, які у класичній музиці розуміються як ніхто інший.