Російські окупанти викрали з херсонського музею чотири ікони, присвячені Миколі Чудотворцю

Розповідь про різьблену ікону Святого Миколая, яку вкрали росіяни під час окупації Херсона.

Торік, у День Святого Миколая, працівники Херсонського художнього музею поділилися радістю, що одна з його ікон дивом залишилась у музейній колекції – ідеться на фейсбук-сторінці цього закладу.

Але інші чотири ікони, присвячені Миколі Чудотворцю, зазначається в дописі, викрали російські окупанти перед втечею з Херсона. Серед них — і невеличка українська ікона ХІХ століття, що на світлині. 

Вона єдина з образів представляє іконографічний тип Миколая зимового (голову святого покриває митра), також від інших відрізняється матеріалом (кипарис, різьблення). Подібні невеликого розміру ікони особливо шанувалися в українському середовищі та супроводжували людину протягом її життєвого шляху як особистий оберіг. Ймовірно, цей образ походить з Києва, з майстерень Лаври.

Традиції різьбленої ікони прийшли в Україну із Візантії разом із християнством. Православний канон надає перевагу рельєфному зображенню, тоді як католицький шанує скульптуру. Ця ікона створена з кипарису, який для дерев'яного церковного оздоблення використовували досить рідко — його брали лише для найшанованіших іконографічних сюжетів, до яких, безумовно, належить і образ Святого Миколая.

Нині Святитель Миколай має репутацію найдобрішого угодника Божого, але ще у ХІХ столітті, коли створювалася ця ікона, в Києві Миколай вважався досить грізним. Кажуть, лише людина, впевнена в тому, що не нагрішила, могла наважитися молитися перед його іконою. Водночас щира молитва Миколі Чудотворцю вважалася досить дієвою, особливо якщо просити здоров’я для дітей.

Саме із заступництвом дітей пов’язана одна з київських легенд про Миколая — у відповідь на молитви безутішних батьків він дістав утоплену дитину з дніпровського дна, воскресив та поклав біля власної ікони в Софійському соборі.

Тоді у православній традиції Миколу Зимового пов’язували з дітлахами лише ця легенда і звичай молитися святому за дітей. Підкладання подаруночків у шкарпетки та панчохи – це католицька традиція, основана на легенді про трьох дочок батька-одинака, які не могли вийти заміж, бо грошей на посаг не вистачало. 

Святий Миколай, проходячи повз їхній будинок, почув, що старша сестра вирішила продатися у рабство, аби на вторговані гроші забезпечити придане для сестер. Двічі він вночі таємно підклав мішечки з золотом у панчохи, що сушилися надворі, а на третій раз його підстеріг батько, і ця історія стала відомою людям. Саме так у католиків і з’явилася традиція таємно дарувати подарунки дітям.

Католики жили у Києві ще з ХІІ століття, а вже в середині ХІХ їх громада стала дуже потужною та численною. Живучи пліч-о-пліч із католиками, православні кияни все більше і більше дізнавалися про поблажливу сторону суворого Миколая і запозичували певні традиції.