Світлана Леонтьєва: Я не художник, я тільки учусь, але це мені дуже подобається

1 год назад 0

Фото Лесі Пономаренко

Відома журналістка та телеведуча Світлана Леонтьєва цього року предстала перед нами у новій іпостасі — як художниця. Її персональна виставка «ВсеСвіт» триватиме одночасно з «Мельпоменою Таврії» на другому поверсі театального фойє, ще кілька робіт можна побачити у кафе-театрі.

«Це моя перша велика виставка поза межами Києва, — розповідає пані Світлана. — Маленькі виставки, 10 робіт, у мене були за межами України — в Греції, Італії, ОАЕ. Були виставки у знакових місцях Києва. Але така масштабна — вперше».

35 різнопланових живописних робіт, кілька серій — дуже гарно, щиро і тепло. Чудові натюрморти, вражаючі квіти, переважно троянди, яскраві пейзажі — свіжі вулиці, мости, море і, звичайно, Його Величність Театр.

Навіть не віриться, що ця дивовижна жінка взяла до рук пензля зовсім нещодавно — три роки тому. Із захопленням вона провела авторську екскурсію виставкою, і загалом, спілкуватися було дуже приємно.

«Це не Париж — це моя вулиця. Господь не зміг перенести мене в Париж — зате Париж наблизив до мене». Всі фото Ігоря Бойченка

Пані Світлано, хоч пишете ви і нещодавно, та, мабуть, за плечима стоїть художня школа…

Ні. У школі я дуже любила малювати, але поруч була музична школа, і я закінчила її, в хорі співала 10 років. Але, мабуть, все це в мені жило і зріло.

Тоді розкрийте інтригу, з як у Вас народилася художниця…

Все почалося з благодійності. Я була запрошена взяти участь у благодійному аукціоні, де художники і не художники, але відомі люди, впродовж 7 годин разом у 4 руки пишуть картини, які потім будуть продані з аукціону, і на ці гроші буде куплено життєво необхідне обладнання для дитячого кардіоцентру. А я, така відповідальна людина, перфекціоністка, подумала: «Ну як це я під якоюсь мазнею поставлю свій підпис? Треба, щоб усе було на найвищому рівні», — і пішла брати уроки живопису. Тоді ми написали гарну роботу «Кульбаби — радість життя», її на аукціоні за пристойні гроші купило посольство Казахстану. Я подумала: «О, моя перша робота поїхала за кордон!» З цього жарту почався мій живопис. Я беру уроки і прекрасно знаю, що художник — це велика професія, якій люди навчаються усе життя. Те, що я відчуваю колір, композицію — це гарно, але як нормальна людина з технічною освітою (я фізик за першою освітою), я знаю, що таке правильний підхід. Тому я учусь, учусь і учусь. Я не художник, я тільки учусь, але це мені дуже подобається.

Але виявляється, що ця виставка — вже восьма персональна…

Коли минулого року до мене підійшли з проханням зробити першу виставку — я дуже сміялася: ну яка ж я художниця? Але виявилося, що у минулому році в мене було 3 виставки у дуже знакових місцях міста Києва: у Шоколадному будиночку, на Андріївському узвозі — арт-центрі Києва, і у Києво-Печерській лаврі. Я про таке не те що не мріяла — не сміла мріяти.

І театральна серія — це же не випадковість?

Театр зі мною назавжди. Моя професія подарувала мені, я вважаю, дві дуже важливі речі в житті — театр і живопис. Я 25 років працюю на українському телебаченні, довгий час працювала у інформаційних програмах, але є і цикл програм, який називається «Театральні сезони», завдяки якому я і попала на «Мельпомену» — сюди завжди приїздять кращі з кращих, тут дуже добре відбирають гостей, це завжди цікаво. Мені дуже приємно, що театр і моє життя тісно пов'язані.

«Кораловий пуант» — улюблена робота художниці. «Не дає мені спати і Деґа», — сміється художниця.

Те, що виставка відкривається в Херсоні, і саме під час « Мельпомени Таврії» — це теж, мабуть, не випадковість?

Мені вже давно казали: «Ну, коли ти в Херсон привезеш свої роботи, коли?» Кажу: «Люди добрі, та мені ще нема чого везти!» Але вже є: серія «Театр» написана буквально під «Мельпомену Таврії», вона народилася завдяки Олександру Андрійовичу і запрошенню на фестиваль. Коли він запропонував зробити виставку, я подумала: «Як же я на «Мельпомену» — і без робіт про театр?» І вирішила написати будівлю театру Куліша. З цього і почалося. Потім я подумала, що треба додати ще якісь театри — зробила театр «Колесо». Почала писати театр «Колесо» — і зрозуміла, що театр — це не тільки будівля, це акторський дух, театр роблять люди. Хотіла написати якусь театральну драматичну актрису — але не знайшла серед своїх фотографій того, що б мене надихнуло (загалом, я пишу зі своїх фотографій — з того, що сама фотографую). Але знайшла дуже багато гарних фотографій балерин. І зараз «Кораловий пуант» — моя улюблена картина. Загалом, це останні, свіжі-свіжі роботи. Я їх ще ніде не виставляла — вперше тут у вас в Херсоні.

І далі буде?

Звичайно, у мене в планах не тільки балерини, мені ще хочеться якусь драматичну актрису, сцену, портрети. Але я людей почала писати тільки цього року — це ряд морських пейзажів з дітьми, написаних для виставки у Шоколадному будиночку «Тобі, Мадонно». Виставка відкривалася в день народження моєї мами, і я вирішила ос, мама і вирішила цю тему — цих дітей.

«Я впевнена, що тільки мости між душами людей приведуть до гармонії, зроблять цей світ кращим».

І питання наостанок: коли Ви все встигаєте?

Живопис займає багато ночей. Я же жінка: є дім, робота, телефон — все це віднімає час. Тому я пишу тільки вночі, коли тиша, коли ніщо не відволікає — можу писати до трьох-чоитрьох годин ранку…