Історія жителя Слуцька, якого скоротили із двох поспіль закритих заводів
4 года назад 0
Історія жителя Слуцька, якого скоротили із двох поспіль закритих заводів Дата: 10/08/2020
Електрик Альберт Трапашко п’ять років працював на заводі «Емальпосуд» у Слуцьку (Білорусь). У 2015 році завод закрили і всіх працівників скоротили. Протягом року Альберт підробляв на приватних підприємствах, а потім влаштувався на Слуцький завод ЗБВ (залізобетонних виробів).
У 2018 році закрили завод ЗБВ і всіх працівників скоротили. Альберт знову залишився без офіційної роботи майже на рік, а потім влаштувався на комбінат хлібопродуктів. Ми попросили Альберта розповісти, як він шукав роботу після скорочень і хто допомагав йому у працевлаштуванні.
РОБОТА НА ЗАВОДІ «ЕМАЛЬПОСУД»
Альберт Трапашко біля заводу «Емальпосуд», де він працював 5 років. Фотографії: Олеся Бєлая
Альберт пришёл работать электриком на завод «Эмальпосуда» в 2009 году. Говорит, на заводе тогда было «может, и не супер, но стабильно». Зарплата была выше среднего, платили регулярно, не было простоев, продукция — чугунная посуда, сантехника, гантели и гири — пользовалась спросом. Профсоюз организовывал поездки на выездные футбольные матчи, концерты и экскурсии.
В 2013 году «Эмальпосуду» присоединили к Белорусской металлургической компании. «Все уши развесили: „Мы будем получать, как на БМЗ, там большие зарплаты“. Но, в итоге, всё наоборот», — вспоминает Альберт. В 2014-м, по его словам, дела на заводе шли уже плоховато: «То заказов мало, то ещё что-то. Продукция на складах стояла, ржавела. Литейщики иногда сидели дома».
В 2015 году завод присоединили к оршанскому «Легмашу». Вскоре, в этом же году, работников отправили домой с сохранением двух третьих заработка и начали сокращать.
«Мы стояли после работы уже, помылись, ждали время, чтобы уйти. Говорят: подождите, сейчас директор что-то скажет. Мы стояли, стояли. А потом нам говорят: всё, с понедельника вы на две третьих. То есть, вы на работу не выходите»
Потом Альберту позвонили домой и сказали, что его и других работников с завода сокращают, нужно прийти, уладить формальности. После сокращения работникам без задержки выплатили положенные компенсации.
Альберту было жалко завод, на котором он столько лет проработал. Но в то же время он не боялся, остаться без денег. «Не боялся, потому что руки-ноги есть», — говорит он.
ПОСЛЕ «ЭМАЛЬПОСУДЫ». ПОИСКИ РАБОТЫ
Альберт Трапашко біля заводу «Емальпосуд»
Скороченим працівникам закритого «Емальпосуду» запропонували вакансії на заводі «Легмаш».
«В Оршу пропонували їхати, – згадує Альберт. – Жити, працювати там. Пропонували гуртожиток, якщо мені пам’ять не зраджує. Але я не розумію, як це чоловік із сім’єю збереться і просто поїде. Тут дружина, діти – навчаються, працюють. І що, він перевезе їх туди і все починати з нуля? Жити у якомусь гуртожитку? Тим паче, якщо людині вже років 45–50. Більшість працівників поставилися до цього негативно».
У самого Альберта немає власної сім’ї, але він теж не захотів їхати в Оршу. «Мені у Слуцьку більше подобається», – каже він. Інших вакансій не пропонували, тому Альберт почав шукати роботу сам. Близько року він підробляв у приватника-мебляра. Потім пішов у Слуцький центр зайнятості, і Альберту пощастило: відразу запропонували вільну вакансію електрика на заводі ЗБВ. Того ж дня він влаштувався на нову роботу.
СКОРОЧЕННЯ ІЗ ЗАВОДУ ЗБВ
Альберт Трапашко біля заводу ЗБВ, де він працював близько півтора року
Не минуло й двох років після того, як Альберт влаштувався на ЗБВ, як і цей завод «потонув». І з працівниками там розставалися не так добре, як на заводі «Емальпосуд».
«Гірше якось поставилися до людей, – згадує Альберт. – По-перше, – те, що віддали нас антикризовим менеджерам. Їм пофіг на роботяг. Вони приїхали такі: “Будемо витягувати завод”. Потім знову приїхали через пару місяців: “Усе, до побачення, завод – банкрут”».
За словами Альберта, працівників попередили про скорочення за місяць до закриття заводу ЗБВ. А згідно із законом повинні були попередити за два місяці. За місяць, що залишився, працівникам запропонували компенсацію – на додачу до тієї, що і так має бути надана у випадку скорочення. Але її так і не виплатили.
Завод ЗБВ перед закриттям
Як це було наприкінці 2018-го
В установленный срок Альберту выплатили меньше третьей части положенной компенсации. С тех пор прошел уже год, а оставшиеся деньги бывшим работникам ЖБИ до сих пор не перечислили.
«Сказали: нету денег. Когда будут распродавать имущество, тогда выплатят, — вспоминает Альберт. — Большая часть людей в суд обратились. Естественно, они выиграли этот суд. Не помню, сколько им накинули сверху компенсации, но, опять же, когда это выплатят — неизвестно». Альберт в суд не обращался. Он уверен, что деньги все равно не отдадут.
«Обидно, что вот так вот заводы закрываются в городе, — говорит молодой человек. — Где я работал, всё позакрывали. Мне кажется, что они вообще должны были не закрывать эти заводы. По крайней мере, „Эмальпосуду“. Да и ЖБИ тоже».
ВАКАНСИИ И БИРЖА ТРУДА
Відділ зайнятості у Слуцьку
Працівникам ЗБВ дали список вакансій, куди можна піти працювати після скорочення. «Там нічого цікавого, хорошого не було, – ділиться Альберт. – Солігорський ДБК (домобудівний комбінат, прим. ред.) пропонували – це був найбільш пріоритетний варіант. Але люди говорили, що там зарплати маленькі. У Слуцьку пропонували місця, проте там такі зарплати, що просто взагалі… Половина вакансій – узагалі не за фахом».
Альберт після ЗБВ був без постійної роботи майже рік. Завдяки друзям знаходив підробітки то вантажником, то робочим у приватників. Одночасно із цим шукав роботу за оголошеннями, але каже, що у Слуцьку електриком влаштуватися за оголошенням проблемно.
Влітку 2019 року наш герой вирішив знову звернутися до центру зайнятості. Цього разу йому пощастило значно менше, ніж попереднього.
«Я поки дістався до цієї біржі, то вже проклинав усе на світі, – розповідає Альберт. – Там то черга, то… Графік якийсь дивний. Три дні на тиждень або щось подібне. Одного разу прийшов об 11-й або 12-й годині, черги не було. Але виявилося, поки я ходив і чекав своєї черги, у мене сплив термін дії довідки про заробітну плату. Довелося знову йти в бухгалтерію на ЗБВ, потім назад. Намучився. І поки я не прийшов до сьомої ранку, на біржу я не став. Я був перший у черзі. І то, я пошкодував, що прокинувся так рано. Мені запропонували йти у «Слуцькі пояси» електриком за 290 рублів. Я сказав: “ні”. А вона мені: “Перша відмова”. Три відмови протягом року, і я не зможу більше стати на біржу. Я кажу: “Добре”. І все, більше я туди не ходив. Мені вистачило».
КУДИ ВЛАШТУВАЛИСЯ АЛЬБЕРТ ТА ЙОГО КОЛИШНІ КОЛЕГИ
Територія, техніка і працівниці заводу ЗБВ у Слуцьку. Фото: Олесь Достанко
У серпні Альберт влаштувався на комбінат хлібопродуктів вантажником. Про вакансію дізнався від друга, який сам працює на комбінаті. «Мені цей друг ще сказав: “Якщо КХП закриють, то йди ти лісом”», – сміється Альберт.
Йому не образливо, що він працює не за фахом, тому що зарплата у нього тепер вища, ніж була на заводах «Емальпосуд» та ЗБВ. Альберт каже, що задоволений своїм життям.
Більшість колишніх колег Альберта знайшли бодай якусь роботу. Ті, хто був уже пенсійного віку, пішли на пенсію. Одна жінка-майстер з «Емальпосуду» влаштувалася на залізницю. Когось узяли на Дріжджевий. Кілька людей із ЗБВ влаштувалися на птахофабрику у Селищі, одна людина – кудись на склад, інша – на КХП, як і Альберт.
Хтось шукав роботу самостійно, а комусь допоміг центр зайнятості.
ДЕРЖАВНА ДОПОМОГА БЕЗРОБІТНИМ ТА РИНОК ПРАЦІ
Офіційні дані щодо ринку праці у Слуцькому районі станом на 1 грудня 2019 року, надані відділом зайнятості населення в Управлінні праці, зайнятості та соціального захисту Слуцького райвиконкому.
Безробіття у Слуцьку. Офіційна статистика 2019
0,3% рівень зареєстрованого безробіття у Слуцькому районі до економічно активного населення
1315 людей працевлаштовано за допомогою відділу зайнятості (з 1 січня до 1 грудня)
5 вакансій припадає на одного безробітного (589 вакансій на 124 безробітних)
560 людей взяли участь у громадських роботах
